Мечеть Паризької Богоматері

Олена Чудінова до створення роману ніколи не писала ні про майбутнє, ні про сьогодення, а також не цікавилася раніше ісламом. Відомо, що на неї мали значний вплив події в Чечні. Проте, під час написання роману на думку автора книги тема ісламізму вже «витала в повітрі», окрім цього відбулося захоплення заручників в школі Беслана, і це переконало Чудінову в тому, що іслам — політична сила всесвітнього масштабу.

«Мечеть Паризької Богоматері» було написано за п'ять місяців, тоді як зазвичай Чудіновій на створення книги потрібно не менше ніж рік. Розповідаючи про те, чому саме Париж і Нотр-Дам були обрані для «Мечеті», Чудінова зазначає, що константинопольську Ая Софія вже переробили в мечеть таким же чином за 500 років до цього, і «Нотр-Дам — єдине, що у нас залишилося». Олена Чудінова також зазначає, що під час бесіди з представником ісламської умми Росії той зазначив, що «при зростанні числа мігрантів буде все більше й більше, а коли їх стане більше і ще більше — тут буде шаріат», що переконало її в намірі мусульман не інтегруватися в суспільство, а нав'язувати свої цінності. Письменниця також вважає неможливим вести діалог цивілізацій з представниками ісламу, оскільки вони ведуть його з позиції сили.

Події роману відбуваються в середині XXI століття (в пізнішому виданні уточнено, що події відбуваються 2048 році[5]), коли світ під впливом ісламської агресії розділяється частини: на Європу, яка втратила культуру і традиції, Росію, яка зі своїми супутниками успішно обороняється від ісламських загарбників, а також віддалені непохитні ісламом країни, такі як Австралія[6]. Основні події розгортаються у Франції, де основна частина населення під гнітом ісламістів покірно приймає їх релігію й при цьому навіть не пручається[6].

Християнська меншість проживає в гетто[6], деякі з яких, йдучи в катакомби[7], беруть участь в русі Опору. Опір очолює Софія Севазміу, прототипом якої, на думку критика Галини Юзефович, є італійська журналістка Оріана Фаллачі[6][8] (це також підтверджує й сама Чудінова в інтерв'ю). Тим часом, собор Нотр-Дам перетворений мусульманами в мечеть Аль-Франконі[7]. Один з головних героїв — Ежен-Олів'є, нащадок родини Левек, чий дід працював міністрантом собору і загинув при його захисті від ваххабітів, веде боротьбу з ненависними ватажками ісламістів[9]. У складі Опору, яке в Парижі 2048 року називають «макісарамі» за аналогією з рухом періоду Другої світової війни, протягом роману також зустрічаються священник (отець) Лотар; юна Жанна Сентвіль та юродива Валері, а також серб Слободан Кнежевич, який втік з Косово після нападу албанців й переселився до Росії[8].

Після заколотів ісламісти мають намір знищити гетто «невірних», в результаті чого учасникам Опору необхідно вирішити, який крок зробити у відповідь. Вони вважають, що необхідна моральна перемога «хреста» над «півмісяцем» і вирішуються захопити мечеть Аль-Франконі, перетворивши її назад в собор Паризької Богоматері, а потім підірвати, щоб він більше не ставав святилищем іншої, релігії, залишившись назавжди християнською святинею[7][8].

Як історичні позитивні герої в романі виділяються православні християни й традиціоналісти, послідовники архієпископа Марселя Лефебвра. Водночас католики XX століття, зокрема, Іван Павло II й Олександр Мень, вважаються поганими фігурами[6].

Під час операцій Опору деякі персонажі згадували своє колишнє життя, в тому числі й колишні імена. Зокрема, одну з героїнь за часів вільної Франції звали Аннетт, а після революції почали називати Асет. Її чоловік, протягом усього роману відомий як Касім, перед смертю повернувся на бік макісарів, а його останніми словами були: «Я не Касім, я — Ксав'є!»[7][8].

Після вдалої операції по захопленню мечеті отець Лотар переосвячує її в собор та проводить месу, а Софія Севазміу мінує собор, обидва залишаються в ньому до кінця. В той самий час молодше покоління залишає острів Сіте, слідуючи заздалегідь підготовленим планом, а також евакуює жителів гетто, які перебувають в небезпеці[8].

Роман викликав дуже широке громадське обговорення, ставши книгою-скандалом[8][10]. Багато в чому це пов'язано з тим, що в романі підтримуються антиісламські погляди, вперше висловлені Оріаною Фаллачі в книзі «Лють і гордість»[6], яка описує трагедію 11 вересня 2001 року в Нью-Йорку й викликала скандал з обох сторін[11]. На думку ж автора книги, конфлікт цивілізацій при розвитку подій неминучий, що пов'язане з надмірною політкоректністю[12].

Православний публіцист Володимир Карпець вважає, що ця книга, що має антиісламську спрямованість, шкідлива й руйнівна, оскільки, на його думку, для Росії підходить тільки союз з ісламським світом (зокрема через великий відсоток мусульман у Росії).

Французьке ультраправе видавництво Riposte laïque зазначає, що насправді Чудінова слабо розбирається у французькій соціологічний реальності, але водночас вважають її книгу застереженням, до якого варто прислухатися. Вони вважають, що якби подібне сталося в 1979 році і до нього б прислухалися, можливо, вдалося б уникнути терактів в редакції Charlie Hebdo, трагедії 11 вересня, а також інших потрясінь, пов'язаних з радикальним ісламізмом[2]. За словами Жана Робена, який опублікував книгу, читачі спочатку ознайомилися з вільною версією в інтернеті, назвавши її чудовою.

За словами Чудінової, опоненти ставили їй в провину упередженість, ксенофобію, антиісламізм, зосередженість лише на радикальному ісламізмі та поверхове знання Корану. Що стосується толерантності та політкоректності, вони затавровані вже в авторських коментарях до роману[13].

Андрій Буровський вважає, що книга Чудінової є «блискучою й страшною», розділяючи погляди автора: що для того, щоб воювати, потрібно мати те, за що воювати. Він також допускає, що описані події можуть відбутися в реальності, але для цього потрібно «зберегти себе»[7].

Критикують книгу також і з літературної точки зору. Французи відзначають не найкращу якість перекладу, а також специфічний, важкий для прочитання стиль оповіді[14], а Галина Юзефович — «реалізований на швидку руку» сюжет, визнаючи при цьому, що Чудіновій були важливі не літературні досягнення, а ідеологічні[6].

У 2011 році знятий документальний фільм «Мечеть Паризької Богоматері» в чотирьох серіях, режисером якого — Володимир Синельников. Цей фільм входить в серію «Третя світова розпочалася», а за словами його творця, він після прочитання книги задумався про майбутню потенційну катастрофу й припускає, що точка повернення вже може бути пройдена. «Тому я з сумним настроєм завершував цю роботу», — зазначив Синельников[15], сказавши також наприкінці завершальної серії фільму, що «якщо не усвідомити цю проблему зараз, то всі ми приречені».

• У 2005 році «Мечеть Паризької Богоматері» стала лауреатом премії «Басткон».
• У 2006 році роман переміг в конкурсі «Іван Калита-2006»[16].

• Видання роману на сайті goodreads.com