Микола (Ширяй)

У 1921 році був делегатом І Всеукраїнського Православного Церковного Собору УАПЦ 14–30 жовтня як священик села Сваричівка Борзнянського повіту.

У 1922 році висвячений на єпископа Ніжинського УАПЦ. На той час мав у себе до 40 парафій[1], зокрема церкви Борзенського повіту.

З часом перебрався на парафію у місто Носівка. У 1924 році посварився з власною округовою радою і наступного 1925 року перейшов до ДХЦ. У братстві був настоятелем Троїцької парафії в Києві.

25 грудня того року разом із єпископами-перебіжчиками Петром (Тарнавським) і Володимиром (Бржосньовським) хіротонізував на єпископа Новомиргородського і Зінов'євського Феофана (Хомжу).

Однак станом на 1926 рік парафія єпископа боргувала за архієрейський одяг 237 рублів.

Ще з 1926 року разом із Тарнавським і Бржосньовським спробував повернутися до УАПЦ, однак хоч і усі були прийняті, проте залишилось відкритим питання про те, чи залишати їм єпархії і парафії.

Єпископ Микола за умовами приєднання[2] першим залишив парафію і перейшов на проживання до Михайлівського монастиря у Києві.

21 січня 1927 Микола (Ширяй) очолив самоліквідаційні збори Ради спілки релігійних громад ДХЦ[3].

9 травня 1927 року єпископ Микола брав участь у храмовому святі в селі Мрин та після Євангелія закликав людей єднатися із синодальною церквою[4].

8 листопада 1927 року в Троїцькій церкві Києва на свято Михайла відбулося повернення єпископів ДХЦ Чулаєвського, Тарнавського, Ширяя і Грушевського до УАПЦ.

З 1928 року Микола (Ширяй) став єпископом Роменським[5] із включенням Прилуцької округи.

З 1933 року доля єпископа невідома.

• Біографічні довідки на митрополитів, єпископів та священиків УАПЦ, які згадуються у документах
• Протоієрей Віталій Клос. «Розділяй і володарюй», або «ДХЦ» в політиці ДПУ (1924-1927 рр.)