Меритократія

Термін був вперше використаний (принизливо) англійським соціологом Майклом Янгом в антиутопії «Піднесення меритократії, 1870-2033» (1958), в якій описується футуристичне суспільство, де суспільна позиція визначається коефіцієнтом інтелекту (IQ). У книзі така система призводить до революції, під час якої маси скидають гордовиту і відірвану від народу еліту. Аналогічні сюжети використовувалися і в інших літературних творах.

Пізніше у терміна «Меритократія» з'явилося більш позитивне значення, яке взяли на озброєння прихильники загальної рівності можливостей. У своїй книзі «Майбутнє постіндустріальне суспільство» (1973), Деніел Белл вважав, що меритократія дозволить усунути бюрократію, а також змінити соціальну структуру суспільства в цілому.[1] Схожих поглядів дотримувалися також представники неоконсерватизму в західній соціології (Збігнєв Бжезинський).

На думку ряду дослідників, Китай в деякі періоди історії був близький до реалізації меритократичних системи. Так, за часів династії Сун широко використовувалася триступенева система іспитів, за допомогою якої на роль правителів відбиралися претенденти, які краще за інших розуміли мистецтво, конфуціанство та адміністративні проблеми[2]. У США поширена думка, що принцип меритократії там вже реалізовано, так що особисті досягнення американців залежать лише від здібностей, працьовитості, життєвих установок і моральності[3]. Критики звертають увагу на те, що як і раніше важливу роль відіграють спадщина, соціальні і культурні переваги, об'єктивні можливості на ринку праці та для індивідуального підприємництва, вдача, доступ до якісної освіти і дискримінація[3].

В Україні меритократія на сьогодні не реалізована. Проте були спроби використання поняття "меритократія" в назвах та політичних програмах для створення деяких політичних партій. Так у 2011 році в Україні було офіційно зареєстровано політичну партію «Мерітократична партія України».

Одним з аналітиків меритократії був математик Олександр Гротендік, який простежив еволюцію елітарної групи математиків від співдружності геніїв до поділу соціальної клітинки на дві касти: жорстокосердих «Вищих» і «болото», що живе в страху [4]. На думку деяких критиків меритократії, ця концепція покликана виправдати привілеї інтелектуальної еліти[5].

Меритократичність — властивість системи організації праці, при якій домінує орієнтація на заохочення досягнень та ефективності (кожному за здібностями).