Мацьковичі (Підкарпатське воєводство)

Ще за часів князя Льва Даниловича, за переказами, селяни Мацьковичів та сусідніх сіл доглядали великі табуни (стаднину) княжих коней, за що користувались княжими, а пізніше королівськими привілеями та не підлягали панщині. У XVI ст. вони покликувалися на свої права з княжих часів і навіть подали польському урядові грамоти князя Льва, що, мовляв, князь взяв їх «на службу нашу воєнну й для догляду наших коней господарських (княжих) при дворі нашому перемиському». Ця грамота була підроблена, але канцелярія польського короля цього не пізнала, і селяни залишилися вільні від панщини.[2].

Перша письмова згадка про Мацьковичі — в 1464 році у листі польського короля Казимира Ягелончика до перемиського старости Якуба Конєцпольського, з вимогою покарати шляхтичів Добєслава Жиравського, Петра Ваповського і Хабра з Кривецької Волі за шкоду, заподіяну в лісах, що належали до королівських володінь у Мацьковичах (Акти гродзькі, том І, стор. 31).

У 18 столітті Мацьковичі з королівських володінь переходять у власність князів Любомирських, зокрема Антонія і Софії (як свідчить інвентар 1768 року), у яких їх придбав Антоній Дершняк з Рокетниці, що помер у 1798 році.[3]

До 1947 р. більшість населення Мацьковичів становили українці, греко-католики. Так, у 1880 р. у селі було коло 980 греко-католиків, що розмовляли надсянським говором української мови, і 63 римо-католики[4]. У 1939 р. тут налічувалось 1980 мешканців, з яких було 1620 українців-грекокатоликів, 220 поляків (у тому числі 150 новоприбулих колоністів), 120 україномовних римо-католиків, 20 євреїв[5].

В результаті заходів з обміну українським і польським населенням 1944-45 років та операції «Вісла» 1947 року сьогодні переважну більшість населення Мацьковичів становлять поляки.

У селі є знищена історична Церква святого Симеона в Мацьковичах Греко-Католицької Церкви, а також старе українське парафіяльне кладовище, упорядковане в 2012 році зусиллями польського товариства «Магурич».

Саме переселенці з Мацьковичів (Микола Грицевич, Євген Фамуляк, Ярослав Посіко, Ілько Пись, Петро і Богдан Новаки, що після війни були переселені в м. Дубляни Львівської області) відродили принесену з Надсяння традицію виготовлення різдвяних звізд[6],[7].

У 1975—1998 роках село належало до Перемишльського воєводства.

• Турчак Степан Васильович (*28 лютого 1938, Мацьковичі — †23 жовтня 1988, Київ) — український диригент. Народний артист СРСР (1977).
• Перхач Володимир Степанович (*16 червня 1929, Мацьковичі — †12 листопада 2005, Львів) — Лауреат Державної премії України в царині науки й техніки, академік Академії інженерних наук України, член міжнародного інституту інженерів-електриків, доктор технічних наук, професор.
• Грицевич Мирон Петрович (*13 серпня 1938, Мацьковичі) — заслужений працівник культури України, головний хормейстер фольклорного ансамблю національного обряду «Родослав» Житомирської обласної філармонії, художній керівник і головний диригент народного хору Житомирського училища культури і мистецтв імені Івана Огієнка. Живе і працює в м. Житомирі.
• Грицевич Микола Андрійович (*грудень 1911, Мацьковичі — †10 грудня 1980, Івано-Франківськ) — маляр-іконописець, учень Григорія Кузневича.
• Бардахівський Стефан Іванович (*8 січня 1901, Мацьковичі) — учасник українського національно-визвольного руху, член УВО, надрайоновий провідник ОУН, учасник бойових груп УПА, політв'язень сталінського ГУЛАГу.
• Глова Василь (*1897, Мацьковичі) — стрілець 4 сотні УСС
• Фамуляк Теодор (*1896, Мацьковичі) — стрілець 3 сотні УСС у 1916 році.
• Горак Лев (*1922, Мацьковичі) — провідний діяч УСКТ в Ельблонгу, засновник тутешнього осередку та фундатор греко-католицької парафії[8].

Демографічна структура станом на 31 березня 2011 року[1][9]:

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Мацьковичі (Підкарпатське воєводство)

• Мацьковичі на порталі APOKRYF RUSKI
• Володимир Перхач. А на Засянні дзвони мовчали… 2-ге видання. — Євросвіт, 2005.--136 с.
• Aleksander Kolanczuk. Umarli, aby zmartwywstala Ukraina. Przemysl 2015. s. 137