Марія Тереса Карреньо

Марія Тереса Карреньо Гарсіа де Сіна (ісп. María Teresa Carreño García de Sena; 22 грудня 1853, Каракас — 12 червня 1917, Нью-Йорк) — венесуельсько-американська піаністка і композитор. Її називали королевою і Валькирією фортепіано.

Марія Тереса Карреньо
ісп. María Teresa Gertrudis de Jesús Carreño García
Основна інформація
Дата народження 22 грудня 1853(1853-12-22)[1][2][…]
Місце народження Каракас, Венесуела
Дата смерті 12 червня 1917(1917-06-12)[1][2][…] (63 роки)
Місце смерті Нью-Йорк, штат Нью-Йорк, США[3]
Поховання Лондон
Роки активності з 1863
Громадянство Венесуела
Професії композиторка, диригентка, піаністка, оперна співачка
Вчителі Louis Moreau Gottschalkd
Співацький голос сопрано
Жанри класична музика
 Файли у Вікісховищі

Біографія

Марія Тереса Карреньо зросла музичної та літературної сім'ї, в 1862 році переїхала в США, де основним вчителем юної піаністки став Луї Моро Готшалк. У десятирічному віці дебютувала з Бостонським симфонічним оркестром, виступала у Білому домі перед Авраамом Лінкольном.

З 1866 року жила переважно в Парижі, познайомилася з Гуно і Россіні, брала уроки у Антона Рубінштейна, грала разом з Листом, в 1873 році вийшла заміж за скрипаля Еміля Соре.

Тереса Карреньо у 8-річному віці

У 1874 році повернулася в Сполучені Штати. Пробувала себе як оперна співачка, в 1876 році познайомилася зі співаком Джованні Тальяпьетрой, який виконував головну партію в постановці «Дон Жуана» Моцарта і в якій Карреньо співала Церліну. Незабаром вступила з ним у другий шлюб. Карреньо і Тальяпьетра разом організували у 1885—1887 роках власну оперну трупу, з якою гастролювали на батьківщині Карреньо у Венесуелі. Гастролі були неуспішні. Це призвело, мабуть, до загострення відносин між подружжям і до розлучення[4].

У 1889 році Марія Тереса Карреньо знову вирушила до Європи, успішно провела гастролі до Німеччини і вийшла заміж утретє за композитора Ежена д Альбера. Неодноразово гастролювала в усіх найбільших містах Європи, в Північній і Південній Америці, Австралії, Африці; в 1891 році відвідала столицю Російської імперії місто Санкт-Петербург[5].

Останні роки життя Карреньо знову провела в Америці. В 1917 році під час гастролей на Кубі вона відчула нездужання і померла невдовзі після повернення в Нью-Йорк. Її похорон зібрали вершки міжнародного музичного співтовариства, включаючи Ігнаца Падеревського, Вальтера Дамроша, Франца Кнайзеля, Мішу Ельмана та інших[6]

Залишила близько 40 творів для фортепіано, вокальної та камерної музики. Прем'єрний запис альбому фортепіанних п'єс Карреньо здійснила в 2013 році Олександра Елер.

У Каракасі створений Фонд Тереси Карреньо, діє театр її імені[7].

Примітки
  1. Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. SNAC — 2010.
  3. https://www.presencecompositrices.com/compositrice/carreno-teresa
  4. Mario Milanca Guzmán. Teresa Carreño: manuscritos inéditos y un proyecto para la creación de un Conservatorio de Música y Declamación // Rev. music. chil., jul. 1996, vol.50, no.186. (ісп.)
  5. Соловьёв Н. Ф.]]. Каррено, Тереза // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)
  6. https://query.nytimes.com/gst/abstract.html?res=9D07E0DA123BE03ABC4D52DFB066838C609EDE Musicians gather at Carreno's bier] // The New York Times, June 15, 1917. (англ.)
  7. Jean-Pierre Thiollet, 88 notes pour piano solo, "Solo nec plus ultra", Neva Editions, 2015, 51. ISBN 978 2 3505 5192 0.

Посилання

Література
  • Belloni E. Teresa Carreño: colori di madre. — Milano: Charta, 2001.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.