Малий Леонід Вікторович

Леоні́д Ві́кторович Ма́лий (нар. 28 січня 1955, Миколаїв, Українська РСР) радянський футболіст, півзахисник, радянський та український тренер. Володар Кубка СРСР (1980 рік), Майстер спорту СРСР (1979 рік), суддя національної категорії.

Леонід Малий
Особисті дані
Повне ім'я Леонід Вікторович Малий
Народження 28 січня 1955(1955-01-28) (67 років)
  Миколаїв, Українська РСР
Зріст 172 см
Вага 72 кг
Громадянство  СРСР і  Україна
Позиція Півзахисник
Юнацькі клуби
ДЮСШ СК «Миколаїв»
Професіональні клуби*
РокиКлубІгри (голи)
1974 «Локомотив» (Херсон)4(0)
1974—1976 «Зоря» (Ворошиловград)6(0)
1977—1978 СКА (Одеса)79(15)
1979—1980 «Шахтар» (Донецьк)37(4)
1981 СКА (Одеса)40(6)
1982 «Чорноморець» (Одеса)5(0)
1983—1987 «Суднобудівник» (Миколаїв)154(28)
1988—1989 «Дніпро» (Черкаси)93(18)
Тренерська діяльність**
РокиКомандаПосада
1989 «Дніпро» (Черкаси)тренер
1992 «Суднобудівник» (Миколаїв)в.о.
2009—2010 МФК «Миколаїв»ст. тренер
Звання, нагороди
Звання
Майстер спорту СРСР
Нагороди

* Ігри та голи за професіональні клуби
враховуються лише в національному чемпіонаті.

** Тільки на посаді головного тренера.

Кар'єра

Кар'єра футболіста

Футболом Леонід починав займатися у рідному Миколаєві, у місцевій ДЮСШ при команді майстрів «Суднобудівника», разом зі своїм братом-близнюком Володимиром. Першим тренером був О. І. Васковський. У дорослому футболі брати дебютували у херсонському «Локомотиві», від куди молодих футболістів запросили в Ворошиловградську «Зорю», що виступала у вищій лізі чемпіонату СРСР[1]. Але через високу конкуренцію, хлопцям не часто доводилося виходити на поле у ​​складі команди.

У 1977 році, брати були покликані на службу в армію та направлені до одеського «СКА», де досить швидко стали лідерами команди, з якою здобули перемогу в зональному турнірі другої ліги, а в стикових матчах з Семипалатинським «Спартаком» завоювали путівку в першу лігу. У армійській команді у братів все складалося вдало, керівництво їм надало трикімнатну квартиру, куди хлопці перевезли своїх батьків. Виступаючи за клуб, футболісти змогли проявитися на футбольному полі у найкращій якості. Незабаром Леоніду і Володимиру стали надходити пропозиції від сильніших команд, запрошували в місцевий «Чорноморець», дніпропетровський «Дніпро», пропонували повернутися у «Зорю», але гравці перейшли до «Шахтаря». Після бесіди з тренером Малі написали заяви про прийом в команду[1]. Лідерами гірницької команди тієї пори були такі відомі футболісти як Юрій Дегтерьов, Віталій Старухін, Віктор Звягінцев та Володимир Роговський. Леонід грав на позиції лівого півзахисника і в основному виходив на заміни, в місце більш досвідченого Володимира Сафонова. У 1979 році донецький клуб став другим призером чемпіонату СРСР. Але срібних медалей Леонід, на відміну від свого брата, не отримав, оскільки, згідно з регламентом чемпіонату, зіграні ним 13 поєдинків (менш як 50 % усіх зіграних матчів), виявилося недостатньо для отримання нагород. У наступному сезоні Леонід уже набагато частіше з'являвся у складі гірників, що фінішували на 6 місці в чемпіонаті. Більш вдало донецька команда виступала в турнірі на Кубку СРСР, дійшовши до фіналу, де з рахунком (2:1) була здобута перемога над тбіліським «Динамо». Взяв участь у кубковому фіналі та Леонід Малий, який замінив у другому таймі Володимира Сафонова. А 19 вересня 1980 року Леонід дебютував в турнірі на Кубок УЄФА, де на переповненому донецькому стадіоні «Локомотив», «Шахтар» переміг французький «Монако» — 2:1. У цьому поєдинку Леонід на 58 хвилині матчу змінив свого брата Володимира[2].

По закінченню сезону, брати Малі приймають рішення повернутися в Одесу, де керівництво Одеського військового округу гарантувало їм добрі умови, офіцерські звання та «тверде місце» в основному складі армійської команди. І хоча набагато пізніше сам Леонід визнавав, що рішення покинути «Шахтар» можливо і було помилкою, але тоді брати все ж переїхали до Одеси, де були лідерами команди «СКА» і навколо них будувалася гра колективу[1]. У 1982 році Леонід покинув армійську команду і на відміну від свого брата, продовжив службу та вільного в «СКА», переходить в одеський «Чорноморець», куди його запросив молодий тренер Віктор Прокопенко. Але вже на самому початку чемпіонату, в матчі 6 туру проти дніпропетровського «Дніпра», півзахисник отримав серйозну травму спини і вибув зі складу команди до кінця сезону[1]. Після тривалого лікування та відновлення було складно конкурувати за місце у вже сформованому і зіграному стартовому складі команди. У результаті Леонід повертається в рідний Миколаїв, де протягом п'яти років виступав у складі «Суднобудівника» (нині МФК «Миколаїв»), який тренував Євген Кучеревський. З миколаївським колективом двічі ставав бронзовим призером зонального турніру другої ліги. У сезонах 1988—1989 років досвідчений футболіст захищав кольори черкаського «Дніпра». Вже залишивши кар'єру у великому футболі, продовжував виступати на аматорському рівні, в сезоні 1992—1993 грав у складі команди «Колос» із селища Новокрасного.

Кар'єра тренера

У 1989 році Леонід Малий перейшов в команду черкаського «Дніпра», яку тренував В'ячеслав Першин. У цій команді був граючим тренером, допомагаючи наставнику будувати гру і керувати колективом безпосередньо на футбольному полі. У 1990 році повертається в Миколаїв, де протягом двох сезонів працював на посаді начальника команди в «Суднобудівник». У старті чемпіонату України, на початку сезону 1992 року був в.о. головного тренера миколаївської команди[3], яка незабаром отримала нового інвестора і нову назву «Евіс». Головним тренером було призначено Івана Балана, а Леонід Вікторович став віце-президентом клубу та займав цю посаду до 1994 року. У 20092010 роках, працював помічником головного тренера МФК «Миколаїв» Михайла Калити, а пізніше В'ячеслава Мазараті. Активно виступав за ветеранські команди рідного міста. Як граючий тренер команди «Ніанат-45», двічі ставав бронзовим призером чемпіонату країни серед ветеранів.

Кар'єра судді

У 1993 році Леонід Малий отримав пропозицію стати футбольним арбітром. Пройшовши курс навчання та спеціальні збори, став обслуговувати матчі перехідної та другої ліг чемпіонату України а трохи пізніше і першої ліги. Обслуговував матчі як головний арбітр і як бічний суддя. З сезону 1996—1997 почав залучатися до обслуговування поєдинків у вищій лізі як боковий суддя. У травні 2002 року Малий був лайнсменом на сумно відомому матчі запорізького «Металург» та київського «Динамо», під час якого на очах у Леоніда стався інсульт у тренера динамівців Валерія Лобановського. Поєдинок був зупинений і машина швидкої допомоги прямо зі стадіону відвезла тренера в лікарню, де через 5 днів знаменитий тренер помер[1]. Всього у вищому футбольному дивізіоні України Леонід Малий провів близько 80 поєдинків.

Спортивний функціонер

Після того, як у зв'язку з віковим цензом, змушений був залишити суддівську кар'єру, Леонід Вікторович кілька років працював інспектором матчів другої ліги, був головою Федерації футболу міста Миколаїв, а також першим заступником миколаївської обласної Федерації футболу. Очолював Асоціацію футбольних арбітрів Миколаївській області[3]. З 2011 року працює в структурі спортивного товариства «Динамо» (Миколаїв).

Освіта

Закінчив Одеський педагогічний інститут ім. К. Д. Ушинського

Сім'я

Дружина Олена, тренер-хореограф з фігурного катання. Дочка Катерина — колишня солістка групи «Фоксі», учасниця відбору на конкурс «Євробачення-2005», проживає в Києва[1]. Рідний брат-близнюк Володимир проживає з родиною в Одесі.

Досягнення

Примітки

Посилання

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.