Медовець бурий

Медо́вець бурий[3] (Lichmera indistincta) — вид горобцеподібних птахів родини медолюбових (Meliphagidae). Мешкає в Австралії, на Новій Гвінеї та на островах Ару[4].

?
Медовець бурий

Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Тварини (Animalia)
Тип: Хордові (Chordata)
Клас: Птахи (Aves)
Ряд: Горобцеподібні (Passeriformes)
Родина: Медолюбові (Meliphagidae)
Рід: Медовець (Lichmera)
Вид: Медовець бурий
Lichmera indistincta
Vigors & Horsfield, 1827[2]
Підвиди
  • L. i. nupta (Stresemann, 1912)
  • L. i. melvillensis (Mathews, 1912)
  • L. i. indistincta (Vigors & Horsfield, 1827)
  • L. i. ocularis (Gould, 1838)
Синоніми
Meliphaga indistincta Vigors & Horsfield, 1827
Gliciphila indistincta Gadow, 1884
Посилання
Вікісховище: Lichmera indistincta
Віківиди: Lichmera indistincta
ITIS: 560811
МСОП: 103684809
NCBI: 266363

Опис

Довжина птаха становить 12-16 см, розмах крил 18-23 см, вага 9-11 г. Самички дещо менші за самців. Голова, спина, надхвістя і верхні покривні пера хвоста коричневі, крила темно-коричневі. За очима невеликі жовті плямки, на крилах і хвості тьмяні жовтувато-оливкові плямки[5]. У самців лоб і тім'я темно-коричнево-сірі, потилиця бура. У самичок лоб і тім'я оливково-бурі, як і решта тіла. Молоді птахи схожі на самичок, плями за очима у них невиразні або відсутні. Дзьоб бурого медовця довгий, чорний, вигнутий, пристосований для споживання нектару з глибоких трубчастих квіток[6]. Під час сезону розмноження внутрішня частина дзьоба у самців чорна, в негніздовий період — жовта. У самичок внутрічшя частина дзьоба завжди жовта, у пташенят — яскраво-жовта.

Бурим медовцям притаманний гучний, мелодійний щебет. Деякі дослідники вважали бурих медовців наймелодійнішими серед усіх медолюбів Австралії[7][8].

Підвиди

Виділяють чотири підвиди:[9]

Мангрового медовця (Lichmera limbata) деякі дослідники вважають підвидом бурого медовця. Генетичне дослідження 2017 року підтверджує тісний зв'язок між цими видами, які розділилися кілька десятків тисяч років назад[10].

Поширення і екологія

Бурі медовці широко поширені в Австралії, за винятком південних регіонів[11]. Вони живуть в різноманітних природних середовищах, які включають в себе тропічні і мангрові ліси, савани, чагарникові зарості, парки і сади. Бурі медовці сезонно кочують, переміщуючись у місця цвітіння квіткових рослин.

Живлення

Бурі медовці часто шукають їжу в складі змішаних зграй птахів, до яких можуть входити також рудогорлі мієлєро, чорногорлі медопійчики, тропічні медники і пекторалові медолюби.

Бурий медовець ловить комах в польоті
Бурий медовець на квітці банксії

Бурі медовці живляться переважно нектаром рослин. Вони віддають перевагу Eucalyptus miniata, банксіям і гревілеям[12]. Також вони полюють на комах, яких шукають серед листя, а іноді ловлять в польоті або на землі[13].

Бурі медовці є найбільш активними рано вранці. Найбільш активно вони шукають їжу в перші години після пробудження[14] Взимку, коли необхідно віднослювати більше енергії, бурі медовці живляться частіше[15][16].

Розмноження

Початок сезону розмноження бурих медовців різниться в межах ареалу, однак в кожному окремому місці є стабільним. За сприятливих умов бурі медовці можуть гніздитися двічі на рік. Гніздо являє собою невелику глибоку чашу, сплетену з трави і м'якої кори Melaleuca, скріплену павутинням і встелену рослинними волокнами або шерстю. Воно розміщується на дереві, в розвилці гіроки, на висоті понад 2 м над землею. часто біля води, на відстані не менше 20 м від гнізда інших бурих медовців[17]. Гніздо будує пара птахів.

Яйця бурих медовців білі, іноді коричнюваті або рожевуваті, їхні розміри становлять 17×13 мм. Вони можуть бути поцяткованими червонуватими або коричнюватими плямками. В кладці може бути 2-3 яйця. Лише самичка насиджує яйця, однак самець також допомагає доглядати за пташенятами. Пташенята покидають гніздо на 13-14 день, відсоток виживання пташенят становить 44%.

Загрози

Гнізда бурих медовців можуть розорити хижі мурахи Oecophylla smaragdina і строкаті куравонги. Бурі медовці часто стають жертвами гніздового паразитизму з боку австралійських кукавок, рудохвостих дідриків і блідих зозуль.

Збереження

МСОП класифікує цей вид як такий, що не потребує особливих заходів зі збереження.

Примітки

  1. BirdLife International (2016). Lichmera indistincta.
  2. Vigors, N. A.; Horsfield, Thomas (February 1826). A description of the Australian birds in the collection of the Linnean Society; with an attempt at arranging them according to their natural affinities. Transactions of the Linnean Society of London (London, UK: Linnean Society) 15 (1): 170–331. doi:10.1111/j.1095-8339.1826.tb00115.x.
  3. Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
  4. Higgins, P.J.; Peter, J.M.; Steele, W.K. (2001). Tyrant-flycatchers to Chats. Handbook of Australian, New Zealand and Antarctic birds 5. Melbourne, Vic: Oxford University Press. с. 970–984. ISBN 0-19-553071-3.
  5. Officer, Hugh R. (1964). Australian Honeyeaters. Melbourne, Vic: The Bird Observers Club of Melbourne. с. 32–33. ISBN 978-0-909711-03-0.
  6. Morcombe, Michael (2003). Field Guide to Australian Birds. Archerfield, Qld: Steve Parrish Publishing. с. 260. ISBN 1-74021-417-X.
  7. Ashby, E. (1920). Notes on birds observed in Western Australia, from Perth northwards to Geraldton. Emu (Collingwood, Vic: CSIRO) 20 (3): 130–7. ISSN 0158-4197. doi:10.1071/mu920130.
  8. Gwynne, A. J. (1947). Notes on the Brown Honeyeater. Emu (Melbourne, Vic: CSIRO) 47 (3): 161–164. doi:10.1071/MU947161.
  9. Gill, Frank; Donsker, David; Rasmussen, Pamela, ред. (2021). Honeyeaters. IOC World Bird List Version 11.2. International Ornithologists' Union. Процитовано 29 вересня 2021.
  10. Marki, Petter Z.; Jønsson, Knud A.; Irestedt, Martin; Nguyen, Jacqueline M.T.; Rahbek, Carsten; Fjeldså, Jon (2017). Supermatrix phylogeny and biogeography of the Australasian Meliphagides radiation (Aves: Passeriformes). Molecular Phylogenetics and Evolution 107: 516–29. PMID 28017855. doi:10.1016/j.ympev.2016.12.021.
  11. Brown Honeyeater. Birds in Backyards. Australian Museum. Архів оригіналу за 5 October 2011. Процитовано 29 вересня 2011.
  12. Storr, G. M.; Johnstone, R. E. (1985). A Field Guide to the Birds of Western Australia (вид. Second). Perth, WA: Western Australian Museum. с. 146. ISBN 0-7244-8698-4.
  13. Tullis, K.J.; Calver, M.C.; Wooller, R.D. (1982). The invertebrate diets of small birds in Banksia woodland near Perth, W.A., during winter. Australian Wildlife Research 9 (2): 303–309. doi:10.1071/WR9820303.
  14. Collins, Brian G. (1981). Nectar Intake and Water Balance for Two Species of Australian Honeyeater, Lichmera indistincta and Acanthorhynchus superciliosis. Physiological Zoology 54 (1): 1–13. JSTOR 30155799. doi:10.1086/physzool.54.1.30155799.
  15. Collins, Brian G.; Briffa, Peter (1983). Seasonal and diurnal variations in the energetics and foraging activities of the brown honeyeater, Lichmera indistincta. Australian Journal of Ecology 8 (2): 103–111. doi:10.1111/j.1442-9993.1983.tb01598.x.
  16. Collins, Brian G.; Cary, Gayle (1981). Short-term regulation of food intake by the brown honeyeater, Lichmera indistincta. Comparative Biochemistry and Physiology A 68 (4): 635–640. doi:10.1016/0300-9629(81)90370-4.
  17. Beruldsen, Gordon R. (1980). A Field Guide to Nests and Eggs of Australian Birds. Adelaide, S.A.: Rigby Publishers. с. 382. ISBN 0-7270-1202-9.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.