Мар'ян Лялевич

Мар'ян Лялевич (пол. Marian Lalewicz, 21 листопада 1876, Вилкавишкіс — вересень 1944, Варшава) — польський архітектор, представник академічного класицизму.

Мар'ян Лялевич
Народження 21 листопада 1876(1876-11-21)
Смерть серпень 1944° розстріл
Поховання Повонзківський цвинтар
Країна
(підданство)
 Російська імперія
 Польська Республіка
Навчання Вище художнє училище при Російській імператорській академії мистецтв (1901)
Діяльність архітектор, викладач університету
Праця в містах Санкт-Петербург, Москва, Нарва-Йиесуу і Варшава
Архітектурний стиль модерн і неокласицизм
Найважливіші споруди Mertens Trade House in Saint Petersburgd
Членство The Circle of Polish Architects in St. Petersburgd
Заклад Варшавська політехніка
Нагороди
Орден Відродження Польщі (Командорський Хрест)
 Мар'ян Лялевич у Вікісховищі
Особняк Покотилової в Санкт-Петербурзі
Аграрний банк у Торуні
Військовий шпиталь у Гдині

Біографія

Народився 21 листопада 1876 у Вилковишках Сувалкського повіту (тепер Вилкавишкіс, Литва) в сім'ї доктора медицини Станіслава Лялевича і Марії Родеов.[1] Навчався в гімназії в Сувалках, де 1895 року отримав атестат зрілості. 1901 року закінчив Петербурзьку академію мистецтв зі званням художника-архітектора. Отримав стипендію, завдяки якій протягом двох років поглиблював знання у Швеції, Норвегії, Німеччині, Австрії та Італії. Повернувся до Санкт-Петербурга, де зайнявся педагогічною діяльністю. 1912 року отримав звання академіка. Служив у канцелярії Відомства закладів імператриці Марії. Протягом багатьох років був членом товариства архітекторів-художників у Петербурзі. Від 1915 року очолював товариство. Від 1909 року був також членом Варшавського товариства опіки над пам'ятками. Очолював його петербурзький відділ.

1918 року виїхав до Польщі. Викладав історію мистецтв у Католицькому інституті Любліна і Академії мистецтв у Варшаві. 1 жовтня 1920 року став професором звичайним на факультеті архітектури Варшавської політехніки. У 19251927 роках був деканом факультету. Виконував також обов'язки проректора. Продовжував діяльність у Товаристві опіки над пам'ятками минулого, очолював його реставраційний відділ, а 1930 року обраний головою товариства.

Входив до складу журі конкурсів проєктів комерційного училища в місті Перм (1916)[2], проєктів санаторію в Царському Селі (1916)[3], костелу святого Роха в Білостоку (1926)[4], адміністративного корпусу Польського судноплавства у Гдині (1927)[5], головного вокзалу у Варшаві (1929)[6], комплексу будинків Спілки польських вчителів у Варшаві (1930).[7] 1933 року був членом комісії Фонду військового квартирування, яка оцінювала конкурсні проєкти будинку на вулиці Краківське передмістя, 11 у Варшаві.[8] Тоді ж працював у складі колективу архітекторів та представників Товариства заохочення мистецтв, які призначали молодим архітекторам стипендії ім. Владислава Фрончкевича.[9]

2 травня 1923 року відзначений Командорським хрестом Ордену Відродження Польщі.[10] 7 листопада 1936 року отримав Золотий академічний лавровий вінок за «видатні заслуги для польського мистецтва загалом».[11]

Убитий німцями у другій половині серпня 1944 року під час масового розстрілу на вулиці Дикій, 17 у Варшаві. На полі 244-1-29 Повонзківського цвинтаря розташована символічна могила. Був одружений із Марією Радлінською.[1]

Роботи

  • Особняк М. К. Покотилової на Каменноостровському проспекті, 48 у Санкт-Петербурзі. Споруджений 1909 року у стилі неоренесансу.[12]
  • Ескізи оздоблення Дворцового мосту в Санкт-Петербурзі. Не пізніше 1911 року.[13]
  • Кургауз у Нарві-Йиесуу. Проєкт створено не пізніше 1911 року.[14]
  • Житловий будинок на вулиці 10-й радянській у Санкт-Петербурзі. Споруджений не пізніше 1911 року.[15]
  • Двоповерховий будинок у стилі неокласицизму на Західній алеї, 1 у Санкт-Петербурзі. Споруджений 1912 року.[16]
  • Торговий дім Мертенса на Невському проспекті, 21 у Санкт-Петербурзі. Збудований у 19111912 роках. Фасад утворений трьома великими заскленими арками, оздоблений скульптурою В. В. Кузнецова.[17]
  • Будинок на розі Каменноострівського проспекту, 9 і Малої Посадської, 2. Споруджений протягом 19111912 років у формах неоренесансу.[18]
  • Ситний ринок у Санкт-Петербурзі. Проєкт створено не пізніше 1911 року.[19] Спорудження тривало у 19121913 роках.[20]
  • Перебудова у 1913 році будинку на Невському проспекті, 80 у Санкт-Петербурзі для кінотеатру «Parisiana».[21]
  • Проєкт віадука середньої лінії на вулиці Солець у Варшаві, виконаний у Бюро проєктів відбудови залізничного вузла. 1922 рік, співавтор Павел Вендзягольський.[22]
  • Реставрація палацу Радзивіллів на вулиці Краківське передмістя у Варшаві для потреб Ради Міністрів (19191924). З Лялевичем співпрацював Теодор Бурше.[23]
  • Дім «Ericsson» на Алеях уяздовських у Варшаві (не пізніше 1925).[24]
  • Проєкт, за яким відбудовано палац Сташиця у Варшаві (не пізніше 1925).[25]
  • Будинки відділень Банку польського у Сєдльцах, Калішу, Сосновці і Томашові (19241926).
  • Комплекс із будинків казарм у Гдині в місцевості Оксивє (19241926).[26]
  • «Банк польський» у Бересті (1926).[27]
  • Гуртожиток на вулиці Гурношльонській, 16 у Варшаві. Споруджений до 1928 року. У плані нагадує видовжену літеру Н, стилістично поєднує деякі риси необароко з елементами неокласицизму (монументальна колонада). Дослідники припускають, що Лялевич міг також бути автором будинків № 18 і 20 на тій же вулиці.[28]
  • Комплекс із чотирьох споруд Державного земельного банку в Луцьку (19291930).[29]
  • Гарнізонний шпиталь у Гдині в місцевості Оксивє (1930).[30]
  • Вілла В. Станішевського в місцевості Адамув-Залесє, тепер частина варшавської дільниці Пясечна (1930).[31]
  • Проєкт гарнізонного костелу у Гдині (1932).[32]
  • Проєкт реставрації усипальниці московського царя, т зв. «Московської каплиці» у Варшаві, 1939 рік.[33]
  • Будинок Геологічного інституту на вулиці Раковецькій, 4 у Варшаві. Проєкт передбачав розміщення хімічних, петрографічних і механічних лабораторій, квартир для персоналу (південний корпус), музею, бібліотеки і майстерень (центральний корпус); лекційної і читальної зал, адміністрації (північний корпус). Проєкт обрано на закритому конкурсі 1920 року. Спорудження тривало довго через проблеми з фінансуванням.[34] Керівником робіт був особисто автор.[35]
  • Державний аграрний банк на вулиці Новогродській у Варшаві.[36]
  • Дім дирекції PKP на вулиці Віленській у Варшаві.[36]
  • Садиба в Куярві.
  • Будинок товариства «Треугольник» у Москві.
  • Будинок Сибірського банку в Санкт-Петербурзі.

Примітки

  1. Who's who in Central and East Europe / Stephen Taylor. — Central European Times Publishing Company, 1935. — S. 543.
  2. В Императорскомъ Петроградскомъ о-вѣ архитекторов // Зодчій. — 1916. — № 9. — С. 92; Зодчій. — 1916. — № 12. — С. 128.
  3. Зодчій. — 1916. — № 27. — С. 255.
  4. Dolistowska M. Konkurs na kościół Św. Rocha w Białymstoku. Idea świątyni i projekty jej realizacji a główne nurty stylistyczne w architekturze sakralnej II Rzeczypospolitej // Architecturae et Artibus. — 2016. — № 2 (28). — S. 18. — ISSN 2080-9638.
  5. Różne // Architektura i Budownictwo. — 1927. — № 10. — S. 337.
  6. Kronika // Architekt. — 1929. — № 4. — S. 30—31.
  7. Guttmejer K. Zespół gmachów Związku Nauczycielstwa Polskiego // Krajobraz Warszawski. — 2013. — № 144. — S. 2.
  8. Lalewicz M. Budowa domu F.K.W. przy Krak. Przedm. № 11 w Warszawie // Architektura i Budownictwo. — 1933. — № 3. — S. 65.
  9. Kronika // Architektura i Budownicwo. — 1933. — № 1. — S. 32.
  10. Order Odrodzenia Polski. Trzechlecie pierwszej kapituły 1921—1924. — Warszawa: Drukarnia Państwowa, 1926. — S. 18.
  11. Monitor Polski. — 1936. — № 261. — Poz. 460.
  12. Ежегодникъ Общества архитекторовъ-художниковъ. — Вып. 6. — СПб. : Типографія Т-ва А. Ф. Марксъ. — 1911. — С. 60; Ленинград: Путеводитель / Сост. В. А. Витязева, Б. М. Кириков. — Л. : Лениздат, 1986. — С. 235.
  13. Ежегодникъ Общества архитекторовъ-художниковъ. — Вып. 6. — СПб. : Типографія Т-ва А. Ф. Марксъ. — 1911. — С. 64.
  14. Ежегодникъ Общества архитекторовъ-художниковъ. — Вып. 6. — СПб. : Типографія Т-ва А. Ф. Марксъ. — 1911. — С. 56—59.
  15. Ежегодникъ Общества архитекторовъ-художниковъ. — Вып. 6. — СПб. : Типографія Т-ва А. Ф. Марксъ. — 1911. — С. 63.
  16. Ленинград: Путеводитель… — С. 241.
  17. Ленинград: Путеводитель… — С. 115.
  18. Ленинград: Путеводитель… — С. 231.
  19. Ежегодникъ Общества архитекторовъ-художниковъ. — Вып. 6. — СПб. : Типографія Т-ва А. Ф. Марксъ. — 1911. — С. 62.
  20. Ленинград: Путеводитель… — С. 219.
  21. Ленинград: Путеводитель… — С. 125.
  22. Architektura i Budownictwo. — 1929. — № 6 (wkładka); Krzyżakowa K. Rozwój architektury // Stolica. — 12 listopada 1978. — № 46 (1612). — S. 4.
  23. Guttmejer K. Zespół gmachów Związku… — S. 7.
  24. Architektura i Budownictwo. — 1925. — № 1. — S. 15.
  25. Odbudowa b. Pałacu Staszica // Architektura i Budownictwo. — 1925. — № 1. — S. 40—41; Kronika // Architektura i Budownictwo. — 1925. — № 2. — S. 43.
  26. Budowle współczesne // Architektura i Budownictwo. — 1933. — № 10—12. — S. 331—333 (стаття помилково локалізує їх у Варшаві).
  27. Barucki T. Architektura II Rzeczpospolitej na jej wschodnich ziemiach // SARP. — 2006. — № 3. — S. 54. — ISSN 0239-3549.
  28. Majewski J. Warszawa nieodbudowana. Lata dwudzieste. — Warszawa: VEDA, 2004. — S. 176—177. — ISBN 978-83-61932-01-7.
  29. Тимофієнко В. І. Лялевич Мар'ян Станіславович // Зодчі України кінця XVIII — початку XX століть. Біографічний довідник. — К. : НДІТІАМ, 1999. — ISBN 966-7452-16-6.
  30. Budowle współczesne… — S. 339.
  31. Architektura i Budownictwo. — 1930. — № 3. — S. 77.
  32. Budowle współczesne… — S. 327.
  33. Prus-Faszczewski T. Symbol chwały wojennej Polski wstaje z ruin // Tygodnik Ilustrowany. — 8 stycznia 1939. — № 2 (4082). — S. 22.
  34. M. L. Państwowy Instytut Geologiczny w Warszawie // Architektura i Budownictwo. — 1934. — № 4. — S. 69—76; Krzyżakowa K. Rozwój architektury // Stolica. — 12 listopada 1978. — № 46 (1612). — S. 4.
  35. W sprawie budowli państwowych // Architektura i Budownictwo. — 1925. — № 1. — S. 41.
  36. Krzyżakowa K. Rozwój architektury // Stolica. — 12 listopada 1978. — № 46 (1612). — S. 4.

Джерела

  • Белинцева И. В. Архитектор Мариан Лялевич после 1918 г.: другая Балтика // Изобразительное искусство, архитектура и искусствоведение Русского зарубежья: [сборник] / Фонд им. Д. С. Лихачева. — СПб. : Дмитрий Буланин, 2008. — С. 394—403. — ISBN 978-5-86007-597-9.
  • Zwoliński A. Marian Lalewicz (1876–1944) // Sylwetki profesorów Politechniki Warszawskiej. — Warszawa: Pracownia Historyczna BGPW, 1984. — № 15.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.