Алмати

Алмати з космосу

Місто Алмати розташоване в центрі євразійського континенту, на південному сході Республіки Казахстан, на 77° сх. д. і 43° пн. ш., біля підніжжя гір Заілійського Алатау — найпівнічнішого хребта Тянь-Шаня на висоті від 600 до 1650 метрів над рівнем моря. На одній широті з ним знаходяться Гагри і Владивосток. Клімат в місті різко-континентальний, з великими коливаннями температур не лише протягом року, але і доби.

З висоти менше 600 м міські вулиці втікають на північ, у степ, у напівпустелю, упираючись в спекотні Прикаськеленські Мойинкуми. У південних житлових масивах на висоті 1500—1700 м над рівнем моря в урочищі Медео і на Каменськом Плато відчувається дихання льодовиків. Багатий і різноманітний тваринний і рослинний світ Заілійського Алатау. Околиці Алмати є частиною Ілі-Алатауського національного парку, на території якого організовані природні заказники і заповідник.

Багато рідкісних птахів і тварин, що мешкають тут, занесено в Червону книгу Казахстану. Серед них — сніговий барс, або ірбіс, що нині прикрашає герб Алмати.

Біля підніжжя гір зернові, баштанні, тютюнові плантації і виноградники змінюються на фруктові сади і ягідники. Понад 8000 га міської території займають сади і парки, сквери і бульвари. Саме тут знайшов свою батьківщину знаменитий алматинський апорт.

Місто розташоване на виносі древніх і молодих відкладень річок Великої і Малої Алматинок і їх приток. Гірські річки і озера є основним джерелом для водопостачання міста.

Клімат помірно континентальний, проте значно м'якше, ніж в більшості міст Казахстану. Літню спеку в місті пом'якшує його більш піднесене положення (650—950 метрів вище за рівень моря), прохолодний нічний бриз з довколишніх гір, покритих льодовиками навіть влітку, велика кількість зелені і безліч дрібних струмків, ариків і річечок. Найбільші з них — Велика Алматинка, Мала Алматинка і Єсентай (Весновка). Взимку й восени клімат дещо пом'якшений теплими антициклонами з субтропічних пустель Середньої Азії. Зима в найбільш гірських районах міста значно м'якша, на висоті 1700 метрів над рівнем моря середня температура січня дорівнює — 4—5 °C, тоді як на висоті 600 метрів — 9—10 °C.

• Середньорічна швидкість вітру — 1,2 м/с
• Середньорічна вологість повітря — 62 %

Найтепліший місяць — липень з середньою температурою 23,8 °C (74,8 °F). Найхолодніший місяць — січень, із середньою температурою –4,7 °С (23,5 °F)[4].

Водночас висотне розташування міста над рівнем моря сприяє деякому відставанню в приході весни. Більш того, сильні снігопади в результаті охолоджування повітряних мас в горах можливі і досить часті в Алматі навіть на початку травня, що інколи приводить до загибелі значної частини урожаю плодових, квітучих якраз в цей період.

«Вічний вогонь» у Парку 28-ми панфіловців

Алмати характеризується досить складною екологічною ситуацією внаслідок свого розташування в передгірній улоговині. Як і подібні характеристики рельєфу що мають Афіни і Лос-Анджелес, Алмати страждає через сильну загазованість повітря, дефіциту будівельних майданчиків в міській межі, прагненням населення жити ближче до центру міста, а не на його околицях, значному перенаселенню, масовій міграції сільського населення в місто тощо. Алмати спочатку було розраховане проєктувальниками на 400 тис. мешканців, проте зараз лише офіційно зареєстроване населення міста становить 1,26 мільйона, а разом з тимчасовими і незареєстрованими мігрантами з області й інших регіонів Казахстану — 1,5 мільйона. Перенесення столиці в Астану дозволило дещо зменшити диспропорційний міграційний тиск на Алмату, скерувавши майже 300 000 внутрішніх мігрантів до нової столиці, але проблему це до кінця не вирішило. У місті відчувається дефіцит будмайданчиків. За словами президента Казахстану, до нього вже надійшло безліч пропозицій від будівельних фірм знести ті чи інші об'єкти і на цих майданчиках звести нові житлові та офісні комплекси, перенести університети, студію «Казахфільм», військовий інститут, шпиталь тощо. Але президент виступив з пропозицією заборонити будь-яке будівництво в Алмати і перенести всі проєкти та основний розвиток в передмістя і міста супутники довкола столиці.

Характерною особливістю супутникового розвитку Алмати є його віялоподібна орієнтованість на північ, захід і схід, і практично повна відсутність будівництва на півдні, де розташований високогірний хребет Заілійський Алатау. Основними супутниками міста в радіусі 50 кілометрів є міста і селища: На заході (за віддаленням):

• Боралдай (колишній Бурундай)
• Каскелен
• Ушконир (Чемолган)
• Узунагаш
• Каргали (Фабричний)

На півночі:

• Отеген батир (колишній Енергетичний, ГРЕС)
• Дмитрієвка
• Жетиген (колишня Николаєвка)
• Капчагай

На сході:

• імені Панфілова
• Талгар
• Єсик (Іссик)
• Тургень

На північному сході (по Кульджинській трасі):

• Байтерек
• Євгеньєвка

За свідоцтвами археологів перші поселення ранніх землеробів і скотарів на території сучасної Алма-Ати з'явилися ще в X—IX століттях до н. е.

В VI—III століттях до н. е. в цих місцях мешкали сакські і пізніше усуньські племена. Саме до того часу відносяться кургани саків, виявлені на території Алмати і прилеглих до неї районів. Найбільші з них заввишки до 20 метрів і діаметром в фундаменті понад 100 метрів розташовувалися по берегах річок Великої і Малої Алматинок, Весновки, Аксаю. Сьогодні більшість курганів поховані під житловою забудовою.

Пізніші свідоцтва датуються VIII—X століттями від н. е. За свідченням генуезських купців в околицях Алмати знаходилися декілька міських поселень. Одне з них називалося Алмату (за легендами монет, що карбувалися в цьому місті) і знаходилося на торговельній дорозі з Європи в Китай — Великий шовковий шлях.

Початок XIII століття і монгольське завоювання принесло важкі випробування містам Ілійської долини, до яких належало Алмату. Кепсько на розвитку міста позначилося і згасання Великого Шовкового шляху. До кінця 16 століття від Алмату залишилася лише невелика частина у вигляді великого аулу.

Крамниця купця И. Габдулвалієва (наразі Кизилтан). 1911 рік

Заснування сучасного міста відбулося 4 лютого 1854, коли російським урядом було прийнято рішення побудувати на лівому березі річки Мала Алматинка військову фортецю. Весною 1854 р. поблизу руїн древнього Алмату почалося будівництво Заілійської фортеці, пізніше названої Вєрний. Будівництвом керував майор Перемишельський і інженер — поручик Александровський. До осені того ж року будівельні роботи були завершені. У побудованих із колод дерев'яних будинках і казармах розмістилися 470 солдатів і офіцерів Заілійського загону.

З середини 1855 в фортецю починають прибувати російські переселенці. З їх прибуттям Вєрний починає швидко розвиватися. Поряд із фортецею виникають Велика і Мала Алматинські станиці, Татарська слобідка. У 1856 р. був закладений Казенний сад (нині Центральний парк культури і відпочинку), а в 1857 р. в районі Татарської слобідки був побудований перший водяний млин. Увійшов до дії в 1858 р. перша броварня поклала початок місцевої оброблювальної промисловості. До травня 1859 р. в фортеці вже налічувалося 5 тис. мешканців, а в 1860 р. відкриваються перше поштове відділення і шпиталь.

11 квітня 1867 р. місто Вєрний стає центром Семирічинської області у складі генерал-губернаторства Туркестан. 13 липня 1867 р. засноване Семирічинське козацьке військо. Одночасно був затверджений герб Семиріченської області: щит, обвитий гірляндою яблуневих гілок з плодами, розбитий на три поля. Верхнє — зображення фортеці, нижнє: ліворуч — хрест, праворуч — півмісяць. Ставши центром Семирічинської області, Вєрний почав розвивати промисловість і ремесла. З'явилися гуральня і броварня, фабрика з вироблення грубо-вовняного сукна. Найбільшими підприємствами міста були тютюнові фабрики Гаврілова (1875) і Кадкіна (1900). У місті були відкриті жіноче і чоловіче училища, приходські і ремісничі школи, а пізніше чоловіча і жіноча гімназії. При мечетях діяли мусульманські школи.

28 травня 1887 р. відбувся сильний землетрус, у якому загинули 322 людини, було зруйновано 1798 цегельних будинків. Менше постраждали будинки Великої і Малої станиць, зведені з дерева. Згодом в місті була організована сейсмічна і метеорологічна станція під керівництвом архітектора А. П. Зенкова і розроблена система обліку сейсмічності при споруді будівель. Після землетрусу для забудови міста стало використовуватися в основному дерево. З нього були споруджені великі будівлі міста — Будинок полку військових зборів, Кафедральний собор, Будинок суспільних зборів тощо. Деякі споруди того періоду збереглися і зараз є пам'ятниками історії, архітектури і охороняються державою. На згадку про трагедію містяни поставили каплицю, яка була знесена в 1927 році.

Станом на 1913 рік, у місті мешкало більш 41 тис. осіб, діяло 59 промислових підприємств.

• 
  Офіцерські збори
• 
  Банк
• 
  Наслідки землетрусу 1887

У 1918 р. у Вєрному встановлена Радянська влада. Місто з областю увійшли до складу Туркестанської автономії РРФСР. У 1921, Вєрний був перейменований на Алма-Ату. 3 квітня 1927 року з Кизилорди до Алма-Ати перенесена столиця Казакської АРСР у складі РРФСР. Це стало додатковим поштовхом до інтенсивної забудови. З 1936 року (з моменту утворення Казахської РСР) Алма-Ата була столицею спочатку КазРСР, а потім і незалежного Казахстану.

Після 1941 року, завдяки масовій евакуації заводів і робітників з європейської частини СРСР під час Німецько-радянської війни, Алма-Ата з адміністративно-торговельного пункту з прикордонно-охоронним призначенням і слаборозвиненою промисловістю перетворилася на один з найбільших промислових центрів Радянського Союзу. Особливу роль в цьому процесі зіграло розташування міста, що знаходилося в глибокому тилу. За 1941—1945 роки промисловий потенціал міста збільшився в рази. Економічно активне населення міста зросло з 104 тисяч осіб в 1919 до 365 тисяч в 1968 році. У 1967 році в місті налічувалося 145 підприємств, причому провідна частина — підприємства легкої і харчової промисловості, що дещо відрізняло місто від типового радянського міста у бік важкої промисловості і виробництва засобів виробництва. Головними галузями промисловості були — харчова (36 % валової продукції промисловості), — базувалась в основному на місцевій рясній плодоовочевій сировині, і легка промисловість (31 %). Основні заводи і підприємства харчової промисловості: м'ясоконсервний, борошномельно-круп'яний (з макаронною фабрикою), молочний, шампанських вин, плодоконсервний, тютюновий комбінати, кондитерська фабрика, заводи лікеро-горілчаний, винний, пивоварний, дріжджовий, чаєрозважувальна фабрика; легкої промисловості: текстильний і хутряний комбінати, фабрики бавовнопрядильна, трикотажна, взуттєвий, швацький, поліграфічний комбінат. Важка промисловість становила 33 % виробництва і була представлена підприємствами важкого машинобудування, є заводи електротехнічний, ливарно-механічний, вагоноремонтний, ремонтно-підшипниковий, будматеріалів, деревообробний, залізобетонних конструкцій і будівельних деталей, домобудівний комбінат. Паливно-енергетична база Алма-Ати також була створена в цей період і базувалася в основному на вугіллі Кузбасу і Карагандинського басейну, у місті були побудована низка теплових електростанцій (ТЕЦ) на вугіллі і мазуті, завершено будівництво каскаду ГЕС на річці Велика Алматинка; на півночі — на річці Ілі в 1969—1970, була зведена Капчагайська ГЕС.

У 1997 році Указом Президента Республіки Казахстан Нурсултана Назарбаєва столиця була перенесена в Астану. Тепер Алмати є науковим, культурним, історичним, виробничим і фінансовим центром країни. В Алматі досі залишаються Національний банк Казахстану і деякі посольства, інші урядові установи переведені в Астану. 1 липня 1998 року був ухвалений Закон про особливий статус міста. Алмати неофіційно називають «Південною столицею».

• 
  Вночі
• 
  Діловий центр на проспекті Аль-Фарабі
• 
  Проспект Аль-Фарабі
• 
  Район Самал
• 
  Вид на місто з Кок-Тюбе (2007)

Водойма Сайран на ріці Велика Алматинка

У червні 2009 року рішенням 19 сесії масліхату міста до Алмати було приєднано 4 зони загальною площею 34,8 га, тобто 0,348 км². Приєднані території[5]:

• в районі проспекту Рискулова та мікрорайону Атирау-2;
• в районі Талгарського тракту та мікрорайону Думан;
• загальноосвітня школа в районі річки Мала Алматинка;
• русло річки Велика Алматинка в районі вулиці Дулаті, проспекту Аль-Фарабі.

Згідно з указом президента № 77 від 12 травня 2011 року до міста була приєднана територія площею 1330,25 га, тобто 13,3 км². Зокрема, від Карасайського району була відокремлена територія площею 823,82 га, від Талгарського — 496,92 га, від Ілійського — 9,51 га. Приєднані території (з них 235,5 га становить рілля, 81 га — водойми, 119,6 га — дороги, 39,5 га — багаторічні насадження, 13,6 га — будівлі, 37,5 га — пасовища)[6][7]:

• від Карасайського району:
  • під будівництво транспортної розв'язки на перетині проспекту Райимбека та вулиці Акин Сара (мікрорайон Калкаман) площею 12 га;
  • під будівництво загальноосвітньої школи у мікрорайоні Калкаман площею 7,88 га;
  • для створення парково-рекреаційної зони водоохоронна смуга та зона річки Велика Алматинка площею 14,8 га;
  • для контролю над водопостачальними та енергопостачальними комунікаціями Алмаарасанська ущелина (заплава річки Велика Алматинка та Велике Алматинське озеро) площею 707,66 га;
  • для створення під'їзної дороги до комплексу Міжнародних трамплінів з боку Ремізовської ущелини (південніше проспекту Аль-Фарабі) площею 0,51 га;
  • для будівництва автодороги в районі сіл Шугла, Каменка та Рахат площею 24,37 га;
  • для будівництва автодороги в районі село Алгабас та автомобільна дорога площею 56,77 га;
• від Талгарського району:
  • для будівництва найбільшої в Центральній Азії мечеті на пагорбі, включення до меж міста частини ділянки Східної об'їзної дороги (в районі села Коктобе) та створення паркової зони площею 158,66 га;
  • для будівництва нового терміналу міжнародного аеропорту та додаткових будівель комплексу в районі села Гульдала площею 248,27 га;
  • для будівництва автодоріг в районі міжнародного аеропорту площею 28,42 га;
  • для будівництва комплексу «Меркурград» площею 38,9 га;
  • ринок «Жетису» площею 21,8 га;
  • загальноосвітня школа № 171 площею 0,7 га;
• від Ілійського району:
  • частини автодоріг в районах сіл Боралдай та Покровка площею 9,51 га;

Згідно з указом президента № 385 від 21 вересня 2012 року до міста була приєднана територія площею 11920,93 га, тобто 119,2 км², і населенням 1556 осіб[8]. Зокрема, від Карасайського району була відокремлена територія площею 8360,52 га, від Талгарського — 3560,41 га. Приєднані території:

• до складу Алатауського району від Карасайського району:
  • в районі вулиці Момишули площею 18,86 га;
  • в районі ТЕЦ-2 площею 602,334 га;
• до складу Ауезовського району від Карасайского району:
  • в районі вулиць Жандосова, Ауезова, Рискулова та Кунаєва площею 58,368 га;
• до складу Бостандицького району від Карасайського району:
  • в районі села Єрменсай та мікрорайону Баганашил площею 212,543 га
  • схили Алмаарасанської ущелини для будівництва об'єктів обслуговування гірськолижного курорту Кокжайлау площею 8,321 га;
• до складу Медеуського району від Талгарського та Карасайського районів:
  • для будівництва спортивного комплексу між Талгарською та Кульджинською автодорогами площею 473,614 га;
  • для будівництва спортивного комплексу «Сункар» в районі проспекту Аль-Фарабі та річки Єсентай площею 48,307 га;
  • під'їзна дорога в районі мікрорайону Байшешек площею 0,097 га;
  • автодорога на плато Алматау площею 33,338 га;
  • канатна дорога на Шимбулак площею 7,257 га;
  • гірськолижний курорт Кокжайлау площею 7460,092 га та прилегла територія площею 2997,798 га.

Рішенням масліхату міста від 6 березня 2013 року до міста була приєднана територія площею 3470,2 га. Вчасності до складу міста увійшли сусідні села Кайрат, Колхозши та Кольсай[9].

Згідно з указом президента № 798 від 16 квітня 2014 року до міста була приєднана територія площею 23200 га, тобто 232,00 км²[10]. Вчасності від Карасайського району була відокремлена територія площею 16069,7 га, від Талгарського — 6525,7 га, від Ілійського — 604,6 га[11][12]. Приєднані території:

• Зі складу Ілійського району:

• зі складу Первомайської селищної адміністрації з подальшою її ліквідацією площею 488,8 га:

• зі складу Боралдайської селищної адміністрації — частина селища Боралдай площею 115,8 га.

• Зі складу Карасайського району:

• зі складу Аксайського сільського округу з подальшою його ліквідацією площею 601,2 га:

• зі складу Єльтайського сільського округу площею 659,3 га та територія під ТЕЦ-2 площею 779,8 га:

• Великоалматинський сільський округ з подальшою його ліквідацією площею 2713,0 га, правий берег Великої Алматинки площею 2795,7 га лівий берег — 2975,6 га:

• Карагайлинський сільський округ з подальшою його ліквідацією площею 2084,2 га:

• Таусамалинський сільський округ з подальшою його ліквідацією площею 3460,9 га:

• Зі складу Талгарського району:

• зі складу Гульдалинського сільського округу площею 243,5 га (село Альмерек), 1228,0 га (села Кайрат та Колхозши) та 35,0 га Бесагаського сільського округу:

• Коктобинський сільський округ з подальшою його ліквідацією площею 4412,0 га по правому березі малої Алматинки і 537,0 га — по лівому березі:

У 1997 році було прийнято рішення про подальший розвиток міста як ділового і фінансового центру регіону. У 2006 році був ухвалений закон про розвиток РФЦА.

У Алмати діє розгалужена мережа маршрутів автобусів, тролейбусів, маршрутних таксі, а також працює таксі. До початку XXI століття збереглося всього два трамвайних маршрути, проте останніми роками почався процес розвитку цієї галузі траспорта. Також планується спорудження ліній швидкісного трамваю (LRT) і автобусів на виділеній трасі (т. з. «трамвай на шинах», BRT).

У місті діє два залізничні вокзали: Алмати-1 і Алмати-2. Алмати-1 є транзитним вокзалом по дорозі з сибірських областей Росії до Центральної Азії, розташований в північній частині міста. Вокзал Алмати-2 є міським, знаходиться близько до центру міста і призначений для пасажирів, що приїжджають в Алмати.

1 грудня 2011 запущено першу лінію метрополітену, що на квітень 2019 року складається з однієї лінії та 9 станцій.

У 2007 році було побудовано 10 нових транспортних розв'язок, а також почалося будівництво СОА (Східна Обвідна Автодорога), з остаточним будівництвом якої центр міста охопить мале кільце доріг — по проспекту Аль-Фарабі на півдні, проспекту Саїна на заході, проспекту Риськулова на півночі і СОА на сході. У 2008 планується побудувати ще 3 розв'язки і закінчити будівництво двох, початих в 2007 році.

На адміністративній території Алмати знаходиться сучасний міжнародний аеропорт. Відкриття нового терміналу аеропорту, побудованого замість того, що згорів, відбулося в 2004. У 1998 зроблена серйозна реконструкція злітної смуги. У 2006 році почато будівництво другої злітно-посадочної смуги з можливістю прийому всіх типів повітряних судів без обмеження за масою. Почато будівництво другого (міжнародного) терміналу з пропускною спроможністю 2500 пасажирів на годину. У 2006 році аеропорт Алмати обслугував більше 2 мільйонів пасажирів. Окрім даного аеропорту, у передмісті Алмати є аеропорт місцевих повітряних ліній «Боралдай» (раніше носив назву «Бурундай»).

Сьогодні у Алмати більше 120 фонтанів, з них 61 — у комунальній власності. Фонтани разом із розгалуженою мережею ариків грають для Алмати велике значення — всі разом вони створюють єдиний комплекс водойм і водотоків міста.

Вознесенський кафедральний собор

Вознесенський собор — унікальна сейсмостійка споруда заввишки в 56 метрів, побудоване архітектором К. А. Борисоглебским і інженером А. П. Зенковим в 1907 році з блакитної тяньшаньскої ялини за проєктом Павла Гурде.

А. П. Зенков створив нові методи будівництва у сейсмонебезпечних зонах, внаслідок чого собор витримав землетрус силою 10 балів в 1911 році.

Стіни собору було розписано місцевим художником М. Хлудовим. У радянський період у будинку перебував краєзнавчий музей; у травні 1995 року будинок передано Алматинській і Семипалатинській єпархії Російської православної церкви. Після дворічних реставраційні роботи у 1997 році у храмі відновилося богослуження.

Поширена думка, що собор побудований без єдиного цвяха — міф[15].

Телевежа, розташована на горі Кок-Тьобе на рівні 1000 м вище над рівнем моря — найвища споруда Алмати. Її висота майже 372 м. Над рівнем моря — 1130. Підмуровком вежі служить залізобетонний фундамент у вигляді триповерхового секційного підвалу. Стовбур вежі представляє металевий ступінчастий шіснадцятигранник діаметром 18 метрів в основі, служби технічного обслуговування розташуються на висотах 146 і 252 м. Будинок споруджено з урахуванням гірської місцевості і може витримати землетрус до 10 балів. Телевізійна вежа — це комплекс радіотелевізійної передавальної станції, і недоступна для туристів. Підсвічена в темний час доби потужними прожекторами вежу видно майже з кожної точки міста.

Спорткомплекс «Медео» було побудовано у 1972 р. в однойменній ущелині, в 15 кілометрів від міста. «Медео» називали «фабрикою рекордів», оскільки за 33 роки на льоду високогірної ковзанки було встановлено 126 світових рекордів. Унікальна особливість ковзанки, розташованої в рівні 1700 м, у розрідженному повітрі і високій якості льоду, яка забезпечується чистою гірською водою без домішок солей. Вище спорткомплексу розташовані селезахистна гребля і гірськолижний комплекс «Чимбулак». У 90-х роках XX століття спорткомплекс «Медео» був місцем проведення міжнародного музичного фестивалю Голос Азії. Нині відбувається реконструкція комплексу «Медео» і високогірної лижної бази «Чимбулак».