Одрі Гепберн

Одрі Кетлін Растон народилася 4 травня 1929 р. в Брюсселі у сім'ї Джона Віктора Растона (англ. John Victor Ruston) та баронеси Елли ван Гемстра (нід. Ella van Heemstra). Біографи Гепберн називали її батька англо-ірландським банкіром, проте він не був ані ірландцем, ані банкіром. Мати Одрі була нідерландською аристократкою, у родині котрої були французькі дворяни й англійські монархи (зокрема, король Едуард ІІІ). Джон Растон згодом додав Гепберн (англ. Hepburn) до свого прізвища, і прізвище Одрі стало Гепберн-Растон. Одрі мала двох зведених братів: Олександра та Яна ван Уффорда від першого шлюбу її матері з нідерландським аристократом Гендріком ван Уффордом.

Одрі відвідувала приватні школи в Англії та Нідерландах. Її мати була суворою жінкою, батько був добродушнішим, тому дівчинка більше любила його. Батько покинув сім'ю, коли Одрі була ще дитиною. Згодом вона назве його відхід найболіснішим моментом у своєму житті. Багато років потому, у 60-х рр., Одрі знайшла свого батька в Дубліні за допомогою Червоного Хреста й підтримувала його матеріально аж до самої його смерті.

Після розлучення батьків у 1935 році Гепберн жила з матір'ю в Арнемі (Нідерланди) у період Другої світової війни й німецької окупації. У цей час вона взяла псевдонім Едда Ван Гемстра, виправивши для цього документи своєї матері (Елла Ван Гемстра), оскільки «англійське» ім'я вважали за небезпечне. Ця вигадка виявилася такою успішною, що багато хто вважав і вважає до цього часу, що якраз це ім'я (Едда Ван Гемстра) і є справжнім ім'ям Одрі Гепберн. Остаточну крапку в цьому питанні поставив офіційний документ — метрика Одрі Кетлін Растон .

Після морського десанту союзників становище населення на окупованих німцями територіях погіршилося. Під час Нідерландського голоду узимку 1944 року нацисти конфісковували скромні запаси харчів і палива. Без тепла та їжі мешканці Нідерландів голодували, деякі замерзали просто на вулицях. Арнем спустошився під час бомбардувань союзників. Дядько та двоюрідний брат матері Одрі були розстріляні за участь в Русі Опору, а брата депортовано до німецького концтабору. Попри це, Одрі й сама допомагала Опору, виконуючи балетні номери, щоб зібрати засоби для підпілля, та передаючи таємні повідомлення. Ці часи були не такі вже й погані, і вона мала змогу радіти світлій порі дитинства. У 1992 році Гепберн говорила в інтерв'ю: «Поки в дитини є якийсь мінімум, вона зовсім щаслива. Я пам'ятаю, що нам бувало дуже весело. Ми ж не сиділи на підлозі й не плакали п'ять років поспіль. Звичайно, висіла тінь страху й репресій, і коїлися страшні речі…»

Через виснаження заняття танцями довелось припинити. Часом було так скрутно, що цибульки тюльпанів мололи на борошно, з якого вони пекли тістечка й печиво. Через недоїдання в Гепберн виникли негаразди зі здоров'ям. Вона лежала в ліжку й читала, намагаючись забути про голод.

У цей період Одрі любила малювати, деякі з її дитячих малюнків збереглися.[10] Після визволення Нідерландів до країни стала прибувати гуманітарна допомога. Гепберн якось згадувала, що одного разу з'їла цілу бляшанку згущеного молока.

Важкий воєнний досвід юності закарбувався в пам'яті акторки; про потреби дітей у світі Гепберн пам'ятала усе життя. Уже з 1954 року Одрі почала виступати в радіопередачах ЮНІСЕФ, а згодом, після завершення акторської кар'єри, цілковито присвятила себе цій справі.

Грегорі Пек і Одрі Гепберн у фільмі «Римські канікули» (1953)

У 1945 році, після війни, Гепберн закінчує арнемську консерваторію й переїжджає до Амстердаму, де вона та її мати працювали медсестрами у будинку ветеранів. Водночас з роботою в 1946 році Гепберн навчається балету в Соні Гаскелл.[11] У 1948 Одрі приїжджає до Лондона й вивчає танець у прославленої Марі Рамберт, видатного британського хореографа. Ймовірно, Гепберн розпитувала Рамберт про свої перспективи у балеті. Рамберт запевнила її, що вона може продовжувати працювати, і буде мати успіх як балерина, але її зріст (приблизно 1 м 70 см) у поєднанні з хронічним недоїданням під час війни не дозволить їй стати прима-балериною. Гепберн прислухалася до думки викладачки й вирішила присвятити себе драматичному мистецтву, кар'єрі, в якій у неї був шанс досягти успіху.[12] Коли Одрі стала зіркою, Марі Рамберт сказала в інтерв'ю: «Вона була чудовою ученицею. Якби вона захотіла продовжити роботу, то могла б стати видатною балериною». На жаль, мати Гепберн працювала на принизливих для аристократки умовах, щоб прогодувати сім'ю. Одрі повинна була заробляти сама, і кар'єра акторки здавалася найприроднішим рішенням.

Кері Грант і Одрі Гепберн
у фільмі «Шарада» (1963)

Її акторська кар'єра почалася із навчального фільму «Нідерландська за сім лекцій». Згодом вона грала у музичному театрі у виставах на зразок «Високі черевики на ґудзиках» і «Пікантний соус». Першим власне художнім фільмом для Гепберн став британський фільм «One Wild Oat» (1951), в якому Одрі грала дівчину-реєстратора у готелі. Вона зіграла декілька другорядних і епізодичних ролей у таких фільмах, як «Розповіді молодих дружин», «Сміх у раю», «Банда з Лавендер Гілл» і «Дитя Монте-Карло».

Перша велика роль Одрі Гепберн у кіно відбулася у 1951 році у фільмі «Засекречені люди», у якому вона грала артистку балету. Одрі захопилася балетом з дитинства та завоювала схвалення критики завдяки своєму талантові. Щоправда, вчителі вважали, що вона «занадто висока» для професійної танцівниці, бо вона виявилася вищою від багатьох танцюристів-чоловіків.

Одрі Гепберн і Мел Феррер під час зйомок фільму «Війна і мир», 1955

У фільмі «Сніданок у Тіффані», 1961

Після «Римських канікул» (1953) знімалася у фільмі «Сабріна» з Гамфрі Богартом і Вільямом Голденом. До Голдена в неї навіть були почуття, Одрі сподівалася одружитися з ним і мати дітей. Вона припинила свої стосунки з Голденом, коли той зізнався їй, що зробив вазектомію.

У 1954 повернулася на театральну сцену в ролі русалки у п'єсі «Ундіна», де її партнером був Мел Феррер. Того ж таки року вони побралися, і згодом Одрі народила сина Шона. За свою роль в «Ундіні» Гепберн здобула премію «Тоні» за найкращу жіночу роль у 1954 році. Ця премія, здобута тільки через шість тижнів після «Оскару», зміцнила її репутацію акторки як кіно, так і театру. До середини 1950-х стала ще й визнаною законодавицею моди. Її зовнішність у стилі гамін, що передбачає струнку великооку жінку у хлопчакуватому вбранні й популяризувався значною мірою саме завдяки Одрі), й широко визнане почуття елегантності мали багатьох шанувальників і наслідувачів. Так, наприклад, після виходу фільму «Сабріна» глибокий чотирикутний виріз стали називати «Сабріна-декольте».

Ставши однією з найпопулярніших акторок, упродовж свого творчого життя Одрі Гепберн знімалася разом з такими відомими акторами, як Фред Астер («Кумедне обличчя») (1957), Моріс Шевальє і Гері Купер («Любов після полудня»), Джордж Пеппард («Сніданок у Тіффані») (1961), Кері Грант («Шарада»), Рекс Гаррісон («Моя чарівна леді»), Пітер О'Тул («Як украсти мільйон») і Шон Коннері («Робін і Меріан»). Багато хто з її сценічних партнерів стали згодом її друзями. Рекс Гаррісон назвав Одрі своєю найулюбленішою партнеркою. Кері Грант любив розпещувати її та одного разу пожартував: «Усе, чого я б хотів як подарунок на Різдво, — це знятися ще в одному фільмі з Одрі Гепберн».

Грегорі Пек став її другом на все життя. Після смерті Гепберн, Пек вийшов до журналістів і зі сльозами прочитав її улюблений вірш «Вічна Любов» (Unending Love). Дехто вважав, що Гамфрі Богарт не ладнав з Гепберн, але це неправда. Богарт ладнав з Одрі краще, ніж будь-хто інший на сцені. Згодом Гепберн казала «іноді саме так звані „круті хлопці“ насправді виявляються найбільш м'якосердими, як Богарт був зі мною».

Роль Голлі Ґоулайтлі, яку Гепберн зіграла у фільмі «Сніданок у Тіффані» у 1961 році, перетворилася на один з найкультовіших образів американського кіно XX століття. Гепберн назвала цю роль «найджазовішою» у своїй кар'єрі. Коли її запитали, в чому полягала складність цієї ролі, Гепберн сказала: «Я інтроверт. Грати дівчину-екстраверта виявилося найскладнішою річчю, яку я колись робила». На зйомках вона носила стильний одяг (знаменита «маленька чорна сукня», яка після виходу фільму на екрани стала справжнім хітом), який створила разом з Живанші, і додала висвітлені пасма до свого каштанового волосся. Цей стиль вона зберегла й поза зйомками. Дружбу з Живанші акторка пронесла через усе життя, ставши його постійною клієнткою. Свої перші парфуми L'Interdit (Заборона) Юбер присвятив саме Одрі.

Знімалася в 1964 році у мюзиклі «Моя чарівна леді», появи якого чекали з нетерпінням, подібним до фільму «Віднесені вітром». Її обрали на роль Елізи Дуліттл замість Джулії Ендрюс, яка вже грала цю роль на Бродвеї. Не запрошувати Ендрюс було вирішено ще до затвердження Гепберн на роль. Спочатку Гепберн відхилила пропозицію й попросила Джека Ворнера, що був продюсером фільму, віддати роль Ендрюс, але коли їй повідомили, що знімати будуть або її або Елізабет Тейлор, вона погодилася. За статтею у Soundstage magazine, «усі погодилися, що коли Джулії Ендрюс не буде у фільмі, Одрі Гепберн є чудовим вибором». До речі, Джулія Ендрюс повинна була грати у «Мері Поппінс», фільмі, що виходив у тому ж році, що й «Моя чарівна леді».

Спершу записала вокальні партії для ролі, але згодом задум студії змінився, тож було знайдено професійну співачку Марні Ніксон, що мала дублювати всі її пісні. Прикметно, що акторка розгнівано залишила знімальний майданчик після того, як їй розповіли про це. Наступного дня вона повернулася та вибачилась за свою реакцію. У результаті, більшість пісень у фільмі виконані саме голосом Марні. Плівки з записом деяких пісень у виконанні Гепберн існують, вони потрапили до документальних фільмів і DVD-версії фільму. Деякі вокальні номери у виконанні Гепберн все ж таки залишилися у фільмі. Це «Just You Wait» та уривки з «I Could Have Danced All Night». Гепберн згодом зізнавалась, що, ймовірно, відмовилась би від цієї ролі, якби знала, що її вокал буде замінено[13].

Інтрига з приводу розподілу ролей досягла своєї кульмінації у сезоні 1964-1965, коли Джулія Ендрюс висувалася на премію «Оскар» за роль Мері Поппінс. При наближенні церемонії ЗМІ намагалися зіграти на суперництві двох акторок, хоча обидві жінки заперечували, що між ними є якісь непорозуміння. Гепберн не було номіновано, а Джулія Ендрюс дістала свій «Оскар» за найкращу жіночу роль.

З 1967 року, після п'ятнадцяти вельми успішних років у кінематографі, знімалася вряди-годи. Розлучившись зі своїм першим чоловіком Мелом Феррером, вона вийшла заміж за італійського психіатра Андреа Дотті, народила другого сина Люка й переїхала до Італії. Вагітність протікала важко та вимагала майже постійного перебування в ліжку. На початку 1970-х в Італії зросла активність терористів «Червоних бригад». Одрі розлучається з Дотті й намагається повернутися до кіно, знявшись із Шоном Коннері у фільмі «Робін і Меріан» (1976). Фільм визнали посереднім, далеким від звичайних високих оцінок фільмів з Гепберн. На подив близьких, Одрі відкинула явно написану для неї роль колишньої балерини в «Поворотному пункті» (цю роль дістала Ширлі Мак Лейн, і успішний фільм зміцнив її кар'єру). Гепберн згодом сказала, що найбільше вона шкодує за тим, що відмовилась від цієї ролі.

У 1979 році зробила ще одну спробу повернутися, знявшись у фільмі «Кровний зв'язок». Книги Сідні Шелдона були такі популярні, що його ім'я було внесно до назви фільму, і через це, очевидно, Гепберн гадала, що фільм приречений на успіх. Але сталося не так. Критики, навіть прихильні до Гепберн, не могли рекомендувати фільм через очевидну банальність матеріалу.

У 1980 році стала зустрічатися з данським актором Робертом Волдерсом. Зв'язок з ним тривав аж до її смерті.

Остання головна роль у кіно була в парі з Беном Газзара у комедії «Вони всі сміялися», невеликій, стильній та світлій картині, яку зняв Пітер Богданович. Фільм мав успіх у критиків, але був затьмарений жорстоким вбивством однієї з його зірок — подруги Богдановича Дороті Страттен.

У 1987 році знімалася з Робертом Вагнером в іронічному детективному телефільмі «Любов серед злодіїв», який запозичив елементи з деяких її знаменитих фільмів, таких як «Шарада» і «Як украсти мільйон». Фільм мав помірний успіх, причому Гепберн сама говорила, що брала участь у ньому заради розваги.

Останньою роллю у кіно, так званою камео, була роль янгола у фільмі Стівена Спілберга «Завжди» (1989).

Незабаром після своєї останньої появи в кіно Гепберн була призначена спеціальним послом ЮНІСЕФ. Почуваючи вдячність за власний порятунок у період після нацистської окупації, вона присвятила залишок своїх днів поліпшенню долі дітей, які живуть у бідних країнах світу. Робота Гепберн значно полегшувалася завдяки знанню мов. Вона розмовляла нідерландською, англійською, французькою, іспанською й італійською мовами. Вивчила також італійську, коли жила в Римі. Іспанську вона вивчила самостійно, і є фільмування ЮНІСЕФ, на якій Гепберн вільно говорить іспанською з жителями Мехіко.

Хоча Гепберн стала співпрацювати з ЮНІСЕФ ще в 1954 році, беручи участь у радіопередачах, тепер це стало для неї серйознішою справою. Близькі свідчать, що думки про присмертних безпорадних дітей переслідували її все життя. Перша місія Одрі була в Ефіопії у 1988 році. Відвідавши дитячий будинок з 500 голодними дітьми, Гепберн домоглася, щоб ЮНІСЕФ вислав їжу.

У серпні 1988 року Гепберн їздила до Туреччини для участі в кампанії з імунізації. На думку акторки, Туреччина була найяскравішим прикладом можливостей ЮНІСЕФ. Повернувшись, вона сказала: «Армія дала нам вантажівки, торговці рибою дали вагони для вакцини, і, як тільки дату було призначено, знадобилось лише 10 днів, щоб прищепити всю країну. Непогано».

У жовтні цього ж року Гепберн поїхала до Південної Америки, де відвідала Венесуелу й Еквадор. Гепберн говорила: «Я бачила, як крихітні гірські громади, нетрі і стихійні поселення якимось дивом вперше дістали системи водопостачання, і цим дивом був ЮНІСЕФ. Я бачила, як діти будували самі собі школи з цегли й цементу, наданих ЮНІСЕФ».

У лютому 1989 року Гепберн поїздила по країнах Центральної Америки, де зустрічалася з главами Гондурасу, Сальвадору та Гватемали. У квітні в межах місії «Операція Лінія Життя» вона разом з Робертом Волдерсом відвідала Судан. Через громадянську війну харчі з гуманітарної допомоги не надходили. Отож метою місії було постачати харчі до Південного Судану.

У жовтні того ж року Гепберн і Волдерс відвідали Бангладеш.

У жовтні 1990 року Гепберн поїхала до В'єтнаму, намагаючись налагодити співпрацю уряду з ЮНІСЕФ у межах програм імунізації та забезпечення питною водою.

Остання поїздка Гепберн (до Сомалі) відбулася за чотири місяці до смерті, у вересні 1992 року.

У 1992 році президент США Джордж Буш нагородив Одрі президентською медаллю свободи на знак визнання її роботи у рамках ЮНІСЕФ, а Американська академія кіномистецтва нагородила її Гуманітарною премією ім. Жана Гершолта за допомогу людству. Ця премія була присуджена посмертно і вручена її синові.

Під час поїздки до Сомалі в неї почалися нестерпні болі у животі. Одрі нікому нічого не сказала, щоб її супровід не надумав відразу згорнути програму поїздки. До лікаря вона звернулася, тільки повернувшись з Африки. Лікар діагностував рак. Одрі Гепберн померла 20 січня 1993 року в маленькому швейцарському містечку Толошеназ неподалік Лозанни.