Марцевич Едуард Євгенович

Закінчив Театральне училище ім. М. С. Щепкіна (1959).

З 1959 року — актор Театру ім. В. Маяковського в Москві.

З 1969 року — актор Державного академічного Малого театру в Москві.

У 1973–1975 рр. викладав у Вищому театральному училищі імені М. С. Щепкіна.

Член Спілки театральних діячів Росії (1962 р.), член Спілки кінематографістів (1975 р.), член Російської асоціації міжнародного та наукового співробітництва з країнами Балтії (Будинок Дружби, 1995 р.). Нагороджений орденом Дружби (1997 р.), орденом «За заслуги перед Вітчизною» IV ступеня (2006), медалями «Ветеран праці» та «В пам'ять 850-річчя Москви»[1].

Помер після важкої хвороби, похований 17 жовтня на Троєкуровському кладовищі.

Зіграв близько ста ролей в кіно і фільмах-спектаклях, у тому числі:

• «Аннушка» (1959)
• «Війна і мир» (1965—1967, Борис Друбецький)
• «Червоний намет» (1969, Фінн Мальмгрен)
• «Обеліск» (1976, Павло Миклашевич)
• «Хліб, золото, наган» (1980, ватажок банди, Аркадій Миколайович Мєзєнцев)
• «Ідеальний чоловік» (1980, лорд Артур Горинг)
• «Жінка в білому» (1981, сер Персіваль Глайд, баронет)
• «З вечора до полудня» (1981, Льова Груздєв)
• «Чорний замок Ольшанський» (1984, Мар'ян Пташинський, історик)
• «Будинок на дюнах» (1984, Хеддлстон)

Знявся в українських фільмах:

• «Лаври» (1972, Леонід Шляхтич)
• «Зелений фургон» (1983, т/ф, 2 а, Патрикеєв, батько Володі)
• «Канкан в Англійському парку» (1984, Лодзен)
• «Капітан Крокус» (1991, почесний лихвар)
• «Об'єкт „Джей“» (1995, французький генерал).

• Кино: Энциклопедический словарь. М., 1987. — С.527;
• Всемирный биографический Энциклопедический словарь. М., 1998 -С.473.

• Фільмографія (kino-teatr.ru) (рос.)