Розстріляне відродження

Метафора «розстріляне відродження» належить Єжи Ґедройцю. Вперше він вжив цей вислів у листі до Юрія Лавріненка від 13 серпня 1958 року, запропонувавши його як назву антології української літератури 1917—1933 років, що її на замовлення Ґедройця підготував Лавріненко: «Щодо назви. Чи не було би, може, добре дати як загальну назву: „Розстріляне відродження. Антологія 1917—1933 etc.“ Назва тоді звучала би ефектно. З другого боку, скромна назва „Антологія“ може тільки полегшити проникнення за залізну завісу. Що Ви думаєте?». «То нехай же так і буде», — було сказано тоді.

Антологія «Розстріляне відродження» з'явилася з ініціативи й коштом Єжи Ґедройця у Бібліотеці паризької «Культури» 1959 року[2] й донині залишається найважливішим джерелом з історії української літератури того періоду. Вона подає найкращі взірці української поезії, прози й есеїстики 1920-30-х рр. За десятиліття (1921–1931) українська культура спромоглася компенсувати відставання й навіть переважити на терені вітчизни вплив інших культур, російської зокрема (на 1 жовтня 1925 року в Українській СРР нараховувалося 5000 письменників).

На думку дослідниці української літератури 1920-х років Ярини Цимбал, «розстріляне відродження» було вдалою назвою для антології, але невдалою для всього покоління творчої інтелігенції. «Червоний ренесанс», на її думку, більш вдала метафора, оскільки це самоназва. Вперше вона з'явилася 1925 року, коли одночасно й незалежно один від одного вийшли книжка «Ренесанс української літератури» Олександра Лейтеса і поема «Заклик червоного ренесансу» Володимира Ґадзінського[3]. Того ж року вийшов журнал «Нео-Ліф», у передмові до якого, також написаній Ґадзінським, зазначалося: «Для нас минуле — тільки засіб пізнання сучасності та майбутнього, корисний досвід та важлива практика при великій будові Червоного Ренесансу»[4].

Це відродження було пов'язано з тим, що українські митці навіть за умов замовчування й заборони (наприклад, Емський указ) створили тексти, гідні світового поціновування (М. Куліш, І. Франко, М. Коцюбинський), з довгоочікуваним набуттям Україною своєї державності, з датою українізації та різнобічних свобод, обіцяних революціями 1905—1917 рр.

Вийшовши здебільшого з нижчих і середніх верств населення (службовці, різночинці, священники, робітники, селяни), нове покоління української еліти часто не мало можливості здобути систематичну освіту через війну, голод і необхідність заробляти насущний хліб. Але, працюючи «на грані», намагаючись використати будь-яку можливість ознайомитися зі світовою культурою, розправити віками скуті крила творчості, вони просякалися найсучаснішими тенденціями і творили справді актуальне мистецтво.

Саме у цей період Україна мала несправджену змогу розв'язати питання своєї незалежності. За ці два десятиліття більшість етнічних українських земель була підпорядкована Москві. Крім УРСР, українські землі увійшли до інших держав (Польська республіка, Чехословацька республіка, Королівство Румунія), що надало можливість митцям включитися в інонаціональне літературне життя і сприяло його оновленню та визначенню як окремого[5].

Говорячи про історико-літературні чинники, Т. Гундорова зауважує: «Наприкінці першого — на початку другого десятиліття ХХ ст. в українській літературі відбувається зміна літературних поколінь. Відхід з життя М. Коцюбинського, Лесі Українки, І. Франка, еміграція Олександра Олеся, С. Черкасенка, М. Шаповала, В. Винниченка, М. Вороного, В. Самійленка (незабаром три останні повернулися), розстріл Г. Чупринки (1921) позначили кінець раннього етапу українського модернізму з його потужним національно-культурним міфотворенням, із програмою гуманізації та універсалізації світу, духовною утопією гармонійного індивідуального, національного і соціального життя»[6].

У цей час приходить нова генерація з моральним тягарем перемог і поразок боротьби за національну незалежність, з розумінням свого шляху України у світовій історії, незалежних у судженнях, з розмаїтими ідеями щодо розвитку української літератури, коли, за висловом С. Павличко, література «дістала значно ширшу, ніж будь-коли, аудиторію. Зростав рівень освіти цієї аудиторії. Вперше в літературі працювала велика кількість письменників та інтелектуалів. Уперше українські науковці говорили з кафедр національних університетів. Уперше бурхливо диференціювалися окремі мистецькі напрями, групи, школи. Однак тенденція до модернізації культурного життя співіснувала з самого початку з паралельною тенденцією до його підпорядкування ідеології, а потім і до повного знищення.»[7].

Члени літературного об'єднання «Ланка». Зліва направо: Борис Антоненко-Давидович, Григорій Косинка, Марія Галич, Євген Плужник, Валер'ян Підмогильний, Тодось Осьмачка. 1925 рік.

Головними літературними об'єднаннями були «Ланка» (пізніше «МАРС»), «Плуг», неокласики «Молодняк», «Західна Україна», ЛОЧАФ (об'єднання армії та флоту). Найвпливовішим був «Гарт», який пізніше був перейменований на «ВАПЛІТЕ» («Вільну Академію Пролетарської Літератури»).

Саме ВАПЛІТЕ в особі Миколи Хвильового розпочала славетну літературну дискусію 1925—1928 рр. і перемогла в ній, довівши наявність і необхідність національної, специфічної української літератури, орієнтованої на Європу, а не на Росію.

Основними складниками світогляду новітньої еліти були бунт, самостійність мислення та щира віра у власні ідеали. Переважно це були інтелектуали, які робили ставку на особистість, а не на масу. За їхньою зовнішньою «радянськістю» ховалися глибокі пошуки й запити.

Проза поділялася на дві течії: сюжетна і безсюжетна. У безсюжетних творах головним було не речення чи слово, а підтекст, дух, «запах слова», як казав Хвильовий. Стиль сильних почуттів і проникнення в суть явищ називається неоромантизмом чи експресіонізмом. У цьому напрямі працювали Микола Хвильовий, Юрій Яновський, Андрій Головко, Юліан Шпол, Олекса Влизько, Лесь Курбас, Микола Куліш та багато інших.

Головна ідея новели «Я (Романтика)» Хвильового — розчарування в революції, кричущі суперечності і роздвоєння людини того часу. Головний персонаж — людина без імені, а значить, без індивідуальності, без душі. Заради революції він вбиває свою матір і карає себе думкою, чи варта була революція такої жертви.

У романі Валер'яна Підмогильного «Місто» вперше в українській літературі проявилися елементи філософії екзистенціалізму. Головний герой у прагненні насолоди йде від задоволення фізичного до найвищих релігійних потреб. Проте навіть у такій складній тематиці письменник не перетворює роман на просту оповідь «людної» філософії, а творчо осмислює її у застосуванні до нашого національного світовідчуття.

У поезії найцікавішими є шукання символістів Олександра Олеся і Павла Тичини. У збірці «Сонячні кларнети» Павло Тичина відобразив усю широту освіченого і тонкого розуму, який споглядає багатство української природи, бажаючи докопатися до її першовитоків.

Коли Комуністична партія СРСР зрозуміла свою поразку, вона почала діяти забороненими методами: репресіями, замовчуванням, нищівною критикою, арештами, розстрілами. Перед письменниками стояв вибір: самогубство (Хвильовий), репресії і концтабори (Б. Антоненко-Давидович, Остап Вишня), замовчування (Іван Багряний, В. Домонтович), еміграція (В. Винниченко, Є. Маланюк), або писання програмових творів на уславлення партії (П. Тичина, Микола Бажан). Більшість митців була репресована і розстріляна.

Коли 1947 року Іван Багряний видав за кордоном свою поетичну збірку «Золотий бумеранг», другою назвою її було «Рештки загубленого, репресованого та знищеного». Твори забирали до спецсховів, забороняли, замовчували, багато з них були назавжди втрачені. Деякі твори функціонували у самвидаві (Іван Багряний), рукописних копіях, виходили за кордоном.

Трагічна доля покоління 20-30-х років демонструє всю силу українського духу, його творчий потенціал, необхідність свого шляху й незалежності від впливу інших культур. Культурний розвиток проходив за умов повної ідеологізації всього суспільства, масових репресій, переслідувань інакомислячих, особливо інтелігенції. Політика українізації замінялася поверненням політики русифікації. Найхарактернішою рисою, притаманною культурі Української СРР тих років, була її заідеологізованість. Культурні зрушення, що відбувалися в Радянському Союзі протягом довоєнних п'ятирічок, у тому числі оволодіння грамотою мільйонами, формування нової генерації інтелігенції, розвиток науки, літератури, мистецтва — більшовицька партія розглядала як складові так званої культурної революції, основним змістом якої вона вважала утвердження марксистського світогляду, подолання впливу несумісних з ним ідеологій. Монополізувавши право на істину, сталінське керівництво нав'язувало суспільству надзвичайно убоге розуміння культури, звівши все багатство й різноманітність її функцій до обслуговування політичних цілей ВКП(б). Ця обставина справила негативний вплив на культурні процеси в Україні, ускладнивши та спотворивши їх.

Представників інтелігенції, що належать до «розстріляного відродження», умовно поділяють на кілька груп залежно від їхнього життєвого шляху під час та після сталінських репресій. До першої групи — безпосередніх жертв терору — належать письменники Валер'ян Підмогильний, Валер'ян Поліщук, Марко Вороний, Микола Куліш, Микола Хвильовий, Михайль Семенко, Євген Плужник, Микола Зеров, художники-бойчукісти, Лесь Курбас та багато інших, що були знищені фізично, тобто були страчені, померли в концтаборах чи вчинили самогубство, перебуваючи за півкроку від арешту. Попри те, що більшість з них були реабілітовані ще наприкінці 1950-х років, їхній мистецький чи науковий доробок був забороненим у СРСР й надалі, або принаймні ознайомлення з ним не заохочувалось радянською владою. Замовчувалось те, що такі діячі взагалі існували. До того ж багато, особливо пізніх, творів таких митців, було знищено репресивними радянськими органами в сталінський період. Наприклад, не збереглося практично жодного монументального твору Михайла Бойчука, який був засновником цілої школи монументального живопису. Проте після реабілітації творчість тих небагатьох митців, що загалом вкладалася в рамки соцреалізму, була визнана радянською владою, їхні твори передруковувались, як твори Пилипа Капельгородського, Івана Микитенка, і навіть могли включатись до шкільних програм (окремі п'єси Миколи Куліша).

Частині репресованих і переслідуваних представників української інтелігенції вдалось уникнути найвищої міри покарання та вижити в тюрмах і концтаборах. Декому з них вдалося навіть втекти з концтаборів (Іван Багряний). Відбувши свій строк, Остап Вишня став слухняним співцем сталінського режиму, а Борис Антоненко-Давидович, якого звільнили лише після реабілітації 1957 року, до кінця життя перебував в опозиції до радянського режиму.

Третю умовну групу складають ті діячі культури, які уникли репресій, але через те, що їхній доробок був далеким від соцреалізму і вузьких партійних рамок, він був також засуджений радянською владою. Творчість таких осіб заборонялась й замовчувалась, твори вилучали зі сховищ і знищували. Більшість цих осіб померла ще до розгортання масових репресій (Леонід Чернов, Олександр Богомазов, Гнат Михайличенко), дехто врятувався завдяки тому, що відійшов від активної діяльності, як, наприклад, Марія Галич, дуже небагатьом вдалось вчасно емігрувати (Юрій Клен).

До четвертої групи належать митці «доби розстріляного відродження». Їхня творчість або чітко відповідала компартійним нормам, або ж зазнала в період сталінських репресій значних змін. Страх за свою безпеку в умовах масового терору змушував швидко пристосовуватись, перетворюючись на пропагандистів від мистецтва. Твори Максима Рильського, Павла Тичини, Володимира Сосюри, Івана Кочерги й багатьох інших, створені в цей час та надалі, не мають високої художньої вартості, індивідуальності форм і стилів та є типовими зразками соцреалістичного пропагандистського мистецтва.

У тридцяті роки була також знищена й велика кількість діячів культури старшого покоління, які стали відомими ще до радянської влади й належать до покоління діячів початку XX століття, а не 1920–30-х років. Це Людмила Старицька-Черняхівська, Микола Вороний, Сергій Єфремов, Гнат Хоткевич та інші. Проте завдяки політиці українізації вони активно включилися в процеси розбудови української літератури, культури, науки, що відбувались в УСРР. Дехто з них задля цього повернулись з еміграції, як Микола Вороний, або спеціально переїхав з українських країв під владою Польщі, як Антін Крушельницький з родиною.

Деякі представники розстріляного відродження

Портрет	Ім'я	Народження	Дата смерті	Місце смерті	Вік	Обставини смерті	Діяльність	Реабілітація
	Яловий Михайло Омелянович (Юліян Шпол)	1895 06 05 с.Дар-Надежда Полтавська губернія	1937 11 03	Сандармох	42	Заарештовано в другій половині квітня 1933. Звинувачено в шпигунській діяльності, «шумськізьмі» та підготовці замаху на П. Постишева, засуджено до 10 років таборів. 9 жовтня 1937 р. особливою трійкою УНКВД Ленінградської обл. засуджено до розстрілу.	Письменник. Член «Гарту», ВАПЛІТЕ (перший президент)	1957 06 19
	Хвильовий (Фітільов) Микола Григорович	1893 12 13 м. Тростянець	1933 05 13	Харків	39	В атмосфері тотального цькування і переслідування, покінчив життя самогубством, каталізаторами стали арешт Михайла Ялового та Голодомор	Письменник, публіцист. Провідний письменних неоромантичного стилю. Один з основоположників пореволюційної української прози.	—
	Підмогильний Валер'ян Петрович	1901 02 02 c. Писарівка Катеринославська губернія	1937 11 03	Сандармох	36	11 січня 1935 визнав, що належав до «групи письменників-націоналістів з терористичними настроями у ставленні до вождів партії». Визнав тому, що, на його думку, «політика колективізації привела українське село до голоду». Закритий суд позбавив волі «терміном на десять років з конфіскацією особистого майна». 1937 р. особливою трійкою УНКВД Ленінградської обл. засуджено до розстрілу.	Прозаїк, перекладач. Один з найвидатніших прозаїків і зачинатель психологічного реалізму в літературі українського відродження.	1956 08 04
	Косинка (Стрілець) Григорій Михайлович	1899 11 29 с. Щербанівка Київська губернія	1934 12 15	Київ	35	На поч. 1930-х рр. видання творів було заборонено. В листопаді 1934 заарештований. Під час судового процесу в грудні 1934 був звинувачений у приналежності до контрреволюційної терористичної організації і засуджений до розстрілу.	Прозаїк. Член Аспис (1923—1924), «Ланка» і «МАРС». Майстер імпресіоністичної новели.	1957 10 19
	Куліш Микола Гурович	1892 11 18 нс Чаплинка Таврійська губернія	1937 11 03	Сандармох	44	На першому всесоюзному з'їзді радянських письменників, був оголошений буржуазно-націоналістичним драматургом. У грудні 1934, після похорону свого друга Івана Дніпровського, був заарештований органами НКВС.	Драматург, режисер, громадський діяч, газетяр і редактор, педагог. Творець модерної української драматургії.	1956 08 04
	Плужник Євген Павлович	1898 12 26 нс Кантемирівка Воронезька губернія	1936 02 02	Соловки	37	У грудні 1934 заарештований НКВС. Звинувачений у приналежності до націоналістичної терористичної організації. В березні 1935 виїзною Військовою колегією Верховного суду СРСР разом з іншими письменниками засуджений до розстрілу (змінено на довготривале табірне ув'язнення).	Поет, письменник, драматург, перекладач. Входив до «Аспис», «Ланка» та «МАРС». Поезії притаманний глибокий ліризм, драматизм почуттів, майстерна поетична мова.	1956 08
	Семенко Михайль (Михайло) Васильович	1892 12 31 с. Кибинці Полтавська губернія	1937 10 23	Київ	44	Заарештований 26 квітня 1937 р. Обвинувачений в «активній контрреволюційній діяльності». Серед іншого йому закидали спробу скинути Радянську владу в Українській РСР за допомогою німецьких фашистів. На допитах 4, 7 та 8 травня 1937, «зізнався» у всіх звинуваченнях. 23 жовтня 1937 р. військовою колегією Верховного Суду СРСР на закритому засіданні засуджений до розстрілу.	Поет, теоретик літератури. Лідер українського футуризму (панфутуризму), організатор футуристичних угруповань, редактор багатьох видань. Модернізував українську лірику урбаністичною тематикою.	була
	Поліщук Валер'ян Львович	1897 10 01 нс с. Більче Волинська губернія	1937 10 09	Сандармох	40	У листопаді 1934 року заарештований органами ДПУ. 27-28 березня 1935 виїзна сесія Військової колегії Верховного Суду СРСР засудила його на 10 років виправно-трудових таборів. Покарання відбував на Соловках, 9 жовтня 1937 року йому було винесено смертний вирок.	Письменник, літературний критик, публіцист.	1956 08 04
	Филипович Павло Петрович	1891 09 02 с. Кайтанівка Київська губернія	1937 11 03	Сандармох	46	Заарештований в серпні 1935 і суджений разом із Зеровим з початком 1936 за приналежність до шпигунсько-терористичної організації, що нею мав бути нібито семінар української літератури в Київському ІНО. 3асуджений на 10 років заслання в концтабори, перебував на Медвежій Горі, потім на Соловках. Розстріляний 1937.	Поет, літературознавець. Лідер неокласиків.	1958 01 23
	Зеров Микола Костянти нович	1890 04 26 м. Зіньків	1937 11 03	Сандармох	47	Наприкінці 1934 звільнено з університету. Уночі проти 28 квітня 1935 заарештований під Москвою. 20 травня відпроваджено до Києва. Звинувачення: керівництво контрреволюційною терористичною націоналістичною організацією. Військовий трибунал Київського військового округу розглянув судову справу на закритому судовому засіданні 1-4 лютого 1936 року без участі звинувачених й захисту. Засудив до 10 р. ув'язнення. Розстріляний 1937.	Поет, літературознавець, перекладач. Лідер неокласиків, глибокий аналітичний критик, полеміст, майстер сонетної форми і блискучий перекладач античної поезії	була
	Драй-Хмара (Драй) Михайло Опанасович	1889 10 10 Малі Канівці Полтавська губернія	1939 01 19	Колима	49	Заарештований 21 березня 1933, звинувачений в приналежності до контрреволюційної організації у Кам'янецькому університеті. Через брак доказів 11 травня 1933 випущений, 16 липня 1934 справа припинена. Звільнений під підписку про невиїзд. Другий арешт (6 вересня 1935) призвів до заслання на Колиму на 5 р. Вбитий на засланні.	Поет, літературознавець, перекладач. Неокласик. Володів 19 мовами.	1989 11 28
	Свідзинський Володимир Євтимович	1885 10 08 нс с. Маянів, Подільська губернія	1941 10 18	Непокрите	56	27 вересня 1941 Свідзінського заарештовано. Спалено живцем разом з іншими в'язнями в покинутій господарській будівлі у селі Непокритому під Салтовом, Харківська область	Поет, перекладач.
	Йогансен Майк (Михайло) Гервасійович	1896 10 28 нс Харків	1937 10 27	Київ	40	18 серпня 1937 року заарештований. 24 жовтня було обвинувачено в участі у антирадянській націоналістичній організації з 1932, яка ставила своєю метою повалення радвлади методами терору й збройного повстання, завербував чотири особи для участі в повстанні, погодився особисто взяти участь у виконанні теракції проти керівників компартії і радянського уряду. Військова Колегія Верховного Суду СРСР 26 жовтня засудила до розстрілу.	Письменник. Поет, автор пригодницьких романів. Один із засновників «Гарту» і ВАПЛІТЕ.	1958
	Фальківський (Левчук) Дмитро Никанорович	1898 11 03 с. Великі Лепеси (нині в межах м. Кобрин)	1934 12 16	Київ	36	Попри революційне минуле, офіційна критика ставилася недовірливо до його творчості. Коли в зв'язку з убивством С. Кірова було посилено терор, його разом з Г. Косинкою, О. Влизьком, К. Буревієм та іншими розстріляно в групі двадцяти вісьмох.	Поет, прозаїк, перекладач, сценарист. Належав до літературної групи «Ланка» (пізніше МАРС)	після 1956
	Досвітній Олесь (Скрипаль -Міщенко Олександр Федорович)	1891 11 00 Вовчанськ	1934 03 03	Харків	42	7 грудня 1933 звинувачено у «приналежності до української контрреволюційної організації, яка намагалася повалити Радянську владу». 19 грудня заарештовано. Додано «участь в терористичній діяльності, зокрема підготовку замаху на Постишева». Судова «трійка» на закритому засіданні 23 лютого 1934 засудила до розстрілу. 3 березня Колегія ОДПУ залишила вирок без змін.	Прозаїк, публіцист, сценарист, організатор кіновиробництва. Член «Гарт», ВАПЛІТЕ, ВУСПП, а з 1932 член Спілки радянських письменників.	1955 25 10
	Влизько Олекса Федорович	1908 17 02 нс ст. Боровьонка Крестецького повіту Новгородська губернія	1934 12 14	Київ	26	Після вбивства Кірова у грудні 1934 року заарештований разом із численною групою діячів української культури, серед яких Косинка, Фальківський, Буревій, Антін, І. Крушельницькі, Мисик та ін. За приналежність до контрреволюційної терористичної організації виїзна сесія Військової колегії Верховного Суду СРСР на закритому засіданні 14 грудня винесла смертний вирок.	Письменник. Літературний шлях позначений динамічними шуканнями, різнорідністю форм, жанрів, тем. Класицизм, футуризм, «виробнича поезія» й агітка, і передусім активний вітаїстичний романтизм.	1958
	Шкурупій Гео (Георгій) Данилович	1903 04 20 м.Бендери	1937 08 12	Ленінград	33	Арештований 3 грудня 1934 за звинуваченням у приналежності до «київської терористичної організації ОУН». Двічі судимий. 27 квітня засуджений на 10 років таборів із подальшим трирічним обмеженням у політичних правах та конфіскацією майна. Покарання відбував на Соловках. Дружину з сином як родину ворога народу виселили з Києва. 25 листопада 1937 особлива трійка переглянула справу і засудила до розстрілу.	Письменник, сценарист. Один з лідерів панфутуристів.	1957
	Слісаренко (Снісар) Олекса Андрійович	1891 28 03 нс х. Канівцевий Харківська губернія	1937 03 11	Сандармох	46	У квітні 1934 арештований ГПУ УРСР, у квітні 1935 військовий трибунал засудив до 10 років позбавлення волі. Покарання відбував на Соловках. У жовтні 1937 окрема трійка Управління НКВД РРСФР по Ленінградській області переглянула справу і засудила до розстрілу.	Письменник. Цікавився футуризмом, був членом Спілки пролетарських письменників «Гарт», ВАПЛІТЕ. Після «самоліквідації» ВАПЛІТЕ разом з Йогансеном заснував «Техно-мистецьку групу А».	була
	Ірчан Мирослав (Баб'юк Андрій Дмитрович)	1897 08 14 с. П'ядики Галичина	1937 11 03	Сандармох	40	28 грудня 1933 його в приміщенні ЦК КП(б)У після тривалої розмови з Постишевим заарештували за приналежність до націоналістичної укр. контрреволюційної організації. 28 березня року судова трійка і Колегія ГПУ «дали» 10 років Соловків. 9 жовтня 1937 судова трійка УНКВС Ленінградської обл. засудила до розстрілу.	Письменник, публіцист, драматург, перекладач, літературознавець, журналіст, історик, видавець.	1956 04 03
	Бузько Дмитро Іванович	1891 Новомиргород	1937 11 14	Одеса	46	16 липня 1937 на зборах Одеської організації Спілки письменників у своєму виступі, обмовився, що помилятися можуть всі, навіть сам «великий, мудрий Сталін». На тих зборах «за контрреволюційний виступ» його виключають з СП, а 20 жовтня арештований і звинувачений в тому, що «у 1918—1920 рр. займав ряд посад у петлюрівських організаціях, був учасником націоналістичної організації, вів контрреволюційну агітацію на зборах письменників». 1 листопада трійка НКВС засудила до розстрілу.	Прозаїк, сценарист. Автор науково-фантастичного роману. Був членом літературного об'єднання українських футуристів «Нова генерація»	1957
	Ярошенко Володимир Мусійович	1898 05 23 нс с. Івахники Полтавська губернія	1937 10 23	Київ	39	У лютому-травні 1933 перебував під арештом за підозрою в належності до української націоналістичної контрреволюційної організації. У листопаді 1936 заарештовано вдруге, обвинувачено в належності до української націоналістичної терористичної організації і в липні 1937 засуджено до розстрілу.	Письменник, байкар, драматург, літературний критик, сценарист. перекладач.	1962 10 13
	Вороний Марко Миколайович	1904 03 18 Чернігів	1937 03 11	Сандармох	33	19 березня 1935 заарештований. Військовий трибунал Київського військового округу на закритому судовому засіданні 1-4 лютого 1936 засудив до 8 р. таборів. Покарання відбував у м. Кемь, потім на Соловках. Особливою трійкою управління НКВС Ленінградської області 9 жовтня 1937 засуджений до розстрілу.	Поет, перекладач, дитячий поет.	1958 01 23
	Вражливий Василь (Штанько Василь Якович)	1903 с. Опішня Полтавська губернія	1937 12 08	Соловки	34	Арештований під час масових арештів після вбивства Кірова у грудні 1934. Засудили 27—28 березня 1935 на 10 років концтаборів. Відбував заслання на Соловках. Постановою «трійки» УНКВС Ленінградської області повторно засуджений до розстрілу.	Прозаїк, перекладач. Належав до «Плугу», потім увійшов до ВАПЛІТЕ, а після її ліквідації — «Пролітфронту».	1956
	Пилипенко Сергій Володимирович	1891 07 22 нс Київ	1934 03	Київ	42	21 серпня 1933 виключено з партії. 29 листопада арештували. Звинувачення: «активний учасник контрев. УВО, яка прагнула повалити Радвладу в Українській СРР шляхом збройного повстання, особисто очолював терор. трійку в організації замаху на Голову РНК УРСР Чубаря». Трійка 23 лютого 1934 порушила клопотання перед Колегією ОДПУ про розстріл, що був затверджений 3 березня.	Письменник, літературний критик, байкар. Засновник і голова «Плугу».	1957 04 30
	Буревій Кость Степанович	1888 08 02 Великі Меженки Воронезька губернія	1934 12 15	Київ	46	З 1932 не міг знайти роботу. 13-15 грудня 1934 виїзною сесією Військової колегії Верховного суду СРСР у Києві за звинуваченнями «в організації підготовки терористичних актів проти працівників Радянської влади» було засуджено до розстрілу.	Письменник, драматург, театрознавець, літературний критик. Активний учасник літературної дискусії 1925—1928.	1957
	Микитенко Іван Кіндратович	1897 09 06 Рівне Херсонська губернія	1937 10 04	Київ	40	1937 виведений зі складу секретаріату, Правління й президії СРПУ, знятий з посади головного редактора журналу «Радянська література», а 3 жовтня виключений з партії. 4 жовтня 1937 пішов в НКВС. Дані про подальшу долю дуже суперечливі, можливо самогубство. Начебто 18 жовтня знайдено його тіло	Прозаїк, драматург. Один з керівників ВУСПП, а в 1932 член оргкомітету Спілки письменників СРСР.
	Капельгород ський Пилип Йосипович	1882 11 27 Городище Полтавська губернія	1938 05	Полтава	55	19 березня 1938 року був заарештований, а 5 квітня 1938 р. «особливою трійкою» НКВС по Полтавській області було засуджено до розстрілу на підставі вигаданих звинувачень у націоналізмі.	Письменник, публіцист, сатирик і гуморист, один із зачинателів української радянської літератури.	1956 01
	Поліщук Клим Лаврінович	1891 11 25 Краснопіль Волинська губернія	1937 11 03	Сандармох	45	У 1924 з дружиною приїхав до УРСР. 1930 заарештовано дружину, а потім і його. 2 січня 1931 року вони були засуджені до 10 років ув'язнення в таборах. Відбували покарання на Соловках. 9 жовтня 1937 справу було переглянуте і засуджено до розстрілу.	Письменник, публіцист, автор історичних романів.
	Епік Григорій Данилович	1901 01 17 Кам'янка Катерино славська губернія	1937 11 03	Сандармох	36	Заарештований 5 грудня 1934 за приналежність до контрреволюційної націоналістичної організації, що планувала терористичні акти проти керівників Компартії та уряду. Він без спротиву визнав свою вину. На початку 1935 написав листа на ім'я наркома В. Балицького, в якому розкаювався за злочинні наміри всієї групи і визнавав, що їх усіх варто постріляти, «як скажених псів». Листа на пленумі правління Спілки письменників України зачитав Постишев. У жовтні 1937 засуджено до розстрілу.	Письменник, перекладач, публіцист. Входив до Спілки селянських письменників «Плуг», згодом пристав до ВАПЛІТЕ.	1956
	Бобинський Василь Петрович	1898 09 11 Кристинопіль	1938 01 02	РРФСР	41	Заарештовано НКВС 1933 як члена УВО і 1934 засуджено до трьох років концтаборів. Працював на будівництві каналу Волга — Москва. 1937 знову заарештовано. Засуджено до розстрілу.	Поет, перекладач. Писав еротичну лірику. Член «Західна Україна» та ВУСПП.	1956 10 26
	Загул Дмитро Юрійович	1890 08 28 Мілієве Буковина	1944 літо	Колима	53	Арештований у лютому 1933, в травні крема трійка ГПУ ухвалила ув'язнити на 10 років в концтаборах за належність до контрреволюційної організації, яка готувала збройне повстання проти радянської влади. Покарання відбував на Забайкаллі (станція Урульга). 1943 термін ув'язнення продовжено. Помер за нез'ясованих обставин.	Поет, літературознавець, критик, публіцист, перекладач, педагог, громадський діяч. Поет-символіст.	1957 04 29
	Соколовський Олександр Олександрович	1896 09 08 Конотоп	1938 08 22	Київ	41	Як колишній есер, арештовувався 1920 і 1924. Востаннє заарештований 29 жовтня 1937 року. Було висунуто звинувачення в тому, що нібито 1932 він увійшов до складу антирадянської есерівської організації, а 1936 був перевербований в антирадянську українську націоналістичну організацію і очолив терористичну групу, яка ставила за мету насильницьке повалення радвлади. Засуджено до страти.	Письменник-романіст. Член Спілки письменників СРСР з 1934 року.	1957 07 18
	Чечвянський (Губенко) Василь Михайлович	1888 03 11 х. Чечва Полтавська губернія	1937 07 15	Київ	49	Арештований 2 листопада 1936 у Харкові. «Зізнався», що є учасником контрреволюційного підпілля з 1933, «будучи зв'язаним з активними ворогами Радянської влади» Хвильовим, Вишнею, Кулішем, Вражливим, Поліщуком. Перевезений в Київ. Засуджений до розстрілу 14 липня.	Письменник-гуморист. Член літературних організацій «Плуг» і ВУСПП.	була
	Юрій Вухналь (Іван Дмитрович Ковтун)	1906 10 05 Чорнобаївка Харківська губернія	1937 07 15	Харків	30	Арештований 2 листопада 1936. Йому було пред'явлено звинувачення: «участь в українській націоналістичній терористичній організації, яка готувала терористичні акти проти керівників ВКП(б) і Радянського уряду». Винним себе не визнав. Військова Колегія Верховного Суду СРСР 14 липня 1937 засудила до розстрілу.	Письменник. Писав романи, гуморески, фейлетони, нариси. Належав до літературних організацій «Плуг», «Молодняк», ВУСПП.	1958 11 04
	Дмитро Тась (Могилянський Дмитро Михайлович)	1901 01 28 Чернігів	1938 02 28	Московська область	37	Заарештований органами НКВС 28 січня 1938 року. 25 лютого засуджений до розстрілу, вирок виконано 28 лютого 1938 року, імовірно в Московській області.	Письменник, публіцист. Лірика Тася відзначається досконалістю форми. Критик Яків Савченко вважав його разом із Дмитром Фальківським представниками неосимволізму в українській літературі.
	Коцюба (Коцегуб) Гордій Максимович	1892 01 16 хутір Костів	1938 12 17	Харків	46	21 березня 1938 року заарештований органами ГПУ, 17 грудня 1938 року військовий трибунал Харківського військового округу засудив його до розстрілу.	Письменник. Член літературних спілок «Гарт» (1923—1925), ВАПЛІТЕ (1925—1927), «Пролітфронт».	1957
	Курбас Лесь (Олександр -Зенон Степанович Курбас)	1887 02 25 м. Самбір	1937 11 03	Сандармох	50	Були висунуті звинувачення в «похмурості», викривленні оптимістичної радянської дійсності. Звільнено з посади директора театру. Заарештовано, вислано на будівництво Біломорсько-Балтійського каналу на Медвежу Гору, потім на Соловки. 1937 після повторного суду було розстріляно.	Режисер, актор, теоретик театру, драматург, публіцист, перекладач. Творець модерного українського театру.	1957
	Бойчук Михайло Львович	1882 10 30 с. Романівка Галичина	1937 07 13	Київ	54	25 листопада 1936 органи НКВС заарештували, а 13 липня разом з учнями І. Падалкою та В. Седляром розстріляли. Його дружину стратили 11 грудня також як «шпигунку» і «дружину керівника націоналістичної терористичної організації серед художників». Долю цих чотирьох розділила більшість учнів Михайла Бойчука.	Художник, маляр-монументаліст, педагог. Засновник школи українського монументального живопису, лідер бойчукістів.	була
	Падалка Іван Іванович	1894 11 15 с. Жорнокльови Полтавська губернія	1937 07 13	Київ	42	13 липня 1937 Військова Колегія Верховного Суду СРСР засудила його як «учасника націонал-фашистської терористичної організації, що ставив за мету відторгнення земель Української РСР від СРСР та реставрацію капіталізму» до вищої міри покарання — розстрілу. Розстріляний разом з В. Седляром та їхнім вчителем М. Бойчуком.	Художник. Бойчукіст. Брав участь у багатьох міжнародних виставках.	1958 02 01
	Седляр Василь Теофанович	1899 04 12 с. Жоржівка Полтавська губернія	1937 07 13	Київ	38	Розстріляний 13 липня 1937 у Києві разом з Іваном Падалкою та їхнім вчителем Михайлом Бойчуком.	Художник. Працював у ділянках монументального і станкового малярства, станкової та книжкової графіки, декоративно-ужиткового мистецтва.	була
	Приходько Антон Терентійович	1891, Кубанська область, станиця Новорождественська	1938 01 29	Архангельськ	43	21 грудня 1937 р. — Засуджений до вищої міри покарання трійкою Управління НКВС Архангельської обл. (статті 58-10, 58-11 КК РРФСР) 29 січня 1938 р. — Розстріляний разом із Щепкіним Іваном Івановичем, Музиченком Миколаєм Петровичем та Івановим Володимиром Васильовичем	Український радянський державний діяч. Постійний представник УСРР при Уряді СРСР. Член ВУЦВК (всі скликання, за винятком 2-х, до X-го включно). Писав під псевдонімом «А. Прийдешній»	1957 12 06

Початком масового нищення української інтелігенції вважається травень 1933 року, коли 12—13 травня відбулися арешт Михайла Ялового і самогубство Миколи Хвильового, у недоброї пам'яті харківському будинку «Слово».

Кульмінацією дій радянського репресивного режиму стали масові розстріли «контрреволюціонерів», вчинені напередодні 20-річчя жовтневого перевороту. Так, 3 листопада 1937 року в урочищі Сандармох (Карелія) за рішенням трійки було страчено велику групу в'язнів Соловецької тюрми. У списку «українських буржуазних націоналістів», розстріляних 3 листопада, були Лесь Курбас, Микола Куліш, Матвій Яворський, Володимир Чеховський, Валер'ян Підмогильний, Павло Филипович, Валер'ян Поліщук, Григорій Епік, Мирослав Ірчан, Марко Вороний, Михайло Козоріс, Олекса Слісаренко, Михайло Яловий та інші. Загалом в один день за рішенням несудових органів було страчено десятки представників української інтелігенції — цвіту української нації.

Не відомі точні дані щодо кількості репресованих українських інтелігентів у часи сталінських репресій періоду Розстріляного відродження. За деякими даними, це число сягало 30 000 осіб.[8]

Натомість досить просто визначити приблизну кількість репресованих осіб серед письменників: за наявністю їх публікацій на початку і наприкінці 1930-х. Так, за оцінкою Об'єднання українських письменників «Слово» (організації українських письменників у еміграції), яку було надіслано 20 грудня 1954 року Другому Всесоюзному з'їздові письменників, 1930 року друкувалися 259 українських письменників, а вже після 1938 року — з них друкувалися лише 36 (13,9 %). За даними організації, 192 із «зниклих» 223 письменників були репресованими (розстріляними чи засланими в табори з можливим подальшим розстрілом чи смертю), 16 — зникли безвісти, 8 — вчинили самогубство.[9]

Ці дані добре узгоджуються з мартирологом українських письменників «Олтар скорботи» (чільний укладач — Олекса Мусієнко), який налічує 246 письменників-жертв сталінського терору. Це число більш як удвічі перевищує загальну кількість згаданих там українських письменників, репресованих іншими режимами, зокрема періодом нацистської окупації (55), брежнєвської епохи (29), Російської імперії (11), Австро-Угорщини (3) та ін.[10] За іншими даними, з 260 українських письменників було репресовано 228.[11]

Для порівняння також слід зазначити, що станом на червень 1934 року лише 193 особи було офіційно визнано приналежними до Спілки письменників України, тільки 120 з яких були її дійсними членами.[12]

• Буржуазний націоналізм
• Сталінські репресії
• Етноцид
• Список репресованих українських письменників
• Список українських митців, які зазнали репресій в часи СРСР
• Список діячів Білорусі, розстріляних 29—30 жовтня 1937 року
• Художники-жертви репресій
• Репресовані бандуристи
• Список Сандармоху
• Задушене відродження

• Юрій Лавріненко. Розстріляне відродження: Антологія 1917—1933. Поезія — проза — драма — есей. Paris, Instytut Literacki, 1959. // Київ, Просвіта, 2001. — 794 с.// К.: Смолоскип, 2007. — 976 с. ISBN 978-966-8499-79-1
• Репресовані кінематографісти. Актуальна пам'ять: Статті й документи /Кінематографічні студії. Випуск п'ятий. — К.: «Кіно-Театр»; «АРТ КНИГА», 2017. — 176 с. ISBN 978-617-7242-29-0
• Єжи Ґедройць — українська еміґрація. Листування 1952—1982 років. Упорядкування, переднє слово і коментарі Боґуміли Бердиховської. — Київ: Критика, 2008 (див. листування з Юрієм Лавріненком у справі підготовки антології «Розстріляне відродження»)

• «Червоний ренесанс» — трисерійний документальних фільм кіностудії «Контакт», 2004.

• О. С. Рубльов. Розстріляне відродження // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — С. 265. — 944 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1290-5.

• [https://archive.org/stream/literaturoznavchat2#page/n339/mode/2up «Розстріляне відродження»] // Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. — Київ : ВЦ «Академія», 2007. — М — Я. — С. 340.
• Збірник на пошану українських учених знищених більшовицькою Москвою / Записки Наукового товариства імені Шевченка. т. 173. Накладом осередку праці НТШ в Чікаго. — Париж-Чікаго, 1962. — 356 с.
• РОЗСТРІЛЯНЕ ВІДРОДЖЕННЯ • Літопис українського Донбасу • Історія України // ВІДЕО
• Розстріляне відродження — Спеціальний проєкт телеканалу Україна. Серія відеосюжетів. 2015 рік
• Розстріляне відродження спецпроєкт ТСН. Світлини архівних справ із розсекречених архівів КДБ. 2015 рік
• Електронна бібліотека творів представників «Розстріляного відродження». Національна парламентська бібліотека України.
• Список репресованих письменників. З книги «Олтар скорботи. Мартиролог українського письменства» (готується до друку)
• Репресоване «відродження»
• «Розстріляне відродження» (освітня програма Меморіалу)
• Орест Субтельний Радянська Україна: новаторські 20-ті
• Орест Субтельний Радянська Україна: драматичні 30-ті
• Поети розстріляного відродження (реферат)
• В 1955 году был издан указ, согласно которому спецслужбы сообщали членам семей расстрелянных, что их родственники были приговорены к 10 годам лагере и умерли там от язвы желудка(рос.)
• Корніеєнко Агніешка Розстріляне відродження / Rozstrzeelane odrodzenie, Краків-Перемишль 2010 (пол.), 272 с.
• «Місто мале…» (Є. Плужник): топоси малих міст і містечок в українській літератрі «Розстріляного Відродження» (на матеріалі прози І. Багряного та Б. Антоненка-Давидовича) Колошук Н. Г.
• ЗАБУТІ ПИСЬМЕННИКИ-НОВЕЛІСТИ «РОЗСТРІЛЯНОГО ВІДРОДЖЕННЯ» (Світлана ЛЕНСЬКА)