Сальков Володимир Максимович

Володимир Максимович Сальков (нар. 1 квітня 1937, Сталіно, Донецька область, УРСР, СРСР9 липня 2020[1], Москва, Росія) — радянський футболіст, що грав на позиції захисника та півзахисника. Виступав, зокрема, за донецький «Шахтар». По завершенні ігрової кар'єри — радянський та російський тренер.

Володимир Сальков
Особисті дані
Повне ім'я Володимир Максимович Сальков
Народження 1 квітня 1937(1937-04-01)
  Сталіно, Донецька область, УРСР, СРСР
Смерть 9 липня 2020(2020-07-09) (83 роки)
  Москва, Росія
Зріст 175 см
Вага 73 кг
Громадянство СРСРРосія
Позиція захисник, півзахисник
Професіональні клуби*
РокиКлубІгри (голи)
1959 «Крила Рад» (Кб) 6 (0)
1960–1969 «Шахтар» (Донецьк) 231 (3)
Тренерська діяльність**
РокиКомандаПосада
1970–1971 «Азовець» (Жданов)
1974–1978 «Шахтар» (Донецьк)
1979–1980 «Торпедо» (Москва)
1981–1983 СРСР (олімп.)
1984–1986 СРСР(помічник)
1986–1988 СРСР (олімп.)(помічник)
1990 СРСР (мол.)
1990–1992 СРСР(помічник)
1992 СНД(помічник)
1993–1994 «Ротор»
1995 «Шахтар» (Донецьк)
2000–2001 Узбекистан(помічник)
2002 «Ротор»
2003–2007 ЦСКА (М)(спорт. дир.)
Звання, нагороди
Нагороди

* Ігри та голи за професіональні клуби
враховуються лише в національному чемпіонаті.

** Тільки на посаді головного тренера.

Кар'єра гравця

Розпочинав грати в 1950 році в Сталіно (нині Донецьк) в команді технікуму. Вихованець місцевої ДЮСШ «Шахтар». Перший тренер Г. В. Бікезін.

У 1958—1959 (по вересень) роках грав за СКВО (Куйбишев). З жовтня 1959 року — у клубі «Крила Рад» (Куйбишев), де провів 6 ігор до закінчення сезону.

1960 року перейшов у «Шахтар» (Донецьк), де провів 10 років (грав по сезон 1969 року включно). Разом з клубом став дворазовим володарем Кубка СРСР — у 1961 і 1962 роках, а 1963 року був фіналістом розіграшу. У 1967 і 1969 роках був капітаном «Шахтаря». Чіпкий, витривалий, жорсткий в єдиноборствах захисник, був потужний у відборі м'яча, грамотно вибирав позицію [2].

У вищій лізі провів 237 матчів, забив 3 м'ячі.

Тренерська кар'єра

З 1970 року — на тренерській роботі. Спочатку 1,5 роки працював зі жданівським «Металургом» (по липень 1971 року), потім повернувся до «Шахтаря». З серпня 1971 по липень 1974 року працював начальником команди донеччан, із серпня 1974 року призначений головним тренером. Як тренер «Шахтаря» — срібний призер чемпіонату СРСР 1975, бронзовий призер чемпіонату СРСР 1978. По завершенні сезону 1978 року залишив команду[3].

У 1979—1980 роки (по липень) — головний тренер клубу «Торпедо» (Москва), з яким великих успіхів не досяг.

З липня 1982 року по серпень 1983 року працював головним тренером олімпійської збірної СРСР, а з вересня 1983 по травень 1984 року — тренером. Команда за Салькова виграла відбірковий турнір до Олімпіади 1984 року в Лос-Анджелесі. Проте, через бойкот Ігор, оголошений керівництвом країни, на Олімпіаду збірна не поїхала.

У червні 1984 року став 2-м тренером збірної СРСР, допомагав Едуарду Малофєєву. У травні 1986 року, напередодні поїздки на чемпіонат світу 1986 року у Мексиці, знятий з посади разом з Малофєєвим.

Із серпня 1986 року — 2-ий тренер олімпійської збірної СРСР. Разом з Бишовцем і Гаджиєвим збірна СРСР здобула золоті олімпійські медалі на Іграх в Сеулі-1988. З 1989 по 1990 роки очолював олімпійську збірну.

1990 року повернувся до першої збірної, де знову став 2-м тренером та працював по червень 1992 року.

На початку сезону 1993 року очолив волгоградський «Ротор», який привів до срібних медалей чемпіонату Росії 1993 року. У травні 1994 року покинув команду.

1995 року працював головним тренером у «Шахтарі». При ньому команда стала володарем Кубка України 1995 року.

У листопаді 1995 року став тренером олімпійської збірної Росії.

У 2000—2001 роках очолював збірну Узбекистану.

У 2003—2007 роках — спортивний директор клубу ЦСКА (Москва).

Титули і досягнення

Як гравця

Як тренера

Відзнаки

  • Майстер спорту СРСР (1961)
  • Заслужений тренер УРСР (1975)
  • Заслужений тренер СРСР (1988)
  • Орден гірничої слави I, II, III ступеня
  • Орден «За заслуги перед Батьківщиною» II ступеня
  • Орден Олександра Невського
  • Орден «За заслуги» III ступеня: 2011[4][5]

Примітки

Посилання

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.