Літературні жанри

Літерату́рний жанр (фр. genre — рід, вид) — один із головних елементів систематизації літературного матеріалу, літературного твору, класифікує літературні твори за їх типами творів.

Класифікація літературних жанрів
  • Категорією вищого порядку при тричленному поділі літератури є літературний рід (загальне) — епос, лірика, драма;
  • категорією середнього порядку — літературний вид (особливе) — роман, повість, новела в епосі;
  • категорією нижчого порядку (окреме) — різновид (жанр).

Наука, що вивчає літературні жанри називається генологією.

Першим підкреслив культурно-історичний характер літературного жанру французький учений Фердинанд Брюнетьєр (1849—1906) у книзі «Еволюція жанрів в історії літератури» (1890). Визначається літературний жанр по різних ознаках: з погляду способів дійсності (Аристотель), типів змісту (Йоганн-Фрідріх Шиллер, Фрідріх Вільгельм Шеллінґ), категорій гносеології (об'єктивне — суб'єктивне в Георга Гегеля), формальних ознак (Олександр Веселовський), психології (Е. Штайгер).
Ряд літературознавців ототожнює поняття літературний вид і жанр, вживаючи ці слова як синоніми.

З часів Арістотеля, що дав у своїй «Поетиці» першу систематизацію літературних жанрів, зміцнилося уявлення про те, що літературні жанри є закономірною, раз назавжди закріпленою системою, і завданням автора є лише добитися якнайповнішої відповідності свого твору сутнісним властивостям вибраного жанру. Таке розуміння жанру — як даної авторові готової структури — привело до появи цілого ряду нормативних поетик, що містять вказівки для авторів щодо того, як саме повинні бути написані ода або трагедія; вершиною такого типу творів є трактат Буало «Поетичне мистецтво» (1674). В той же час зміни (і дуже істотні) тривалий час або не помічалися теоретиками, або розглядалися ними як псування, відхилення від необхідних зразків. І лише під кінець XVIII століття розкладання традиційної жанрової системи, зв'язане, відповідно до загальних принципів літературної еволюції, як з внутрішньолітературними процесами, так і з дією абсолютно нових соціальних і культурних обставин, зайшло настільки далеко, що нормативні поетики вже ніяк не могли описати і приборкати літературну реальність.

У процесі історичного розвитку майже кожен жанровий вид варіював у різновиди, або жанри.
Так, жанровими різновидами роману сьогодні є роман:

Класифікацію підвидів проводять то за змістовою ознакою (історичний роман, духовний роман, роман жахів), то за композиційною чи версифікаційною особливістю твору (сонет, рондо), то за сукупністю ознак і особливостей (мадригал, хоку).

Типологія жанрів була чітко визначена в класицизмі. Романтизм порушив класицистичну «чистоту» жанрів. У XIX ст. стало поширеним поєднання літературних родів у жанрі. Коли ж у жанровім виді виступають елементи двох чи трьох родів, говоримо про змішаний жанр (поема, балада — змішані ліро-епічні жанри). Іноді виділяють пограничні літературні жанри, котрі містять у собі літературні елементи з науковим стилем викладу (літературу й публіцистику поєднують художній нарис, есе, фейлетон, репортаж). Літературні жанри і жанрові системи — категорії історично змінні. У цих умовах одні традиційні жанри стали стрімко відмирати або маргіналізуватися, інші, навпаки, переміщатися з літературної периферії в самий центр літературного процесу. Зліт балади на рубежі XVIII—XIX ст., зв'язаний в Росії з ім'ям Василя Жуковського, виявився досить короткочасним, то гегемонія роману — жанру, який нормативні поетики століттями не бажали помічати як щось низьке і неістотне, — затягнулася в європейських літературах щонайменше на сторіччя. Популярна в епоху класицизму, ода в літературі XIX-ХХ ст. майже зовсім зникає. Просвітництво висунуло на перше місце міщанську драму, сатиричний жанр, які пізніше були витіснені романтичними жанрами — елегією, баладою, ліро-епічною поемою та ін. Особливо активно стали розвиватися твори гібридної або невизначеної жанрової природи: п'єси, про які складно сказати, комедія це або трагедія, вірші, яким неможливо дати ніякого жанрового визначення, крім того, що це ліричний вірш. Падіння чітких жанрових ідентифікацій виявилося і в умисних авторських жестах, націлених на руйнування жанрових очікувань: від роману Лоренса Стерна, що обривається на півслові, «Життя і думки Трістрама Шенді, джентльмена» до «Мертвих душ» Миколи Гоголя, де парадоксальний для прозаїчного тексту підзаголовок «поема» навряд чи може цілком підготувати читача до того, що з достатньо звичної колії крутійського роману його раз у раз вибиватимуть ліричними (а деколи — і епічними) відступами.

У XX столітті на літературні жанри зробило особливо сильний вплив відособлення масової літератури від літератури, орієнтованої на художній пошук. Масова література наново відчула гостру потребу в чітких жанрових приписаннях, що значно підвищують для читача передбаченість тексту, дозволяють легко в ньому зорієнтуватися. Зрозуміло, колишні жанри для масової літератури не годилися, і вона досить швидко сформувала нову систему, в основу якої ліг вельми пластичний і такий, що накопичив немало різноманітного досвіду жанр роману. В кінці XIX, першій третині XX-го остаточно оформляються детектив і поліцейський роман, фантастика і дамський («рожевий») роман.

Не дивно, що актуальна література, націлена на художній пошук, прагнула якнайдалі відхилитися від масової і тому йшла від жанрової визначеності якнайдалі. Але оскільки крайнощі сходяться, остільки прагнення бути далі від жанрової визначеності часом приводило до нового жанротворення: так, французький антироман настільки не хотів бути романом, що у основних творів цієї літературної течії, представленої такими самобутніми авторами, як Мішель Бютор і Наталі Саррот, виразно спостерігаються ознаки нового жанру. Таким чином, сучасні літературні жанри (і таке припущення ми зустрічаємо вже в роздумах Михайла Бахтіна) не є елементами якої-небудь визначеної системи: навпаки, вони виникають як точки концентрації напруженості в тому або іншому місці літературного простору, відповідно до художніх завдань, які висуваються певним колом авторів.

Порівняльна таблиця літературних жанрів (за типом поетичної структури)

З погляду на тип поетичної структури літературного твору (спосіб творення уявного світу, позиція літературного суб'єкта, наявність чи відсутність сюжету, рецепція) найчастіше виділяють такі жанрові види

лірика драма епос

Див. також

Важливо також згадати про академічні та суміжні літературні жанри, як-то: навчальний, науковий, науково-популярний, академічне есе та ін. Вони мають особливі традиції і спосіб викладення.

Джерела
  • Жанр, жанрова система у просторі літературознавства: монографія / Н. Копистянська. — Л. : ПАІС, 2005. — 368 с.

    Література
    • Генерика і архітектоніка: Кн. 2 : Жанри нового письменства / І. В. Качуровський. — К. : Києво-Могилянська академія, 2008. — 376 с.
    • Жанр трагедії в українській радянській драматургії (питання історії й теорії): [монографія] / І. Л. Михайлин ; ред. : О. П. Іващенко. — Х. : Вища школа, 1989. — 151 с.
    • Жанри сатиричної публіцистики: навч. посіб. для студ. ін-ту журналістики / Ю. Ф. Ярмиш; редкол. Різун В. В. (голова), О. Д. Пономарів, М. М. Веркалець та. — К. : Видавництво Інституту журналістики, 2003. — 156 с.
    • Жанр щоденника в українській літературі другої половини XX — початку XXI століть: монографія / А. В. Ільків ; наук. ред. Є. М. Баран. — Надвірна: Надвірнянська друкарня, 2010. — 287 с.
    • Записки як жанр української прози ХХ — початку ХХІ століть: монографія / К. Шахова ; наук. ред. В. П. Біляцька. — Луцьк: Вежа-Друк, 2017. — 216 с.
    • Когнітивна жанрологія і поетика: монографія / Т. В. Бовсунівська. — К. : Київський університет, 2010. — 190 с.
    • Крилов і розвиток жанру байки в українській дожовтневій літературі / Б. А. Деркач. — К. : Наукова думка, 1976. — 311 с.
    • Літературні жанри малої форми / А. Юриняк. — К. : Смолоскип, 1996. — 134 с.
    • Українська дожовтнева драматургія: еволюція жанрів: навч. посіб. для студ. педінститутів спеціальності 02.19.00 «Українська мова і література» / А. В. Козлов. — К. : Вища школа, 1991.
    • Український радянський роман: (Стислий нарис історії жанру) / Л. М. Новиченко. — К. : Наукова думка, 1976. — 131 с.
    • Український роман: теоретичні проблеми і жанрова еволюція: монографія / Н. І. Бернадська. — К. : Академвидав, 2004. — 368 с.

    Посилання
    This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.