Микола Єльський

Микола Єльський гербу Пелеш (ст.-укр. Миколай Ельский, пол. Mikołaj Jelski, лат. Nicolaus Jelskius; ? — 29 січня 1632) — руський шляхтич з Берестейського воєводства Речі Посполитої. Пінський підстароста (1614–31), стольник (1629) та войський (1631)[1][2].

Біографія

Син Гаврила (Габрієля у спольщеній версії пізніших джерел) Єльського[1]. В молодості служив військовим; брав участь в облозі Москви 1612 року, під час якої Єльський, наражаючи життя на небезпеку, спритно проник через військо супротивника, й повідомив литовського гетьмана Ходкевича про загрозливе становище залоги. Обирався послом від рідного воєводства на надзвичайний сейм 1629 року, був податковим поборцею (пол. poborca) та депутатом до Скарбового Трибуналу Великого князівства Литовського[3][4].

1623 року Микола Єльський запросив до Пінська єзуїтів, а в 1630 пожертвував монахам під майбутній колегіум власний будинок, розташований на Ринковій площі. Водночас він спорудив у передмісті Лещі дерев'яний католицький храм святого Георгія вартістю 8 тисяч флоринів. Вбивство Єльського хорунжим Яном Хведюшком завадило докінчити фундацію навчального закладу. Його починання довершив пінський староста, князь Альбрехт Станіслав Радзивілл[5][6]. Убивцю судили й стратили[7].

Судові справи

Згадується у контексті конфлікту за село Брониця Пінського повіту (нині Волинська область, Україна) між Юрієм Збаразьким та родичами померлого власника, шляхтича Олександра Григоровича Ратомського. Збаразький вирішив повернути село у свої володіння й доручив Єльським, зокрема і Миколі, вчинити наїзд, що й було зроблено «з великим бажанням». Натомість Миколі Єльському надали у довічне тримання посаду підстарости судового ґродського. Утім, справа на цьому не завершилася й була передана до суду, який наклав на Єльських покарання в розмірі 20 кіп грошей[8].

В березні 1627 року вів судову справу з пінським унійним єпископом Григорієм Михайловичем. Архієрей звинувачував Єльського в тому, що він переховував відлученого від греко-католицької церкви та засудженого на баніцію православного священника Авакума Петровича й дозоляв то́му проводити церковні набоженства у селі Пінковичі, що належало шляхтичу[9]. В липні того ж року Микола Єльський вже сам подав позов проти Григорія Михайловича, звинувачуючи єпископських міщан в крадіжці[10].

У квітні 1630 року Микола Єльський почав судовий процес проти пінського возного Вечорки Висоцького та його жінки Федьки. Він наполягав, що остання на ґрунті неприятельських взаємин вирішила звести його дружину з життя шляхом «чародійства». Для цієї мети вона начебто добула на «могилі якоїсь Малґороти» людську кістку, цвяхи від труни й трохи піску. Ці речі вона передала своїй племінниці Созонівній, яка прислуговувала дружині Миколи Єльського, й пообіцяла за послугу зробити її вільною й видати заміж. Завдання служниці полягало в тому, аби тричі пошкребти кістку, змішати зішкрябаний порошок з піском, й всипати у вранішній напій панянки. Якщо Єльська кудись їхала, то вимагалося взяти кістку з цвяхами й піском, тричі обійти їх супроти сонця, й промовити закляття. Предмети «чародійства» передав інший слуга підстарости, Пилип. На четвертому році пані Єльська повинна була померти, що і сталося. Факт «чарів» виявив чоловік й був засвідчений при огляді тіла 2-ма енералами, хоча не зрозуміло, в чому він полягав. Микола Єльський зібрав копний суд, й Созонівна після катувань зрештою зізналася. Потім справа дійшла в міський суд, оскільки головні підозрювані, Федя з чоловіком, не з'являлися. Двома вироками Федьку визнавали винною у чаклунстві й засуджували до смертної кари. Возний відхилив звинувачення і зажадав апелювати у Головний трибунал ВКЛ. Спершу апеляцію не приймали, бо вона не мала достатніх підстав. Втім, позивач Єльський, на здивування загалу, раптово дозволив її зробити. Наслідки розгляду справи вищою інстанцією залишаються невідомими через брак джерел[11][12].

Герб

В іспанському щиті знак у вигляді перехрещеного косого хреста, над щитом шолом під короною, у нашоломнику 3 страусових пера, навколо щита намет[13].

Див. також

Примітки
  1. Кісялёў Г. В. «Ельскія» / Генадзь Кісялёў // Энцыклапедыя гісторыі Беларусі. Т. 3. — Менск, 1996. — С. 351.
  2. Urzędnicy Wielkiego Księstwa Litewskiego. Spisy, t. 8: Ziemia brzeska i województwo brzeskie XIV—XVIII wiek, pod red. A. Rachuby, Warszawa 2020, s. 321, 357.
  3. Rodzina, herbarz szlachty polskiej, T. VI, Warszawa 1909, s. 55.
  4. Volumina Legum, T. III, Petersburg 1859, s. 315.
  5. Мараш Я.Н. Ватикан и католическая церковь в Белоруссии (1569-1795). — Минск : «Вышэйшая школа», 1971. — С. 130.
  6. Szulakowska, Urszula (2019). Renaissance and Baroque Art and Culture in the Eastern Polish-Lithuanian Commonwealth (1506-1696). Cambridge Scholars Publishing. с. 284. ISBN 9781527527430.
  7. Urzędnicy Wielkiego Księstwa Litewskiego. Spisy, t. 8: Ziemia brzeska i województwo brzeskie XIV—XVIII wiek, pod red. A. Rachuby, Warszawa 2020, s. 321.
  8. Матэрыялы да генеалогіі Ратамскіх / Ф. В. Чарняўскі // Архіварыус. — 2013. — Вип. 11.
  9. Археографический сборник документов, относящихся к истории Северо-Западной Руси. Т.6. № 53. С. 104—105.
  10. Хроника рода Достоевских / под ред. И. Л. Волгина (Руководитель проекта). Родные и близкие : ист.-биогр. очерки / Игорь Волгин. — Москва : Фонд Достоевского, 2013. — С. 45, 51. — ISBN 5-902832-02-0.
  11. Ішчанка С. Справы пра чарадзействы ў копных судох XVII ст. // Спадчына. — 2000. — № 3. — С. 183-196.
  12. Акты Виленской комиссии для разбора древних актов. Т. 18. С. LVIII-LIX.
  13. Алфьоров О., Однороженко О. А. Українські особові печатки XV‒XVII ст. за матеріалами київських архівосховищ. — Харків, 2008. — С. 55.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.