Масюк Олена Василівна

З 1988 по 1992 рік працювала в програмі «Взгляд»[4] і в відеододатку до газети «Совершенно секретно». З жовтня 1993 по травень 2000 року працювала на телеканалі НТВ[5][6] — спочатку в програмі «Намедни», потім в якості спеціального кореспондента телекомпанії[7]. Готувала репортажі для інформаційних програм «Сегодня», «Итоги», а також була постійним автором рубрики «Профессия — репортер»[7]. Стала широко відома своїми репортажами з районів бойових дій — Афганістану, Косово, Таджикистану, Чечні[8][9][1][10].

Влітку 1995 року Масюк вдалося взяти на території Чечні інтерв'ю у Шаміля Басаєва, який, по завіреннях федеральної влади, знаходився в той момент за межами Росії. Після цього інтерв'ю Прокуратура Російської Федерації завела справи на телеканал НТВ і на саму Масюк[11].

10 травня 1997 року Олена Масюк була викрадена в Чечні разом з оператором Іллею Мордюкова і звукооператором Дмитром Ольчевим. Через місяць в Чечні викрали журналістів телепрограми «Взгляд» Владислава Черняєва та Ільяса Богатирьова, які приїхали в республіку знімати фільм «Торговля людьми». Всі п'ятеро були звільнено 17 серпня 1997 року. Викуп у розмірі 1,5 млн доларів США за команду Масюк виплатив Мост-банк Володимира Гусинського. Президент НТВ Ігор Малашенко заявляв, що за всіма викраденнями в Чечні стоїть віце-президент республіки Ваха Арсанов, а він звинувачував Бориса Березовського і Магомеда Толбоева[12].

На прес-конференції після свого звільнення Масюк заявила:

Зараз журналістам в Чечні робити нічого. Нехай сидять там собі без журналістів. Я, звичайно, не засуджую весь чеченський народ. Але є люди, яких я ненавиджу.[13] Оригінальний текст (рос.) Сейчас журналистам в Чечне делать нечего. Пусть сидят там себе без журналистов. Я, конечно, не осуждаю весь чеченский народ. Но есть люди, которых я ненавижу.

Олена Масюк пояснювала своє перебування на чеченській стороні наступними причинами:

Власне кажучи, і телекомпанія НТВ працювала на чеченській стороні якраз тому, що не було об'єктивної інформації з боку федеральних військ, ніхто цього не давав, і виключно Перші і Другі канали сиділи в штабі і отримували інформацію, яку їм давали. І інформація була нудна, і найголовніше, неправдива. НТВ була з цим згодна, тому журналісти працювали і здобували самі інформацію.[14] Оригінальний текст (рос.) Собственно говоря, и телекомпания НТВ работала на чеченской стороне как раз потому, что не было объективной информации со стороны федеральных войск, никто этого не давал, и исключительно Первые и Вторые каналы сидели в штабе и получали информацию, которую им давали. И информация была скучнейшая, и самое главное, неправдивая. НТВ не была с этим согласна, поэтому журналисты работали и добывали сами информацию.

26 червня 2004 року в прямому ефірі радіостанції «Ехо Москви» журналістка Юлія Латиніна заявила, що викрадення Масюк виявило «кілька неприємних речей для нашої ліберальної інтелігенції, яка бачила в чеченців борців проти режиму» — Масюк, людина, «яка зробила чеченську війну такою війною за свободу», ніхто з її чеченських «друзів» не став рятувати, тому що викрадення людей є в Чечні «легітимним бізнесом»[15].

У травні 2000 року Масюк перейшла на РТР разом з кореспондентом НТВ Аркадієм Мамонтовим[16] і через кілька місяців після переходу туди колишнього генерального директора цього телеканалу Олега Добродєєва[17]. Працювала на посаді радника Голови ВГТРК і керівника Студії «Авторська програма Олени Масюк». Разом з Мамонтовим і ще кількома журналістами була автором документальних фільмів[18], що виходили в рамках проекту «Большой репортаж РТР»[19], а також окремо («Страна безмолвия», «Акватория восходящего солнца», «Ханский шатёр», «Кавказский полумесяц» тощо). Пішла з телеканалу в квітні 2005 року[20][21], після того, як стало відомо, що керівництво телеканалу відмовилося ставити її авторські фільми в сітку ефірного телемовлення[22][23].

З 2006 по 2009 рік — викладач факультету журналістики МГУ ім. М. В. Ломоносова, автор ряду статей в журналі The New Times[24].

З 2009 по 2010 рік — декан факультету журналістики Московського інституту телебачення і радіомовлення «Останкіно».

У 2010 році — автор і ведуча програми «Личность» на телеканалі СТРИМ. У 2011 році — автор і ведуча програми «Свой взгляд с Еленой Масюк» на телеканалі «Первый канал. Всемирная сеть».

З 2012 року — оглядач «Нової газети».

З 2012 по 2018 рік — член Ради при Президенті РФ з розвитку громадянського суспільства і прав людини[25][26].