Мартін Зандбергер

Мартін Зандбергер (нім. Martin Sandberger; 17 серпня 1911, Шарлоттенбург, Німецька імперія - 30 березня 2010, Штутгарт, Німеччина) - державний і військовий діяч нацистської Німеччини, штандартенфюрер СС і командир зондеркоманди 1a, в подальшому, після реорганізації - айнзатцкоманди 1a, а також начальник головної служби поліції безпеки (Зіпо) і служби безпеки рейхсфюрера СС (СД) в Естонії, один з головних дійових осіб в знищенні євреїв в Прибалтиці. Координатор естонських загонів «Самооборона» (Omakaitse). Після війни постав перед американським судом. Був визнаний військовим злочинцем і засуджений до смертної кари, пізніше заміненої на довічне ув'язнення.

Мартін Зандбергер
нім. Martin Sandberger
Народився 17 серпня 1911(1911-08-17)[1][2]
Шарлоттенбург, Німецька імперія
Помер 30 березня 2010(2010-03-30)[1] (98 років)
Штутгарт, Німеччина[1]
Країна  Німецька імперія
 Німеччина
 ФРН
 Німеччина
Діяльність правник, поліцейський
Alma mater Тюбінгенський університет
Знання мов німецька
Заклад Гестапо
Членство СС і СА
Військове звання Штандартенфюрер
Партія Націонал-соціалістична робітнича партія Німеччини
Нагороди

Цивільний знак СС
Кільце «Мертва голова»

Біографія

Мартін Зандбергер народився в районі Берліна Шарлоттенбург в родині директора концерну IG Farben. Виріс в Берліні і Тюбінгені, вивчав право в університетах Мюнхена, Кельна, Фрайбурга і, нарешті, Тюбінгена.

У 20 років вступив в НСДАП і СА. В університеті Тюбінгена націонал-соціалісти мали вплив ще до захоплення влади. У 1932-1933 роках Зандбергер був студентським нацистським активістом і фюрером студентства в Тюбінгені. Закінчив університет в 1933 році з відзнакою.

Як функціонер Німецького націонал-соціалістичного студентського союзу він зробив швидку кар'єру і став інспектором вищих шкіл від союзу. У 1936 році вступив в СС і рекомендований Густавом Адольфом Шеєле на роботу в СД у Вюртемберзі. У СД також зробив швидку кар'єру і вже в 1938 році став штурмбаннфюрером СС.

13 жовтня 1939 року Генріх Гіммлер призначив Зандбергера шефом північно-східного імміграційного центру, завданням якого серед іншого була «расова оцінка» німецьких репатріантів.

Після початку війни з Радянським Союзом Зандбергер, як начальник зондеркоманди 1a, став (поряд з іншим Тюбінгенським юристом, доктором Вальтером Шталекером) одним з головним організаторів масових вбивств в Прибалтиці. Проявив особливу старанність; в річному звіті від 1 липня 1942 він повідомив в Берлін про 941 вбитого єврея.

Його старанність була оцінена, 3 грудня 1941 року він був призначений командиром поліції безпеки і СД в Естонії. Зандбергер значиться в реєстрі посадових осіб РСХА з березня 1941 року в якості керівника реферату I B 3 (складання шкільних навчальних програм), з січня 1944 року - на посаді керівника підрозділу VI A (організація інформаційних служб за кордоном) в відомстві VI РСХА.

На Нюрнберзькому процесі у справі айнзатцгруп в 1948 році був засуджений до смерті, але потім помилуваний: вирок замінено на довічне ув'язнення.

Батько Зандбергера, колишній директор одного із заводів концерну I.G. Farben, використовував свої відносини з Теодором Гойсом, і той звернувся до посла США Джеймса Б. Конанта з проханням про помилування.

Численні шановні громадяни Вюртемберга, такі як міністр юстиції Вольфганг Гаусман, земельний єпископ Мартін Хауг і навіть авторитетний юрист і віце-президент бундестагу Карл Шмід, клопотали за Зандбергера, що відбував ув'язнення в Ландсбергській в'язниці.

В результаті такого заступництва 9 травня 1958 року Мартін Зандбергер був випущений на свободу.

З серпня 2008 року до своєї смерті був найстаршим за званням офіцером СС з живучих.

Помер Зандбергер 30 березня 2010 року в будинку для літніх людей Штутгарта своєю смертю.[3]

Нагороди[4]

Примітки
  1. Німецька національна бібліотека, Державна бібліотека в Берліні, Баварська державна бібліотека та ін. Record #102095566 // Німецька нормативна база даних — 2012—2016.
  2. TracesOfWar
  3. Mort d'un nazi. LExpress.fr (фр.). 7 квітня 2010. Процитовано 9 лютого 2019.
  4. Sandberger, Martin - TracesOfWar.com. www.tracesofwar.com. Процитовано 9 лютого 2019.

Джерела
  • Wildt, Michael: Generation der Unbedingten — Das Führungskorps des Reichssicherheitshauptamtes: Hamburg: Hamburger Edition, 2003 ISBN 3-930908-75-1
  • Birn, Ruth Bettina: Die Sicherheitspolizei in Estland 1941—1944, Eine Studie zur Kollaboration im Osten: Paderborn: Ferdinand Schöningh, 2006 ISBN 978-3-506-75614-5


This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.