Міністрант

Служителі приходять в храм приблизно за 15 хвилин до початку літургії. Цей час призначається для молитви, для духовного приготування до участі в Євхаристії або в обряді і для одягання, приготування необхідних предметів допомозі целебранту при одяганні. Участь служителів в літургії не може обмежуватися виконанням наказаних функцій. Необхідно так ужитися у святі обряди, щоб брати участь в них «свідомо, гідно і плідно». Виконання певних функцій під час літургії має бути не «виступом», а служінням.

Усі служителі, що знаходяться під час літургії в пресвітерії, беруть участь в процесії Входу і знаходяться увесь час на своїх місцях. У ризницю виходять тільки у разі потреби. До Св. Причастя міністранти приступають першими, перед іншими вірними. Положенням тіла і жестами дають вірним приклад гідної і повної участі в Євхаристії.

Слово «міністрант» походить від латинського слова «ministrare», що означає — «служити». Отже, міністрант — це служитель. Вони служать Богові, коли роблять усе для того, щоб літургія була красивою. Слово «міністрант» особливо відноситься до служіння під час Святої Меси але міністрант також є помічником при здійсненні інших Таїнств і обрядів. З якого часу існує служіння міністранта? Відповідь на це питання дуже проста: з тієї миті, з якого взагалі існує богослужіння. У народі Ізраїлю одне коліно було обране для служби в храмі — коліно Левія. Коли утворювалася Церква, апостоли потребували когось, хто служив би народу. Тоді обрали сім помічників і назвали їх «дияконами», що означає «слугами». Коли християнські громади росли усі обов'язки розділяли на різних членів громад. У цьому далекому минулому можна знайти початок виникнення і діяльності таких громад служителів, які сьогодні називаються Літургійною Службою Вівтаря, скорочено — «міністрантами». Сама служба часом вимагає великої самовідданості. Але ми усвідомлюємо, що служимо Самому Богові і людям, і свідомість цього нас зміцнює. Кожен з нас по-справжньому дуже гордиться тим, що робить. Для нас перебування в Літургійній Службі Вівтаря — дуже велика радість, бо ми своїм служінням показуємо, що будь-яке богослужіння є справою не лише священника, але і усього приходу, і усіх вірних.

1. Міністрант є помічником при здійсненні Св. Меси і інших богослужінь. Він допомагає священникові, коли готує вівтар і жертовні дари, необхідні для здійснення Св. Меси.
2. Міністрант — той, хто несе знаки. Він несе певні предмети які є необхідними для здійснення літургії. Ці предмети мають для літургії особливе значення, вони націлені на те, щоб щось вказати вірянам, вказати на іншу невидиму дійсність.
3. Міністрант сам має бути знаком. Міністрант через своє служіння показує, що брати участь в літургії це не так, як в кіно або перед телевізором — слухати і дивитися. По справжньому брати участь у богослужінні — це теж і брати участь, і разом творити його, дієво в нім беручи участь.

Залежно від виконуваних завдань виділяють:

• церемоніарій (ceremoniarius);
• лектор (мінистрант Слова Божого);
• міністрант книги;
• міністрант вівтаря;
• круциферарій (cruciferarius) — міністрант хреста (від латів. «crux» — хрест, і «fero» — несу);
• туриферарій (turiferarius)- міністрант кадила («tus» — ладан);
• навикулярій (navicularius) — міністрант човника з ладаном («navicula» — човен);
• міністрант світла;
• міністрант води;
• хоралист;
• міністрант пасторала;
• міністрант митри.

Традиційне служіння міністранта виконують особи чоловічої статі, хоча у ряді європейських країн міністрантом може бути і дівчина. Це залежить від єпископської конференції конкретної країни, яка має право залежно від обставин дати відповідне рішення.

Зовнішній вигляд служителів відразу впадає у вічі, і тому міністрант повинен у такий спосіб підкреслити велич Святих Тайн, що здійснюються. Перед виходом до вівтаря міністранти повинні звернути увагу один на одного і, якщо потрібно поправити комжу, що збилася на бік або альбу, що завернулася у товариша.

У положенні стоячи дві основні риси:

• тулуб прямий, голова піднята;
• руки складені на висоті грудей (в деяких випадках руки можуть бути складені інакше, особливо руки священника; проте руки ніколи не мають бути спрямовані вниз, а тільки вгору, до Бога). У такій позі ми знаходимося і тоді, коли вимовляємо молитви або співаємо (напр. гімн, Символ віри).

Положення сидячи виражає зосереджений роздум над почутим словом Божим. Приймаючи положення сидячи, належить пам'ятати:

• першим сідає целебрант;
• займаємо такі місця, щоб не потрібно було далеко ходити, виконуючи наші служіння. Не можна переходити на іншу сторону пресвітерію.

Стояння навколішки — це не лише зігнуті коліна. Істотне значення мають також руки, складені на грудях, очі, спрямовані на Св. Таїнство, пряма спина.

Існує два різновиди уклонів: преклоніння голови і глибокий уклін :

1. Нахил голови: тіло випрямлене, тільки голова злегка схилена. Руки складені. Схиляємо голову:

• закликаючи трьох осіб Св. Трійці, ім'я Ісуса, Пресвятої Діви Марії і святого на честь якого служиться ця Меса;
• перед літургією і після її закінчення;
• приймаючи благословення.

2. Нахил тіла: схиляємося глибоко, усім тілом, руки залишаються складеними. Такий уклін священник виконує під час деяких молитов меси. Разом зі священником ми кланяємося так в наступних випадках:

• під час вимовлення Символу віри при словах «Від Духа Святого»;
• віддаючи честь вівтарю, на якому немає Св. Дарів.
• перед окадженям і після нього.

Ті, хто несе хрест, свічки і Євангеліє не кланяються і не стають на одне коліно.

Ця поза — знак, що виражає волю і бажання людини ушанувати Бога. Ми преклоняємо коліно тільки:

• перед Св. Дарами
• перед хрестом від поклоніння йому в Страсну П'ятницю до початку Пасхальної Вігілії.

Преклоняючи коліно, потрібно пам'ятати про наступне:

• завжди приклоняти праве коліно, не здійснювати при цьому ніяких інших жестів, наприклад, хресного знамення або уклону;
• тулуб має бути прямим;
• не можна приклоняти коліно на бігу; необхідно зупинитися, обернутися в потрібному напрямі і тільки потім приклоняти коліно;
• якщо приклоняють коліно двоє або усі міністранти одночасно, необхідно робити це струнко і рівно. При великій кількості служителів церемоніарій може подати знак до спільного преклоніння коліна.

Під час літургії не можна ні бігати, ні ходити, можна тільки простувати. Так ми виражаємо нашу повагу і велич Таїнств, які переживаємо. Це відноситься до процесії, але не лише. При кожному переході під час літургії слід зберігати такий характер руху. Тримаємося прямо, руки складаємо на грудях, не озираємося на всі боки, не відстаємо і не наступаємо на п'яти міністранту, який йде попереду. Ніколи не ходимо по храму в час:

• читання Євангелія,
• Молитви Євхаристії,
• молитви «Ось Агнець Божий»,
• завершального благословення.

Найчастіше ходіння під час літургії здійснюється у формі процесії. У цьому випадку слід йти рівномірно, в установленому порядку. Порядок процесії може визначатися згідно з двома критеріями:

• по виконуваних функціях;
• по росту.

Ці критерії можуть поєднуватися по-різному, залежно від обставин (кількість міністрантів, різниця у віці між ними, естетичні міркування). Якщо міністранти в процесії йдуть по росту, то на чолі йдуть завжди міністранти кадила, потім міністранти світла зі свічками і міністрант, що несе хрест. За ними слідують по росту міністранти, одягнені в комжі, далі — старші служителі, одягнені в альби, потім — лектори (читці) і аколити (якщо такі є в парафії) і диякони. Диякон, а у разі його відсутності лектор несе Євангеліє і йде в середині процесії перед целебрантом.

• Станіслав Костка
• Аколит

1. http://www.credo-ua.org/2010/08/31808
2. «Ceremonial poslug liturgicznych», ks. Szczepaniec, Krakow, 1987