Методи соціально-педагогічної роботи

• метод наукової абстракції;
• метод аналізу та синтезу;
• метод індукції та дедукції;
• метод єдності спільного та особливого;
• метод пересування від простого до складного;
• метод єдності якісного та кількісного аналізу;
• метод формалізації;
• метод аналогії;
• системно-структурний метод.

Застосовуються в багатьох галузях суспільної діяльності, вони визначають деякі аспекти процесу пізнання і перетворення світу. Найбільш часто згадуються такі загальнонаукові методи:

• історичні методи;
• генетичні методи;
• соціологічні методи;
• психологічні методи;
• педагогічні методи.

Спеціальні наукові методи — це специфічні способи пізнання і перетворення окремих сфер суспільного життя, що притаманні тій чи іншій системі знань. [2]

Групами методів які використовуються у соціально-педагогічній роботі є:

- педагогічні (методи формування свідомості (переконання, навіювання, приклад), методи організації діяльності (тренування, створення вихованих ситуацій, формування громадської думки), методи стимулювання діяльності (гра, змагання, заохочення, схвалення), методи самовиховання (самоаналіз, самоосуд, самонаказ, самонавіювання));

- психологічні (методи психодіагностики, психотерапевтичні методи (психодрама, соціодрама, ігрова терапія, поведінкова терапія), психокорекційні методи (психогімнастика, арттерапія, казкотерапія), психологічне консультування);

- соціологічні (спостереження, методи опитування, методи аналізу документів, біографічний метод, експертна оцінка);

- соціально-педагогічні (аналіз соціуму, метод вуличної роботи, метод «рівний-рівному») [1]

Метод «рівний — рівному» — як спосіб навчання однолітків та людей, рівних за певними ознаками, має переваги: знання цінностей і вимог соціальної групи, у якій здійснюється спілкування; високий ступінь довіри; рівність у взаєминах; схожий внутрішній світ, досвід, схоже ставлення до проблеми; однаковий рівень (освітній, культурний, соціальний тощо); молоді люди розуміють один одного, використовуючи невербальні та вербальні засоби спілкування (наприклад, сленг), а дорослому необхідно досконало знати (а значить, вивчити) мову молодіжного спілкування; підвищена самооцінка та впевненість у собі, почуття власної гідності та віри в себе не тільки в підлітків-інструкторів, які виступають у ролі вихователів, а й у тих, з ким вони працюють. Разом з тим метод «рівний-рівному» має свої недоліки: не завжди достатньо схожості (бути схожим — не означає бути рівним); недостатність досвіду, інформації в підлітків; важкість контролю, вимірювання результатів методу; можливість спотворення інформації підлітками; вік підлітка (людина ще не пережила того, про що говорить, її не сприймають як експерта в даній ситуації, справі) [2]. Переваги цього методу полягають у тому, що молоді люди знаходяться постійно з ровесниками, а дорослі-професіонали — лише тимчасово; молоді люди розуміють, що означає бути молодим, a дорослі «намагаються зрозуміти», пригадуючи себе в такому віці; молоді люди спілкуються за допомогою специфічних вербальних (сленг) та невербальних засобів і тому не завжди сприймають форми спілкування дорослих. Серед слабких сторін цього методу можна виокремити спотворення інформації під час її передачі іншим, недостатній життєвий досвід підлітків, обмеженість знань підлітків з певних питань, які цікавлять однолітків.

Усі методи соціально-педагогічної діяльності можна згрупувати, беручи до уваги мету призначення:

1. Методи дослідження.

2. Методи соціального виховання.

3. Методи соціально-психологічної допомоги.

До першої групи методів належать спостереження (моніторинг), соціологічні методи, вивчення передового педагогічного досвіду, моделювання, педагогічний експеримент, метод соціометрії, математичні методи: ранжування — розміщення зібраних даних у визначеній послідовності, в порядку зростання або спадання показників, визначення місця в цьому ряду кожного клієнта; шкалування — кількісний метод, який дає можливість ввести цифрові показники в оцінку окремих сторін педагогічного явища, метод «дерева цілей».

Другу групу методів складають педагогічні методи, а саме:

1. Методи формування свідомості: приклад, бесіда, диспут, розповідь, лекція та інші.

2. Методи організації діяльності: педагогічна вимога, громадська думка, вправляння, організація суспільно корисної діяльності, творчі ігри та ін.

3. Методи стимулювання діяльності: заохочення, покарання, «вибух». Методи соціально-психологічної допомоги, які належать до третьої групи, містять психологічне консультування, аутотренінг, психологічні методи, симуляційні ігри (ділові та рольові ігри).

Спеціальними методами в соціально-педагогічній діяльності виступають: патронат, супровід, консультування телефоном, реалізація психотерапевтичної функції, медіація, тренінг [3].

Патронат — форма опіки, при якій діти, що залишилися без опіки, передаються на виховання іншим громадянам за договором на певний строк (діти до 4-х років передаються органам охорони здоров'я, а діти віком від 4-х до 14 років — органам освіти).

Соціальний супровід — це комплексний метод, який забезпечує створення умов для прийняття розв'язків в складних життєвих ситуаціях. Супровід включає: діагностику проблеми; інформацію про способи розв'язання проблеми; консультацію на етапі прийняття рішення і розробку плану дій; первинну допомогу при реалізації плану. Основний принцип супроводу «Не нашкодь», забезпеч умови надати допомогу «самому собі».

Консультування телефоном — це процес телефонного діалогу.

Медіація — методика посередництва при розв'язанні конфлікту — це створення атмосфери, при якій люди можуть відкритися, знайти спільну мову і виробити свої власні рішення.

Тренінг — це навчання досвідом. Навчання досвідом передбачає, що присутні мають можливість поділитися і обмінятися між собою своїми знаннями та проблемами, а також попрацювати разом для пошуку рішення.