Малі Будища (Полтавський район)
Малі́ Бу́дища — село в Україні, в Опішнянській селищній громаді Полтавського району Полтавської області. Населення становить 548 осіб. Колишній центр Малобудищанської сільської ради.
село Малі Будища | |
---|---|
Країна | Україна |
Область | Полтавська область |
Район/міськрада | Полтавський район |
Громада | Опішнянська селищна громада |
Рада | Опішнянська селищна рада |
Код КАТОТТГ | UA53080350230084034 |
Основні дані | |
Населення | 548 |
Площа | 2,762 км² |
Густота населення | 198,41 осіб/км² |
Поштовий індекс | 38163 |
Телефонний код | +380 5353 |
Географічні дані | |
Географічні координати | 49°58′42″ пн. ш. 34°36′16″ сх. д. |
Середня висота над рівнем моря |
179 м[1] |
Відстань до районного центру |
40 км |
Найближча залізнична станція | Полтава-Київська |
Місцева влада | |
Карта | |
Малі Будища | |
Малі Будища | |
Мапа | |
|
Походження назви
Про походження назви зафіксовано дві версії. За однією, вона походить від назви місця, де видобували селітру або поташ — «буди»; за іншою — від «будок», у яких мешкали переселенці з півдня.[2]
Географія
Село розташоване на відстані 1 км від правого берега річки Ворскла, вище за течією на відстані 2,5 км розташоване село Хижняківка, нижче за течією — смт Опішня. Межує із селом Попівка.
Історія
Малі Будища відомі з XVIII століття. Спочатку називалось Будочки, потім Малі Будищечки. Входили до складу Опішнянської сотні.
З 1781 року входило до складу Миргородського (згодом Зіньківського повіту) Чернігівського намісництва. З 1796 року — Малоросійської, з 1802 року — Полтавської губернії.
За ревізіями 1859, 1863 років у Малих Будищах існувала церква, бібліотека, земська школа. Головним заняттям населення було сільське господарство, мешкали гончарі, теслярі, кравці. 1893 року на хуторі було 63 гончарських господарств, на зламі ХІХ–ХХ ст. — 32, на початку 1910-х років — 76, у сер. 1920-х років. — 73. Події 1930-х років (колективізація, розкуркулення, репресії) негативно позначилися на місцевому гончарстві. На той час у Малих Будищах діяли філія Опішнянської артілі «Червоний гончар» та гончарня колгоспу «ХІ-річчя КНС». Нетривале пожвавлення гончарства було характерним для ІІ пол. 1940-х років. Однак, непосильні податки та примусові державні позички призвели до того, що тільки окремі гончарі-кустарі протрималися до кінця 1960-х років.[2]
Радянську владу встановлено в січні 1918 року. З 1930 року діяв колгосп «ХІ-річчя КНС».
Жертвами голодомору 1932—1933 років стало 932 особи,[3] від репресій 1937—1939 року постраждало 68 односельчан.
Село у часи німецько-радянської війни було окуповане нацистськими військами з 6 жовтня 1941 до 18 вересня 1943 року. До Німеччини на примусові роботи вивезено 158 чоловік, загинуло на фронтах 235 односельчан, під час визволення села полягло 440 радянських воїнів.[4]
У роки війни місцевий активіст Ващенко Костянтин Якович проводив агітаційно-масову роботу серед населення проти німецької влади. Заарештований і відправлений у концтабір м. Кременчука. Доля невідома.[5]
1991 року на базі Малобудищанської восьмирічної школи введена в експлуатацію Малобудищанська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів.
Населення
1859 року у власницькому селі налічувалось 216 дворів, мешкало 1259 осіб, існувала церква.[6]
1863 року — 236 дворів та 1351 житель. 1900 року у 320 дворах проживало 1509 осіб.
1926 року у селі Малі Будища Малобудищанської сільської ради Опішнянського району Полтавської округи — 402 господарства, 1894 мешканця. 1990 року — 630 жителів.
1859 | 1863 | 1900 | 1926 | 1990 | 2001 |
---|---|---|---|---|---|
1 259 | 1 351 | 1 509 | 1 894 | 630 | 548 |
▲ | ▲ | ▲ | ▼ | ▼ |
Економіка
Функціонують два приватних підприємства, що спеціалізуються на вирощуванні зернових та технічних культур.[7]
Інфраструктура
У селі діє дошкільний навчальний заклад «Світлячок». У 2011—2012 навчальному році в ньому навчалось 19 вихованців.[8]
Загальну середню освіту здобувають в ЗОШ І-ІІІ ступенів. У 2010—2011 навчальному році школа має 11 класів-комплектів, у яких навчався 101 учень[9].
У Малих Будищах працює Будинок культури, бібліотека, фельдшерсько-акушерський пункт, відділення зв'язку.
Архітектура
Пам'ятники
- Меморіальний комплекс: надгробок на братській могилі радянських воїнів, полеглим 1943 року при визволенні села (збудований 1967 року);
Культові споруди
Різдвяно-Богородицька церква — дерев'яний храм, збудований наприкінці XVII ст. Тричі перебудовувалась. На території церковного подвір'я розташовані три могили священиків: Петра Фесенка-Навроцького, Івана Мельникова і невідомого.[10][11]
Відомі люди
- Боярчук Марія Степанівна (1922—1999) — майстриня керамічного розпису.
- Гарбуз Василь Степанович (1882—1972) — український різьбяр.
- Шумлянський Олександр Михайлович (1748—1795) — лікар-учений, медичний діяч, засновник гістологічної науки в Росії.
- Шумлянський Павло Михайлович (1750, за іншими даними 1754 — 1821) — лікар-хірург, фармаколог, діяч медичної освіти.
Примітки
- Погода в селі Малі Будища
- Міщанин В. Д. — Гончарство північної групи малих осередків опішнянського гончарного району (ІІ половина XIX-ХХ ст.) — Автореферат — с. 11
- Національна книга пам'яті жертв Голодомору 1932—1933 років в Україні. Полтавська область/ Упорядн. О. А. Білоусько, Ю. М. Варченко та ін. — Полтава: Оріяна, 2008. ISBN 978-966-8250-50-7
- Малі Будища // Полтавщина:Енциклопедичний довідник (За ред. А. В. Кудрицького)., К.: УЕ, 1992. — С. 510—511. ISBN 5-88500-033-6
- Німецький терор на Полтавщині (1941—1943 роки). Зіньківський район. Архів оригіналу за 5 червня 2010. Процитовано 14 вересня 2012.
- рос. дореф. Полтавская губернія. Списокъ населенныхъ мѣстъ по свѣдѣніямъ 1859 года, томъ XXXIII. Изданъ Центральнымъ статистическимъ комитетомъ Министерства Внутренних Дѣлъ. СанктПетербургъ. 1862 — 263 с.
- Організації Малих Будищ
- ДНЗ «Світлячок». Відділ освіти Зіньківської РДА
- Малобудищанська ЗОШ І-ІІІ ступенів
- Міщанин В. // У Малих Будищах парафіяни повернули із забуття імена священиків, які працювали на духовній ниві у XIX столітті — Православіє в Україні (Перевірено 13 липня 2012)
- Полтавіка — Полтавська енциклопедія. Том 12: Релігія і Церква.- Полтава: «Полтавський літератор», 2009 — С. 371—373