Генеалогічна класифікація мов

Генеалогі́чна класифіка́ція мов (грец. γενεαλογικός — родовідний) — класифікація мов, в основу якої покладено принцип їхньої спорідненості (див. Спорідненість мов). Цей принцип базується на існуванні регулярних системних фонетичних, граматичних і лексичних відповідностей, що закономірно повторюються у споріднених мовах. Споріднені мови виникли шляхом диференціації діалектів однієї первісної мови, яку називають прамовою або мовою-основою (наприклад, сучасні слов’янські мови походять від колишньої спільнослов'янської, або праслов'янської, мови). Диференціація мов є наслідком різних соціальних причин, у тому числі міграції племен, завоювань, змін державних кордонів, етнічного змішування і т. ін. Споріднені мови об'єднують у підгрупи, групи (гілки), сім'ї, або родини, а також в одиниці вищої ієрархії — надродини (гіперсім'ї). Наприклад, українська мова належить до східнослов'янської підгрупи слов'ян, групи індоєвропейської родини мов, яку окремі вчені об'єднують разом з іншими родинами в ностратичну (бореальну) надродину.

На відміну від плюраліст, типологічної класифікації мов, генеалогічна класифікація мов існує у вигляді єдиної схеми для кожної окремої родини й інколи схематично зображається у вигляді генеалогічного дерева, але реальні відношення між мовами однієї родини складніші, ніж їх подає схема.

Генетичній (успадкованій) спорідненості протиставляють спорідненість, набуту в процесі взаємодії мов. Це мовний союз, який може об'єднувати мови неблизькоспоріднені і навіть неспоріднені, що внаслідок міжетнічних та міжмовних контактів мають у своїй структурі спільні риси. Сучасна генеалогічна класифікація мов у різних її варіантах визнає існування від кількох десятків до 200 мовних родин, серед яких найголовніші:

Деякі основні мовні сім'ї

(останні три родини часом об'єднують в одну алтайську, до якої деякі вчені відносять і корейську мову)

На о.Нова Гвінея під назвою папуаські мови відомо від 13 до 20 мовних родин і багато ізольованих мов. Мови аборигенів Австралії й Тасманії з погляду їхньої генеалогічної класифікації вивчено недостатньо. В Африці, крім згаданої афразійської родини, поширені родини конго-кордофанських (нігеро-конголезьких), ніло-сахарських і койсанських мов. Мови тубільців американського континенту об'єднуються в родини:

Окремі мови не піддаються генеалогічній класифікації мов, залишаючись ізольованими представниками своїх родин. До них належать баскська, кетська, бурушаскі, нівхська, айнська, керекська та ін., які іноді включаються до інших родин. У мовних родинах окремі групи можуть бути представлені лише однією мовою. Так, в індоєвропейській родині албанська, вірменська та грецька мови є самостійними відгалуженнями кол. праіндоєвропейської мови.

Прихильники визнання існування гіперсімей об'єднують індоєвропейську, уралську, тюркську, монгольську, тунгусо-маньчжурську, дравідську, картвельську та афразійську родини в ностратичну надродину, до якої деякі вчені відносять ще чукотсько-камчатські, юкагірську, нівхську, корейську та японську мови, а також ескімосько-алеутські, еламську та етруську. Ностратична гіпотеза не є загальновизнаною серед лінгвістів.

Географічна класифікація

Найзручнішим способом впорядковування такого великого числа сімей є не генетичний, а географічний — за материками або континентами, хоча кордони мовних сімей, звичайно, не цілком відповідають фізичним кордонам.

Генетична різноманітність не однакова в різних регіонах.

  1. Євразія: всього 21 сім'я, 4 ізоляти і 12 некласифікованих мов.
  2. Африка і Південно-Західна Азія: всього 28 сімей, 10 ізолятів і 10 некласифікованих мов.
  3. Океанія: «папуаські» і австралійські мови. Всього 100 сімей і 32 ізольованих мови.
  4. Північна Америка (у тому числі Месоамерика): всього 42 сім'ї, 28 ізолятів і 6 некласифікованих мов.
  5. Південна Америка: за останніми зведеннями виділяється 55 сімей, 43 ізольованих і 77 некласифікованих мов.

Література
  • Meillet A., Gohen М. Les langues du monde. Paris, 1952;
  • Иванов В. В. Генеал. классификация языков и понятие языкового родства. М., 1954;
  • Шарадзенидзе Т. С. Классификации языков и их принципы. Тбилиси, 1955;
  • Pinnow Н. J. Die nordamerikanischen Indianersprachen. Wiesbaden, 1964;
  • Greenberg J. H. The Languages of Africa. Bloomington — The Hague, 1966;
  • Voegelin C. S., Voegelin F. M. Classification and Index of the World's Languages. N. J. — Amsterdam, 1977;
  • Teop. основы классификации языков мира. Проблема родства. М., 1982;
  • Языки и диалекты мира. М., 1982;
  • Ruhlen M. A Guide to the World's Languages, v. 1. Genetic Classification. Draft, 1983;
  • Sala M., Vintila — Radulescu I. Les langues du monde. Petite encyclopédie. Bucureşti — Paris, 1984.

Посилання

Див. також


This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.