Мамінов Володимир Олександрович

Вихованець футбольної школи московського «Локомотива». В 1992 році дебютував у резервній команді, а через рік, у сезоні 1993 року, зіграв свою першу зустріч у Вищій лізі Росії. З сезону 1996 року він став основним гравцем «Локомотива» і досяг з ним першого успіху — переміг у Кубку Росії. У 1997 році знову долучився до перемоги у національному кубку, а в 1998 році з командою вийшов у півфінал Кубку володарів кубків, з якого «Локомотив» вилетів від «Штутгарта» (1:2, 0:1). У 1999 році знову зіграв у 1/2 фіналу цього турніру, у його останньому розіграші. Команда з Москви цього разу вилетіла від «Лаціо». У 2000 році Мамінов здобув третій в кар'єрі Кубок Росії, а в 2001 році виграв його учетверте. У 2002 році виграв свій перший чемпіонат Росії у спортивній кар'єрі, а в 2004 році він повторив це досягнення.

Володимир Мамінов в «Локомотиві». 2007 рік.

З сезону 2006 року втратив місце в основі «Локомотив», а у 2007 році виграв свій п'ятий кубковий трофей. Загалом провів у команді 16 сезонів, завершивши кар'єру гравця на круглій цифрі 400 офіційних матчів, в яких забив 41 гол. Згідно зі списком, опублікованим IMScouting, Мамінов потрапив у двадцятку футболістів Європи, які найдовше грали в одній команді[1]. У «Локомотиві» грав під 8-м номером. 8-й номер був переданий іншому вихованцю дубля «Локомотива» Денису Глушакову. У грудні 2008 року оголосив про закінчення кар'єри і перехід на тренерську роботу.

2001 року після запрошення Володимира Салькова прийняв узбецьке громадянство і дебютував в офіційних матчах у складі національної збірної Узбекистану. Грав за збірну у відбірковому турнірі до чемпіонатів світу 2002 та 2006 років.

Протягом кар'єри у національній команді, яка тривала 5 років, провів у формі головної команди країни 12 матчів, забивши 3 голи.

З 28 квітня 2009 року по 1 червня 2009 року очолював «Локомотив» як виконувач обов'язків головного тренера. За 5 матчів під його керівництвом у 2009 році «Локомотив» набрав 10 очок. З 1 червня 2009 року працював у тренерському штабі «Локомотива» на посаді головного помічника Юрія Сьоміна, а потім Юрія Красножана. В одному з матчів сезону 2010 заміняв дискваліфікованого Сьоміна. З 7 червня 2011 року знову зайняв посаду виконувача обов'язків головного тренера. Пробув на цій посаді до приходу Жозе Коусейру.

У січні 2014 року увійшов до тренерського штабу «Рубіна», де числився головним тренером до отримання Рінатом Білялетдіновим тренерської ліцензії «Pro»[2]. В кінці травня 2014 року залишив казанський клуб[3] через розбіжності в поглядах з Білялетдіновим на тренувальний процес[4].

19 червня 2014 року очолив клуб «Хімки»[5] із завданням виходу до ФНЛ[6]. Під керівництвом Мамінова червоно-чорні зайняли 4-те місце у другому дивізіоні, і тренер залишив команду в червні 2015 року[7].

В липні 2016 року прийняв московський «Соляріс»[8]. 2 травня 2017 року покинув клуб[9], який по завершенні сезону було розформовано.

29 серпня 2017 року призначений головним тренером клубу ФНЛ «Тюмень»[10]. Контракт розрахований до кінця сезону.

• Чемпіон Росії (2):

«Локомотив» (Москва): 2002, 2004

• Володар Кубка Росії (5):

«Локомотив» (Москва): 1995–96, 1996–97, 1999–00, 2000–01, 2006–07

• Володар Суперкубка Росії (2):

«Локомотив» (Москва): 2003, 2005

• У списках 33 найкращих футболістів чемпіонату Росії (3): № 1 — 2004; № 2 — 2002, 2003

Одружений, діти — син Владислав і дочка Марія[11].

• Мамінов Володимир Олександрович на сайті ФІФА (англ.)

• Профіль футболіста на сайті soccerway.com (англ.) (нім.)
• Мамінов Володимир Олександрович на сайті National-Football-Teams.com (англ.)
• Профіль футболіста на сайті FootballFacts.ru (рос.)