Мерянська мова
Мерянська мова — мертва, безтекстова фіно-угорська мова.
| Мерянська мова | |
|---|---|
| Нерян киль | |
| Поширена в | у сучасній Росії в VII-XVIII столітті |
| Регіон |
Ярославська область, Владимирська область, Івановська область, Костромська область, Московська область, Тверська область |
| Носії | 0 (2002) |
| Класифікація |
|
| Офіційний статус | |
| Коди мови | |
Характеристика
Частина вчених відносила мерянську мову до волзько-фінських, частина — до прибалтійсько-фінських мов. Український філолог, член-кореспондент НАН України Орест Ткаченко вважає, що мерянська мова посідала проміжну ланку в системі фіно-угорських мов, при чому, як і мещерська, мала значний угорський (мадярський) субстрат[джерело?].
Фонетика мерянської мови
Мерянська фонетична система досліджена лише у загальних рисах, спираючись на діалектні та арготичні факти російських говірок сучасної Ярославської та Костромської області.
Мерянській мови притаманна:
- глухість приголосних на початку слів і їх спірантизація (підвищення дзвінкості) всередині слів. Це притаманно як прибалтийсько-фінським мовам, так і волзько-фінським, і навіть саамським;
- на початку слів міг бути тільки один приголосний звук (якщо більше, то це запозичення);
- відсутність скупчення приголосних звуків наприкінці слова, особливо з кінцевим вибуховим;
- відсутність сполучення дзвінких зубних (-дн-, -фш-, -вш-);
- у царині вокалізму відсутній звук «ы» (близький до російського), який послідовно вживається як українське «и» або близьке до ерзянського звуку «у»;
- наявність та широке вживання прибалтійсько-фінських звуків -ö-, -ä-, -ü-;
- відсутність сингармонізму;
- ініціальний наголос (наголос на перший склад).
Граматика мерянської мови
- Множина утворюється додаванням до кореня слова закінчення -k-;
- Форма номінативу множини наближена до угорської та західно-саамських мов.
Зразки лексики
- jol/-*ul- «бути»;
- jond «є, бути»;
- e jola (-åj) «не є»;
- ul «був»;
- ulsha «колишній»;
- *meråk «скажи».
Територія поширення
Мерянська мова була поширена у сучасних областях Російської Федерації: Московській, Володимирській, Ярославській, Івановській, Костромській, частина Тверської, невеликих частинах Вологодської та Архангельської.
Періодизація мерянської мови
Російська наука обмежує час існування живої мерянської мови ХІ століттям, хоча існують численні свідчення про побутування мерянської мови і в часи Ливонської війни 15 століття, і навіть часів Івана Мазепи — початку 18 століття. Дослідник Орест Ткаченко припускає, що мерянські мовні анклави на території сучасної Костромської області існували до XIX століття, а останній носій мерянської мови міг померти в часи поета Тараса Шевченка[джерело?].
У 1990-их роках частина краєзнавців та фіно-угорських патріотів виношувала думку про реконструкцію мерянської мови, принаймні у формі діалектів живої російської мови. До таких екзотичних спроб належить ініціатива ярославських музейників, яка, щоправда, не мала розвитку.
Дослідники мерянської мови
Професійний збір мовного матеріалу на постмерянській території розпочався у XIX столітті. Словники діалектних та арготичних слів стали джерелом для вивчення мерянської мови. До цього прислужилися Т. Сємьонов (1891), М. Фасмер (1935), О. Востріков (1978, 1981). У ХХ столітті найвідомішим дослідником мерянської мови став український вчений Орест Ткаченко, який захистив 1985 року як докторську дисертацію однойменну працю — «Мерянский язык». Щоправда, починаючи з 1990-тих фіно-угристика та, меряністика зокрема, перейшли на периферію наукових інтересів Ткаченка.
У сучасній Російській Федерації, зокрема на кафедрах філології міст історичної Мерянії (Мерьямаа), відсутні професійні кадри, які б досліджували мерянську мову. Приватними зусиллями у Костромі перевидана праця Ореста Ткаченка «Мерянский язык» та інші мерянознавчі статті. Нині продовжують досліджувати мерянську мову ентузіасти з товариства «Metsa Kunnta» на чолі з лідером «нових мерян» Андрєєм Малишевим, які випустили в березні 2013 року «Словник мерянської мови», чи гаданою мерянською — «Merjan jelma».
Джерела
- Картотека «Костромского областного словаря».
- Востриков О. В. Финно-угорские лексические элементы в русских говорах Волго-Двинского междуречья. — В кн.: Этимологические исследования. Свердловск., 1981.
- Лыткин В. И. Еще к происхождению русского аканья. — Вопросы языкознания, 1965, № 4.
- Орест Ткаченко. Мерянский язык. Київ, Наукова думка, 1985.