Миколай Медек

Миколай Медек народився в сім’ї генерала Рудольфа Медека, а його брат був відомим публіцистом, журналістом і кореспондентом «Голосу Америки» Іваном Медеком. У 21-річному віці (у 1945 році) почав навчатися в Академії образотворчих мистецтв у Празі, захоплювався сюрреалізмом, але у 1949 році був виключений зі школи як син легіонера та генерала армії Першої Республіки (1920—1938). Змушений був працювати допоміжним працівником на заводі автомобілів «Шкода» в пражському районі Сміхові. Підробляв продаючи невеликі графічні та реставровані роботи. Допомагав Карелові Тейгові видавати художні колекції.[2]

Наприкінці 1950-х років став визнаним художником та своєрідним гуру молодого покоління. Хоч і не брав участі у легендарних приватних виставках «Протистояння I» та «Протистояння II» художників, пов'язаних тоді з неофіційним неформальним рухом, до молодого покоління його приваблювала художньо-філософська спорідненість і він відвідував ці виставки.

На початку 50-х років творчість Медека потрапила під вплив екзистенціалізму. В його творах проявляються заяви про тривожне, лякаюче або безнадійне, нестерпне становище людини. Персонажі (особливо жінки) на цих картинах розміщуються в порожньому просторі й безжально деформуються («Велика страва», 1954-56, «Поцілунок», 1955). Стилізовані персонажі та простір навколо них сплющуються і втрачають описову деталізацію, художник переходить на шлях абстрактного живопису. На картинах кінця 50-х початку 60-х років (наприклад, «Червона Венера», 1959) постаті лише віддалено нагадують людську подобу і для їх створення застосовується нова техніка малювання, крім олійних починає використовувати емалеві фарби. Багато з цих картин коливаються між зображеннями сильно стилізованої людської фігури та дивних машинних механізмів, що оживають як своєрідні загадкові істоти («Водохреще», 1966).

Після 1970 року Медек знову опинився в чорному списку. Він не міг знову виставлятися або робити проекти для публічного простору, а публікацію його монографії заборонили.

У 1974 році, у віці 47 років, Миколай Медек помер внаслідок тривалої хвороби, пов’язаної з діабетом. У 2002 році галерея Rudolfinum[1] організувала велику ретроспективну виставку творів Медка. З нагоди виставки також відбувся симпозіум, на якому, серед іншого, було вивчено актуальність спадщини Медка.

Багато робіт Медека є власністю галерей у Сіднеї, Нью-Йорку, Амстердамі, Роттердамі, Гамбурзі, Бохумі, Братиславі, Скоп'є та інших. Вони з'являються на аукціонах з колекцій приватних колекціонерів по всьому світу, наприклад, на Artnet або на аукціоні у лютому 2019 року в Майерсі[3], штат Флорида.

• 1963-1965 — вівтарний живопис. Деканат святих Петра і Павла в Єдовниці[4].
• 1969 — «Сигнали», емаль та олія (318 х 71 см), у транзитному (оглядовому) ресторані. Новий зал реєстрації аеропорту Праги (Рузине, 1963-1969 роки), архітектори Карел Філсак, Іржі Луда, Ян Шрамек, Ярослав Майєр, Владимир Устохаль, Антонім Ванек.
• 1971 — «Хрестові стації», Церква святого Йосифа в Сенетаржові.[5]