Меланезія

Мелане́зія (фр. Mélanésie від грец. μέλας — «чорний» та νῆσος — «острів»; «Чорні острови») — сукупність острівних груп в Тихому океані, чиї корінні мешканці не говорять ні полінезійськими, ні мікронезійськими мовами, а також є темношкірими. Меланезія розташована на північному сході від Австралії.

  • Площа: 940 000 км²
  • Населення: 6 500 000 чоловік
Меланезія — одна з трьох великих культурних областей в Тихому океані.

До Меланезії належать такі групи островів:

Держави Меланезії

Держави та острови Меланезії

Вірування

Верхівка церемоніального стовпа. Макіра, Соломонові острови.

Меланезійські вірування містять у собі віру в духів-фігона (хігона). Головний фігона Агунуа вважається творцем світу. Іноді створення світу приписується братам-першотворцям, які борються між собою. Один із них наділений мудрістю, винахідливістю, почуттям гідності, саме він створює порядок і блага цивілізації, що забезпечують нормальне життя, у той час як другий брат, підступний, неперебірливий у засобах і дурний, псує створене і сам творить лихі речі. Поряд із фігона відомі здаро (атаро) — духи моря, дерев, морського берега, що заподіюють людям шкоду, але передають їм уві сні мистецтво танцю і сімейні обереги. До фігона й адаро звертаються за підтримкою перед військовим походом. У манус і в жителів острова Лау (Фіджі) відомі духи-покровителі, що не мають нічого загального з родинними предками і не були в минулому людьми; за кожним з них також закріплені печери, камені, дерева.

Хоча в багатьох місцях Меланезії духи природи і духи мертвих називаються однаково і між ними просліджуються деякі зв'язки, принципові уявлення про смерть, духів мертвих, землю покійних у кожного племені мають оригінальне коріння.

Типові уявлення про відхід духів мертвих у «свою» землю, що звичайно локалізується на острові, під землею або під водою, про шляхи духів, про засоби переправи в землю мертвих, про її устрій і уявлення про тамтешнє «життя». Водночас, духи мертвих тривалий час (або навіть постійно) перебувають поблизу від будинку або в будинку як хранителі. У манус у ролі оберегів виступають найближчі мертві родичі. Обов'язок підопічного — здійснити весь комплекс похоронних ритуалів і зберігати череп мертвого; борг особистого духу — охороняти живого від «чужих» духів. При порушенні духом цього боргу (особливо після смерті підопічного) череп викидається. Рахувалося, що дух мертвого може ввійти в немовля, втілитися в камені або тварині.

Релігійні уявлення меланезійців у значній мірі визначалися концепцією мана — властивою людям, тваринам, предметам особливою життєвою силою. Вважалось, що такою силою володіють предки. На цьому уявленні базувалась магічна практика спілкування з предками.

В уявленнях про предків у ряді випадків зберігаються чіткі сліди тотемізму, що виявляються як у релігійній доктрині, так і в реальній родовій організації та генеалогії. На островах Лау окремі родинні групи вели своє походження від тотемних предків — від спеціального виду дерева ву («пращур»), міфічної куриди, білого пса та від інших тварин і рослин. При цьому такі предки перевтілювалися в риб, птиць або в дерева і саме в цій формі безпосередньо впливали на членів «своїх» колективів, допомагаючи або заподіюючи шкоду. Розповіді про зустрічі з перевтіленими предками повинні були, зокрема, роз'ясняти засоби їхнього умилостивлення і попереджати про те, що відповідні види тварин або рослин не можна вбивати, їсти тощо. Прямими нащадками тотемних предків вважалися пращури кланів. Спроможність духів до втілення, їхнє представлення нащадкам у перетвореному виді свідчить про нерозчленоване сполучення уявлення про колективну відповідальність з уявленням про переродження.

Частиною шанування предків явився поширений у ряді місць таємний культ, учасники якого за допомогою особливих ритуальних операцій «одержували» мана від предків, що виконували в даній ситуації роль особистих покровителів і захисників. Учасники ритуалів повинні знати заклинальні пісні (меке), що незрозумілі непосвяченим.

Див. також

Література

  1. Мелетинский Е. М., Мифологический и сказочный эпос меланезийцев, в кн.: Океанийский этнографический сборник, М., 1957. (рос.)
  2. Сказки и мифы Океании, М., 1970. (рос.)
  3. Codrington R. N., The Melanesians, N. Y., 1972. (англ.)
  4. Kielntitschen A., Mythen und Erzählungen eines Melanesierstammes aus Paparatava, Neupommern, Südsee, Münster, 1924. (англ.)
  5. Layard J., Stone men of Malekula, v. 1, L., 1942. (англ.)
  6. Fortune R. F., Manus religion, Phil., 1935. (англ.)

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.