Мар'ян Лялевич

Народився 21 листопада 1876 у Вилковишках Сувалкського повіту (тепер Вилкавишкіс, Литва) в сім'ї доктора медицини Станіслава Лялевича і Марії Родеов.[1] Навчався в гімназії в Сувалках, де 1895 року отримав атестат зрілості. 1901 року закінчив Петербурзьку академію мистецтв зі званням художника-архітектора. Отримав стипендію, завдяки якій протягом двох років поглиблював знання у Швеції, Норвегії, Німеччині, Австрії та Італії. Повернувся до Санкт-Петербурга, де зайнявся педагогічною діяльністю. 1912 року отримав звання академіка. Служив у канцелярії Відомства закладів імператриці Марії. Протягом багатьох років був членом товариства архітекторів-художників у Петербурзі. Від 1915 року очолював товариство. Від 1909 року був також членом Варшавського товариства опіки над пам'ятками. Очолював його петербурзький відділ.

1918 року виїхав до Польщі. Викладав історію мистецтв у Католицькому інституті Любліна і Академії мистецтв у Варшаві. 1 жовтня 1920 року став професором звичайним на факультеті архітектури Варшавської політехніки. У 1925—1927 роках був деканом факультету. Виконував також обов'язки проректора. Продовжував діяльність у Товаристві опіки над пам'ятками минулого, очолював його реставраційний відділ, а 1930 року обраний головою товариства.

Входив до складу журі конкурсів проєктів комерційного училища в місті Перм (1916)[2], проєктів санаторію в Царському Селі (1916)[3], костелу святого Роха в Білостоку (1926)[4], адміністративного корпусу Польського судноплавства у Гдині (1927)[5], головного вокзалу у Варшаві (1929)[6], комплексу будинків Спілки польських вчителів у Варшаві (1930).[7] 1933 року був членом комісії Фонду військового квартирування, яка оцінювала конкурсні проєкти будинку на вулиці Краківське передмістя, 11 у Варшаві.[8] Тоді ж працював у складі колективу архітекторів та представників Товариства заохочення мистецтв, які призначали молодим архітекторам стипендії ім. Владислава Фрончкевича.[9]

2 травня 1923 року відзначений Командорським хрестом Ордену Відродження Польщі.[10] 7 листопада 1936 року отримав Золотий академічний лавровий вінок за «видатні заслуги для польського мистецтва загалом».[11]

Убитий німцями у другій половині серпня 1944 року під час масового розстрілу на вулиці Дикій, 17 у Варшаві. На полі 244-1-29 Повонзківського цвинтаря розташована символічна могила. Був одружений із Марією Радлінською.[1]

• Особняк М. К. Покотилової на Каменноостровському проспекті, 48 у Санкт-Петербурзі. Споруджений 1909 року у стилі неоренесансу.[12]
• Ескізи оздоблення Дворцового мосту в Санкт-Петербурзі. Не пізніше 1911 року.[13]
• Кургауз у Нарві-Йиесуу. Проєкт створено не пізніше 1911 року.[14]
• Житловий будинок на вулиці 10-й радянській у Санкт-Петербурзі. Споруджений не пізніше 1911 року.[15]
• Двоповерховий будинок у стилі неокласицизму на Західній алеї, 1 у Санкт-Петербурзі. Споруджений 1912 року.[16]
• Торговий дім Мертенса на Невському проспекті, 21 у Санкт-Петербурзі. Збудований у 1911—1912 роках. Фасад утворений трьома великими заскленими арками, оздоблений скульптурою В. В. Кузнецова.[17]
• Будинок на розі Каменноострівського проспекту, 9 і Малої Посадської, 2. Споруджений протягом 1911—1912 років у формах неоренесансу.[18]
• Ситний ринок у Санкт-Петербурзі. Проєкт створено не пізніше 1911 року.[19] Спорудження тривало у 1912—1913 роках.[20]
• Перебудова у 1913 році будинку на Невському проспекті, 80 у Санкт-Петербурзі для кінотеатру «Parisiana».[21]
• Проєкт віадука середньої лінії на вулиці Солець у Варшаві, виконаний у Бюро проєктів відбудови залізничного вузла. 1922 рік, співавтор Павел Вендзягольський.[22]
• Реставрація палацу Радзивіллів на вулиці Краківське передмістя у Варшаві для потреб Ради Міністрів (1919—1924). З Лялевичем співпрацював Теодор Бурше.[23]
• Дім «Ericsson» на Алеях уяздовських у Варшаві (не пізніше 1925).[24]
• Проєкт, за яким відбудовано палац Сташиця у Варшаві (не пізніше 1925).[25]
• Будинки відділень Банку польського у Сєдльцах, Калішу, Сосновці і Томашові (1924—1926).
• Комплекс із будинків казарм у Гдині в місцевості Оксивє (1924—1926).[26]
• «Банк польський» у Бересті (1926).[27]
• Гуртожиток на вулиці Гурношльонській, 16 у Варшаві. Споруджений до 1928 року. У плані нагадує видовжену літеру Н, стилістично поєднує деякі риси необароко з елементами неокласицизму (монументальна колонада). Дослідники припускають, що Лялевич міг також бути автором будинків № 18 і 20 на тій же вулиці.[28]
• Комплекс із чотирьох споруд Державного земельного банку в Луцьку (1929—1930).[29]
• Гарнізонний шпиталь у Гдині в місцевості Оксивє (1930).[30]
• Вілла В. Станішевського в місцевості Адамув-Залесє, тепер частина варшавської дільниці Пясечна (1930).[31]
• Проєкт гарнізонного костелу у Гдині (1932).[32]
• Проєкт реставрації усипальниці московського царя, т зв. «Московської каплиці» у Варшаві, 1939 рік.[33]
• Будинок Геологічного інституту на вулиці Раковецькій, 4 у Варшаві. Проєкт передбачав розміщення хімічних, петрографічних і механічних лабораторій, квартир для персоналу (південний корпус), музею, бібліотеки і майстерень (центральний корпус); лекційної і читальної зал, адміністрації (північний корпус). Проєкт обрано на закритому конкурсі 1920 року. Спорудження тривало довго через проблеми з фінансуванням.[34] Керівником робіт був особисто автор.[35]
• Державний аграрний банк на вулиці Новогродській у Варшаві.[36]
• Дім дирекції PKP на вулиці Віленській у Варшаві.[36]
• Садиба в Куярві.
• Будинок товариства «Треугольник» у Москві.
• Будинок Сибірського банку в Санкт-Петербурзі.

• Белинцева И. В. Архитектор Мариан Лялевич после 1918 г.: другая Балтика // Изобразительное искусство, архитектура и искусствоведение Русского зарубежья: [сборник] / Фонд им. Д. С. Лихачева. — СПб. : Дмитрий Буланин, 2008. — С. 394—403. — ISBN 978-5-86007-597-9.
• Zwoliński A. Marian Lalewicz (1876–1944) // Sylwetki profesorów Politechniki Warszawskiej. — Warszawa: Pracownia Historyczna BGPW, 1984. — № 15.