Мансур Бахрамі

З п'ятирічного віку Мансур Бахрамі подавав м'ячі на тенісних кортах[1] і, за відсутності грошей на власну ракетку, тренувався зі сковорідками і ручками від мітел. За його словами, саме цим заняттям, він зобов'язаний своїй незвичній манері гри. Вже до 16 років він став одним з провідних тенісистів Ірану, але його кар'єрі, здавалось, прийшов кінець, коли після Ісламської революції 1979 року в країні був заборонений професійний спорт. За його власними словами, він три роки заробляв на життя граючи в нарди[2]. Однак у 1981 році він виграв Кубок Революції в Тегерані, і отримавши головний приз змагань — поїздку до Франції, після переїзду залишився в Європі[3].

За недовгий час після переїзду Бахрамі розтратив всі свої заощадження в казино і залишився без засобів до існування. Фінансова підтримка друзів допомогла йому протриматись до того часу, коли, повернувшись до гарної форми, він почав успішно виступати на тенісних турнірах у Франції. Коли термін французької візи Бахрамі сплив, він опинився у становищі нелегального іммігранта, не маючи бажання отримати статус біженця. У 1981 році він дістався третього кола Відкритого чемпіонату Франції, чим привернув до себе увагу газет L’Équipe і Le Figaro, за допомогою яких його візу вдалось поновити. До повноцінної участі в турнірах тенісного Гран-прі він був допущений тільки у 30 років[2]. Він виступав в професійному турі до початку 1990-х років, а потім долучився до новоствореного Туру чемпіонів ATP, призначеного для тенісистів у віці старше 35 років. Окрім виступів у ветеранських турнірах Бахрамі, якого вважають батьком «акробатичного тенісу» і кличуть «маестро» та «князь клоунів», проводить багато часу в гастрольних поїздках, беручи участь у виставкових турнірах і спортивних шоу. Серед його трюків — подачі з-під руки або шістьма м'ячами одночасно, «свічка» між ніг, прийом м'яча у кишеню, удари за спиною, ручкою ракетки або в «уповільненій зйомці», а також м'ячі, закручені настільки сильно, що, торкнувшись корту на стороні супротивника, відскакують через сітку назад на його половину корту[3][4][1].

З 1989 року Мансур Бахрамі є громадянином Франції[5]. Його дружина, Фредеріка, — французка. У подружжя є двоє дітей — Сем і Антуан. У 2006 році Бахрамі видав автобіографічну книгу «Корт чудес» (фр. Le Court des Miracles); у 2009 році вийшло друком англійське видання цієї книги[3].

У 1974 році Бахрамі вперше виступив у складі збірної Ірану на Кубка Девіса, де програв обидві свої зустрічі суперникам з команди Великої Британії. У 1976 році він приніс збірній Ірану два очки у матчі з ірландцями, але його команда виступала з загальним рахунком 2:3. Наступного року Бахрамі практично самотужки взяв гору над командою Алжиру, виграв обидві одиночні і парну зустріч, а потім приніс іранській команді єдине очко у програному матчі проти поляків. У 1978 році він приносив збірній очки в матчах з командами Польщі, Туреччини і Швейцарії.

Ісламська революція і еміграція до Франції стали причиною великої перерви у тенісній кар'єрі Бахрамі. Повернутися у професійних теніс він зміг тільки у середині 80-х років. Починаючи з 1986 року, він почав знову демонструвати у професійних турнірах гарні результати. Так, у 1986 році він дістався півфіналу турніру Гран-прі у Меці в одиночному розряді, а в парах дійшов до півфіналів одразу трьох турнірів Гран-прі у Франції та ФРН і виграв «челенджер» у Новому Ульмі, заробивши за рік 19 тисяч доларів. 1987 рік був позначений виходом у фінал престижного ґрунтового турніру в Монте-Карло в парі з данцем Мікаелем Мортенсеном. У чвертьфіналі вони переграли одну з найсильніших пар світу — французів Янніка Ноа і Гі Форже. У вересні 1988 року після відносно невдалого сезону Бахрамі, що обіймав у рейтингу 236 сходинку, об'єднав зусилля з сильним чеським парним гравцем Томашем Шмідом і виграв в Женеві свій перший турнір Гран-прі.

1989 рік став роком найбільшого успіху в кар'єрі Бахрамі. На Відкритому чемпіонаті Франції він в парі з іншим представником Франції Еріком Віноградскі несподівано дійшов до фіналу. Втім, варто зазначити, що жеребкування було до них прихильне і на шляху до фіналу їм не трапилось жодної сіяної пари. Після чемпіонату Франції до кінця сезону Бахрамі ще двічі виходив до фіналу турнірів Гран-прі в парному розряді і один з них — в Тулузі — виграв. Його призові за цей рік склали понад 47 тисяч доларів. Наступні два сезони він, близький до 35 років, звів до мінімуму виступи в одиночному розряді і ще по разу виходив до фіналів в турнірах нового АТР-тура, що змінив Гран-прі. Восени 1990 року в Парижі в парі з Віноградскі він здобув перемогу над другою пару світу — американців Ріка Ліча і Джима П'ю, обігравши вище всіх посіяних суперників в кар'єрі.

Після фактичного завершення кар'єри у кінці 1992 року, Бахрамі, що зберіг окрім французького й іранське громадянство, у 1993 році повернувся до складу збірної Ірану у Кубку Девіса. У складі збірної він виступав до 1997 року, і за цей час виграв декілька ключових зустрічей з суперниками з Таїланду, Пакистану і Тайваня. У 1993 році він також почав виступи в Турі чемпіонів АТР, призначеному для тенісистів у віці 35 років і старше. У 1999 році він досяг свого найвищого успіху у цьому турнірі, вигравши турнір у Досі (Катар) після перемог над Анрі Леконтом, Петом Кешем і Янником Ноа. Бахрамі продовжує виступати у ветеранських і виставкових турнірах і матчах, зокрема, щороку з'являється на популярному виставковому турнірі в Альберт-холлі (Лондон).

• Mansour Bahrami. The Court Jester: My Story. — AuthorHouseTM, 2009. — ISBN 978-1-4389-8794-1.

• Офіційний сайт Мансура Бахрамі
• Мансур Бахрамі на сайті ATP(англ.)
• Профіль на сайті Кубка Девіса
• Мансур Бахрамі на сайті Тура чемпіонів АТР (англ.)