Мануйлівка (Новоукраїнський район)

Село Мануйлівка Маловисківського району Кіровоградської області є центром Мануйлівської сільської ради, до складу якої також входить с. Лутківка. Розташоване у верхів'ї річки Мала Вись, що належить до басейну Південного Бугу. Територія Мануйлівської сільської ради лежить у південній частині Придніпровської височини, поверхня рівнинна, порізана ярами, балками та річковими долинами. У надрах виявлені значні запаси уранових руд одного з найбільших у світі Новокостянтинівського родовища, поклади бурого вугілля, здавна використовуються нерудні копалини — глина, пісок, камінь. Територія сільської ради багата на родючі чорноземи, у селі є кілька ставків на р. Мала Вись.

Залюднена місцева територія була здавна: у селі трапляються випадкові знахідки: уламки кам'яних сокир з ознаками якісного шліфування та свердління доби бронзи, наконечники стріл скіфського типу, зброя князівської та козацької доби, уламки старої кераміки. На межах з сусідніми сільськими радами є два кургани залізного віку.

Утворення села пов'язане з освоєнням Маловисківщини українським козацтвом та формуванням тут Новосербської лінії укріплення за часів імператриці Єлизавети у XVIII столітті. Дана територія до середини XVIII ст. входила до складу Запорозької січі, Задніпрських сотень лівобережної Гетьманщини. Під 1752 роком у джерелах згадуються у верхів'ях р. Мала Вись, в «байраках» Довгенькому, Густому, Ясеновому пасіки київських Михайлівського та Видубицького монастирів, «новомиргородського козака Лебединця».

Як встановив дослідник Б. Шевченко, в 1772 р., після спустошливого нападу ординців, на захід від земельної дачі Олексія Лутковського  1248 дес. під заснування слободи  отримав офіцер  Чорного гусарського полку — капітан Крита (Кріть). Також він в окрузі 1-ї роти полку мав ще 158 дес. рангових земель, у тому числі 18 дес. під вигін та садибу. На землях капітана Крити й почалося формування сучасного села Мануйлівка, яке спочатку називалося й «слободою Критовою». У кінці XVII ст. певний час власником села був Мойсєй Звєрєв[1].

Перша детальна статистична інформація в доступних писемних джерелах про населені пункти Мануйлівської сільської ради відноситься до 1787 року. В «Описі до Атласу Катеринославського намісництва (изъяснение Новомиргородского уезда)» згадується земельна дача № 75 — «Д.(деревни) Манойловки капитана Крити», у якій тоді проживало 68 чоловіків та 70 жінок (всього 138 чол.), розмір дачі — 1248 дес. «удобной земли». Документального підтвердження походження сучасної назви села немає, можливо, — від ймовірного імені «капітана Крити»: Мануйло, Мануїл. Місцеві дворяни — землевласники влаштували тут економію, збудували згодом досить великий і розкішний маєток. Поблизу дворянських господарств тулилися хатини місцевих селян — кріпаків.

Села Мануйлівка та Лутківка на Плані генерального межування Херсонської губернії, бл. 1828 р.

У першій половині XIX століття село розвивалося і перебувало у складі Єлисаветградського, Бобринецького повіту Херсонської губернії. На картах його підписують: «Мануйловка (Маргаричева)». У середині XIX ст. у «Списку населених місць Херсонської губернії» 1859 р. с. Мануйлівка формально вже розділене на два окремі населені пункти з 30 і 24 дворами. Фактично єдине село Мануйлівка на 1856 рік було поділене між трьома власниками — капітаном артилерії Іваном Вікторовичем Лутковським (32 чи 30 дворів), поміщицею Котовічевою (14 дворів) та поміщиком Котовічем (10 дворів).

В 1861 році місцеві кріпаки отримали волю та у власність — свої наділи середнім розміром бл. 4 дес. В другій половині 19 століття на території сучасної Мануйлівки на мапах та в державній статистиці позначають два окремі населені пункти — Мануйлівка (Котовича) та Мануйлівка (Маргаричева), також вживаються назви «Обертасова», «Перша частина», «Друга частина». За «Списком населенныих мест Елисаветградского уезда Херсонской губернии на 1894 г.» «деревня Мануйловка 1-я часть (Маргаричева, Абертасова)» нараховувала 54 двори, 323 чол. населення; «деревня Мануйловка 2-га часть (Котовичева) с экономией Н. Ф. Мяновского»- 46 дворів, 233 чол. населення. Також поруч з Мануйлівкою згадується хутір Грохольського.

В 1860-х роках на мапах біля Мануйлівки вперше позначають забудови під назвою «хутір Обертасова», згодом тут постане великий панський будинок, приміщення якого за радянської влади використовувалося під маслозавод у 30—60-х роках XX ст. та під плодово — консервний завод у 60—90-х роках. На початку XX ст. цей будинок та територія поблизу села були частиною значних земельних володінь розміром бл. 5,5 тис. дес. графа польського походження Казимира Карловича Сцібор — Мархотського. Крупними місцевими землевласниками також були Н. Ф. Мяновський, Фон Мейстер, що придбав землі Грохольських. На 1916 р. в Мануйлівці 1-й частині (Маргаричева, Абертасова) нараховувалось 118 «наличных хозяйств», 570 чол. населення. З кінця 19 ст. тут діяв відділок церковно — приходської школи, а бл. 1909 р. була побудована земська школа, згадується й заклад торгівлі — «винна лавка». У селі Мануйлівка 2-га частина (Котовіча) було 79 господарств, 290 чол. населення.

с. Мануйлівка на військово — топографічній карті Херсонської губернії 1855—1877 рр. (лист 1869 р.)

Під час подій революції та громадянської війни 1917—1921 років місцеві землевласники втратили свої володіння, у лютому 1918 р. в Мануйлівці вперше було проголошено встановлення радянської влади. За прихильність до більшовицьких ідей був убитий в 1918 р. місцевий житель Підопригора О. З., уродженець села Сінельник Г. М. в 1919 р. очолював «надзвичайну комісію» (НК) в м. Новомиргород та був членом більшовицького ревкому, за що також був убитий антибільшовицькими повстанцями. Жителі села у цей період були свідками жорстоких сутичок між більшовицькими частинами, німецько — австрійськими військами та армією УНР, загонами отамана Нестора Махна, генерала Денікіна, повстанцями Холодноярської республіки.

В 1921—1922 роках у селі остаточно було встановлено радянську владу, тут діяла рада селянських депутатів, комітет бідноти, організатором якого був місцевий селянин Волощук Пилип. В системі адміністративного устрою УРСР після 1921 р. село Мануйлівка вже не поділялося на частини, а стало єдиним населеним пунктом, центром окремої Мануйлівської сільради. Колишні самостійні села — частини Мануйлівки стали кутками цього села з власними назвами — «Котовіча», «Маргаричева». Із закінченням громадянської війни в 1920—1921 р. радянська влада роздала колишні панські землі місцевим селянам. На лівому березі Малої Висі, навпроти Мануйлівки, утворився новий населений пункт — Новокостянтинівка, який був окремим селом у 20—60-х рр. XX ст. у складі Мануйлівської сільради, але згодом — приєднаний до с. Мануйлівка. В 1922 році тут народився майбутній видатний педагог, послідовник В.Сухомлинського, заслужений учитель УРСР, краєзнавець Г. М. Перебийніс. В 1921—1922 роках місцеві селяни пережили голод. В роки НЕПу жителі села господарювали родинами на власних земельних ділянках. В 1925 році незаможні селяни с. Мануйлівка утворили товариство «Поновлена праця». У 20-х роках у приміщенні Мануйлівської колишньої земської школи діяла початкова трудова школа на чолі з директором Пономарьовою Н. М.

В 1928 році в усіх тутешніх селах почалась колективізація — спочатку були утворені СОЗи: «Червоний пролетар» в Мануйлівці, ім. Калініна та ім. Дзержинського — в Новокостянтинівці. З переходом до політики «суцільної колективізації» насильницькими методами в Мануйлівці в 1930 р. було утворено колгосп імені газети «Комуніст», у Новокостянтинівці — колгосп «Червоний путіловець». Колективізація супроводжувалася «розкуркуленням», у ході якого цілі родини втратили землю та майно й опинилися в далекому Сибіру чи були вислані на околиці сіл. Є відомості й про активний опір колективізації в селі. В 1932 — 33 роках жителі сіл Мануйлівка, Новокостянтинівка, як і мільйони українських селян, стали жертвами сталінського Голодомору. Мануйлівка за невиконання плану хлібозаготівель була занесена на сумнозвісну «чорну дошку», восени 1932 р. місцеві активісти й комсомольці провели «викачку» продовольчих запасів селян у фонд хлібозаготівлі, прирікши людей на голодну смерть. За спогадами очевидців, від голоду померло близько половини сельчан, мали місце факти канібалізму та вбивства матерями своїх дітей.

В 1930—1931 роках приміщення панського маєтку в Мануйлівці було переобладнане під маслозавод, який працював тут до 1965 року. У другій половині 30-х років нове колгоспне життя поступово налагоджувалось, колективна праця стала більш продуктивною, достаток селян покращився. У цей час частина жителів села стали жертвами сталінських репресій, були розстріляні чи потрапили до системи ГУЛАГу. У 30-ті роки продовжувала працювати Мануйлівська школа, яка була реорганізована з початкової у семирічну, а напередодні 1941 р. — у середню. У с. Новокостянтинівка в 1932 — 33 роках, у будинку «розкуркуленого» селянина Жука, було створено початкову школу, яка діяла до її ліквідації в 1960-х роках.

В роки Великої Вітчизняної війни 1941—1945 рр. жителі Мануйлівки мужньо воювали в лавах Радянської армії, пережили страхіття фашистської окупації. Під наглядом старости, поліцаїв вони важко працювали на окупантів на полях місцевого «господарського двору», прибиранні доріг взимку. Десятки молодих людей стали «остарбайтерами» — були насильно вивезені до Рейху на примусові роботи. Інші по кілька разів, ризикуючи життям, втікали з потяга до Німеччини. Близько 246 жителів Мануйлівки, Лутківки, Новокостянтинівки в 1941—1945 рр. пішли на фронт, з них 153 загинули, 68 в роки війни нагороджені орденами і медалями. Прославились на фронтах уродженець Мануйлівки військовий льотчик Ф. І. Касьян, уродженець Лутківки артилерист І. Ф. Ладига. 13 березня 1944 року бійці 33-го Гвардійського стрілецького корпусу, при підтримці 48-го стрілецького корпусу звільнили населені пункти сільради від фашистів. У ці дні на кладовищі с. Мануйлівка було утворено братську могилу радянських воїнів, які загинули у боях поблизу села в 1941, 1944 роках. Згодом, у середині 1950-х років її урочисто було перенесено в центр села. Зараз встановлено особи 7 з 26 похованих тут бійців.

Після Перемоги ціною самовідданої праці місцевих жителів були відбудовані і налагодили роботу місцеві господарства — колгоспи ім. газети «Комуніст», «Червоний путіловець», Мануйлівський маслозавод. В 1946—1947 роках до повоєнних нестатків додався голод. В 1950 році три місцеві господарства були об'єднані в один великий колгосп ім. 17-ї партконференції, контора якого розмістилась у с. Мануйлівка. В 1954 році Олексієво-Лутківська та Мануйлівська сільські ради були об'єднані в одну — Мануйлівську, село стало її центром. В 1955 році в с. Мануйлівка було встановлено пам'ятник над братською могилою радянських бійців. В 60-ті роки колгосп ім. 17-ї партконференції, серед інших господарств, став одним з провідних у районі, і спеціалізувався на вирощуванні і відгодівлі великої рогатої худоби, вирощуванні зернових і технічних культур.

Наприкінці 60-х років за сумлінну працю бригадир Синельник В. В. та доярка Касьян Л. Д. були нагороджені орденом Леніна, ще 5 колгоспників — орденами Трудового Червоного Прапора, у тому числі — голова колгоспу Чабан Г. Т. «Історія міст і сіл УРСР» Значна частина прибутків колгоспу була направлена на розвиток соціальної сфери сіл Мануйлівка і Лутківка. В 1966 році завершено будівництво приміщення Будинку культури в с. Мануйлівка на 350 місць, до районного центру було прокладено дорогу з твердим покриттям (бруківку), розпочато будівництво колгоспної їдальні, лазні. До кінця 60-х було повністю завершено електрифікацію будинків жителів сільської ради. В 1965 році Мануйлівський маслозавод було перепрофільовано в плодоовочево-консервний, якісна продукція якого постачалася до інших республік СРСР.

У 70-ті роки в результаті реорганізації було утворено колгосп ім. Щорса з центральною садибою в Мануйлівці, який під керівництвом голів Горщака Д. Л. та Ніколенка В. І. досяг значних успіхів у сільськогосподарському виробництві. В 1977 р. в селі було заново упорядковано територію навколо братської могили радянських воїнів, встановлено скульптуру Матері в скорботі. В 1983 році в Мануйлівці було споруджено нове сучасне приміщення восьмирічної школи, у якій почали навчатися й діти з сусідньої Лутківки. В 1991 школа стала середньою, а з 2001 — реорганізована на перший у районі навчально-виховний комплекс «ЗОШ — ДНЗ».

У 80-ті роки семеро жителів Мануйлівської сільської ради проходили службу в Афганістані, з них троє були нагороджені орденами Червоної зірки. В 1984 р. в Афганістані загинув у бою житель с. Мануйлівка прапорщик Сергій Водолазко, в 1987 р. на його честь названо головну вулицю села, створено сквер та споруджено пам'ятний знак. У 2-й половині 80-х рр. на ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС працювали жителі села Клименко М., Дозор П., Бівзюк М., Геращенко В., Федоров В., Бахмач О., Фуніков В., Сєров С., Кілик І.

1990-ті роки в Незалежній Україні пройшли для жителів Мануйлівки та Лутківки як період серйозних змін та випробувань. У ході аграрної реформи колгоспники стали власниками паїв, колгосп ім. Щорса було реорганізовано на КСП. В 2000-х роках власники паїв утворили 2 господарства нового типу — СТОВ «Славутич» та «Довіра», 4 фермерські господарства. Згодом СТОВ «Довіра» припинило діяльність, частину місцевих паїв орендує СТОВ «Карат» 1.

Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 914 осіб, з яких 392 чоловіки та 522 жінки[2].

За переписом населення України 2001 року в селі мешкало 845 осіб[3].

Перші документальні відомості про заклади освіти в с. Мануйлівка відносяться до 1890 року, у якому тут вже діяла церковно — приходська школа грамоти. Згодом, бл.1909 року, в селі була побудована й розпочала роботу земська школа. В радянський період сільська школа зазнала реорганізацій і була початковою, семирічною, середньою дев'ятирічною, неповною середньою, а з 1991-го — знову середньою школою. З 2001 р. на базі ЗОШ було створено перший у районі навчальний заклад нового типу — Мануйлівський навчально — виховний комплекс «Загальноосвітня школа І—ІІІ ступенів — дошкільний навчальний заклад».

В 30-х — 60-х роках ХХ століття в с. Новокостянтинівка, яке тепер є частиною с. Мануйлівка, діяла Новокостянтинівська початкова школа.

• Григорій Миколайович Перебийніс (1922—2006)[5] — видатний педагог, послідовник В. Сухомлинського, директор Маловисківської школи № 3, краєзнавець . Народився в Мануйлівці (Новокостянтинівці) і навчався в школі.
• Іван Федорович Ладига (1920—2010) — видатний військовий — науковець, артилерист, професор. Народився в с. Мануйлівка, навчався в школі.
• Федір Іванович Касян — відомий військовий льотчик, учасник радянсько — німецької війни 1941—1945 років. Народився в с. Мануйлівка .

• Погода в селі Мануйлівка
• «Часопис» Персональний блог вчителя історії Мануйлівського НВК Постолюка П. І.