Носівка

Носі́вка[3] — місто в Україні, у Ніжинському районі Чернігівської області. Розташоване на річці Рудці. Залізнична станція. Населення — 13,9 тис. осіб (2015). Центр Носівської міської громади. У 1923—2020 було центром Носівського району Чернігівської області.

Носівка
Герб Носівки Прапор Носівки
Троїцька церква
Основні дані
Країна  Україна
Регіон Чернігівська область
Район Ніжинський район
Громада Носівська міська громада
Засноване —
Перша згадка 1147
Статус міста з 1960 року
Населення ▼ 13 723 (01.01.2017)[1]
 - повне ▼ 13 723 (01.01.2017)[2]
Площа 26,85 км²
Поштові індекси 17100
Телефонний код +380-4642
Координати 50°55′48″ пн. ш. 31°34′48″ сх. д.
Водойма річка Рудка
День міста 16 вересня
Відстань
Найближча залізнична станція Носівка
Міська влада
Адреса 17100, Чернігівська обл., Ніжинський р-н, м. Носівка, вул. Центральна, 20
Міський голова Ігнатченко Володимир Миколайович

 Носівка у Вікісховищі

Карта
Носівка
Носівка

Топоніми
Шаулина могила на Вербові

Історичні райони Носівки:

  • кутки — Буняківка, Вербів (за назвою колишнього села), Вокзал, Гацівка, Голубеньке, Городок, Гринівка (за прізвищем), Енгельса (за назвою колишнього колгоспу), Ємцівка (за прізвищем), Зборня, Кірова (за назвою колишнього колгоспу), Клинок, Кривенківка (за прізвищем), Лісні Хутори, Майдан, Мархаївка (за прізвищем), Млинок, Оселя, Падуниха, Піший майдан, Побідит (за назвою колишнього підприємства), Поворот, Посьолок Зелений, Посьолок Літки, Присідьківка, Рябуха, Семиківка (за прізвищем), Сениківка (за прізвищем), Сільгосптехніка, Спащина (за назвою Спаського храму), Троєщина, Федченківка (за прізвищем), Фрунзе (за назвою колишнього колгоспу);
  • Острів — Куликів;
  • Болото — Клепала;
  • Урочища — Вишнякове, Струга, Осове;
  • Могили — Шаулина, Кругла, Розрита;
  • Ліси — Ясове, Клепала, Турби, Струга, Орішне, Пийчиха, Березняки, Семениха, Колесниківка, Городище (земляні вали);
  • Річки — Носівочка, Струга (пересохла), Остер;
  • Греблі — Малинчина, Нечепина, Ляшенкова, Коса, Воронина, Сеникова;
  • Поля — Селище, Пушковщина, Пішковщина (Пісковщина), Тишковщина, Чмиховщина, Ушковщина[4]

Історія
Центральна площа Носівки
Міст через річку Носівочка
Вигляд з будівлі міської ради (р. Носівочка)
Будівля залізничної станції

Давньоруське поселення Носів на Руді згадується в «Іпатіївському літописі» у 1147 році. Тоді Носів був у складі Чернігово-Сіверської землі Держави Рюриковичів, а після її розпаду — у складі Чернігівського князівства, яке від 1240-х було залежне від держави Джучидів.

У середині 14 століття, захоплена литовськими феодалами, ввійшла до Київського князівства, з 1471 року — до Київського воєводства як один з форпостів Великого князівства Литовського. У 15 столітті відоме під назвою Носове. Після Люблінської унії 1569 року в складі Речі Посполитої.

До 1619 року належала до Остерського староства Київського воєводства. З 1630-х років належала безпосередньо магнату Адаму Киселю (київському воєводі часу Хмельниччини), який неодноразово там бував. Польський король подарував А. Киселеві новоутворене Носівське староство за хоробрість у війні проти Московії (Смоленська війна)[5][6]. Мешканці Носівки брали активну участь у селянсько-козацькому повстанні під керівництвом Павла Бута — Павлюка (1637), Якова Остряниці (1638), але також широко залучалися до військових дій проти московитів.

З 1649 року Носівка — центр сотні Ніжинського полку (1649 року разом з Кобижчею, 1654—1663 — окремо), з 1667 — Київського полку. З 1782 року — у складі Ніжинського повіту Чернігівського намісництва, з 1802 — губернії.

В 1652 році Носівка дуже потерпіла від епідемії чуми, яка скосила майже все населення міста.

У 1662 і 1679 рр. Носівка була спалена військами Кримського ханства.

У переписній книзі Малоросійського приказу (1666) згадується город Носовка. У книзі поіменно вказано 256 дворів (чоловіків та вдів). Згадано 4 мірошників, що мали млини на Острі, 5 ковалів та 7 швеців. У господарствах загалом було 114 коней та 421 віл.[7]

У 1719-му у селі відбувся виступ Носівських козаків проти утисків проросійськи налаштованої старшини. Козаки виступили проти призначення без їхньої згоди на посаду сотника — ставленика старшини багатого козака Билини. Повсталі козаки знищили Універсал гетьмана, зламали сотникову хоругву. Виступ був жорстоко придушений — 30 козаків у кандалах заслано до Сибіру[8].

У XVIII столітті частиною земель Носівки володіли князі Кушелеви-Безбородьки. З 1735 року Носівка — містечко.

З 1751 — власницею частини земель Носівки стала Розумовська Наталія Дем'янівна.[9].

У 17 — 18 століттях в Носівці діяло 5 козацьких шкіл, богодільні. Але вже 1859 року, внаслідок антиукраїнської політики Російської імперії, освітня справа занепала — залишилася тільки одна парафіяльна школа.

У 1861 через Носівку проходив останній шлях Тараса Шевченка з Петербурга до Канева. На пам'ять про це перед спорудою залізничної станції встановлене погруддя поета.

У 1866 році у Носівці 1991 двір, 11 123 жителів, волосне і сільське правління, поштова станція, винокурний, цукровий, цегельні (2) заводи, училище, відбувалося три ярмарки на рік. Найбільший землевласник — граф Володимир Мусін-Пушкін.

У 1897 — 3155 дворів, 16 947 жителів. Муровані — Троїцька церква (1765), Миколаївська (1834), Воскресенська (1891), дерев'яні — Успенська (1796, на початок 20 століття збудовано нову) та Преображенська (1877) церкви. Діяли три земські школи, бібліотека, медпункт, лікарня на цукровому заводі.

З 1917 — у складі Української Народної Республіки. Два носівчани, Шавулко та Назаренко, були членами Центральної Ради[10].

У січні 1918 під час місто окупували більшовицькі війська, що переважно були сформовані в Росії. До березня 1918 всі поміщицькі, графські землі були розподілені між бідняками і середняками. Більшовицькі комісари вважали українську мову «контрреволюційною» і ненавиділи її. Російські солдати поводили себе жорстоко[10].

8 березня 1918 до станції Носівка прибув бронепоїзд із німецькими солдатами й місто було звільнене від більшовиків. Весною 1918 у Носівці був створений осередок Спілки хліборобів[10].

24 січня 1919 більшовицький Таращанський полк Першої української дивізії, рухаючись із захопленого ним 23 січня Ніжина, увійшов до Носівки, тим самим розпочавши другу більшовицьку окупацію. Продовольчі загони разом із комітетами бідноти заготовляли на носівщині продовольство для більшовицьких військ і робітничих центрів Росії. Населення було вкрай незадоволене заходами воєнного комунізму.[10]

29 серпня 1919 в Носівку прибув бронепоїзд денікінців, а слідом за ним ешелон із солдатами. Окупанти розташувалися на вокзалі і цукровому заводі. Білогвардійці розпочали лютий білий терор і дике цькування української культури. Знищувалися предмети української культури, була спалена місцева бібліотека, Багнетами був пошматований портрет Шевченка. Від білого терору особливо потерпіло місцеве населення Носівки — «по вулицях і шосе валялися трупи розстріляних, замучених, спотворених до крайності». Проти денікінців розгорілася партизанська боротьба[10].

19 листопада 1919 до Носівки втретє ввійшли радянські війська. В грудні 1919 носівські партизани вливаються до більшовицьких військ. Радянська влада відновила продрозкладку[10].

З 1921 року постійна комуністична влада.

В 1932-33 роках багато носівчан померло внаслідок «Голодомору» — зорганізованого радянською владою голоду. Число жертв голодомору в Носівці невідоме, однак опубліковані свідчення носівчан

На початку 30-х років моїх батьків примусили вступити до місцевого колгоспу.  Голодомор відбувався на моїх очах. Я пам’ятаю декілька подій із тієї жахливої дійсності.

Одного разу сільрадою було дано наряд проїхати по вулицях Горанській і Ковальчуківці, підібрати трупи, викопати могильну яму й похоронити їх. На цю поїздку батько взяв і мене. Перед цим батько викопав у призначеному місці кладовища яму. Ми підібрали одного мерця й повезли на кладовище, але у викопаній ямі уже лежав інший мрець. Напевно, хтось не захотів копати  й укинув мерця в готову яму. Ми помітили, що цей „мрець” ледь помітно відганяв мух рукою. Мій батько перехрестився й почав копати для „свого” мерця нову яму. Він відправив мене додому, а сам зайнявся похороном. Я й зараз пам’ятаю це страшне місце на центральному кладовищі.

Я і мої сестри зібрали на полях насіння свиріпи, щоб набити олії. Батько зі мною поніс це насіння до олійниці. Коли олія була готова, нас обступили діти: „Дайте нам олії”. Батько влив їм трохи в банку. Вони тут же руками насипали в олію землі, розмішали все це й стали їсти.

На моїй вулиці Польовій були й випадки голодної смерті. Це страшне лихо спіткало родини моїх сусідів: Падуна, Філя, Ляшенків та інших", згадує про Голодомор Буняк Іван Якович, 1923 року народження.[11]

З 1960 року Носівка — місто. Діють цукровий комбінат, цегельний, хлібний заводи, меблева фабрика, маслоробний цех, ремонтно-тракторна станція (РТС), реорганізовану в 70 роках Райсільхозтехніку, 4 лікарняні заклади.

В 1960—1980-х проведено реконструкцію адміністративного центру Носівки. Один з організаторів і втілювачів реконструкції — Олександр Іванович Комар — будівничий і господарник[12].

1961 перед спорудою залізничної станції на Привокзальній площі споруджене погруддя Т. Г. Шевченку (скульптор Б. А. Воропай). У 1861 р. через Носівку проходив останній шлях Кобзаря з Петербурга до Канева, пам'ятник, зокрема, і встановили на відзначення сотих роковин цієї сумної події — в 1961 році.[13]

У травні-червні 1991 в Носівці відбулися голодування вчителів та масові протести, які отримали розголос у всеукраїнських масмедіа та привели до зміни керівників Носівського району.[14][15]

Економіка
Торговий центр у Носівці, вул. Центральна 39, листопад 2020

З 2010 в Носівці працює кондитерська фабрика «Десна». Працює дві лінії, п'ять змін по вісім осіб. Випікають щомісяця в межах 80 тонн продукції. За 2016 рік вироблено 758,2 тонн печива. В асортименті сім видів вівсяного печива, пряники чотирьох видів — з медом, шоколадних-нових, ніжних та янтарних.[16]

Освіта

В Носівці шість загальноосвітніх шкіл (серед яких Носівська загальноосвітня школа I-III ступенів № 1 і Носівський навчально-виховний комплекс № 3, Носівська ЗОШ І-ІІІ ступенів №2, Носівська ЗОШ І-ІІІ ступенів №5), музична школа, міська гімназія, будинок школяра, спортивна школа.

З 1970 в Носівці діяла станція юних техніків, яку очолював Василь Кияниця. В 2020 станція реорганізована у Комунальний заклад "Центр дитячої та юнацької творчості" Носівської міської ради.

Зв'язок

Послуги доступу в Інтернет у Носівці надають:

Культура, медіа, релігія
Танцювальний ансамбль «Носівчанка» Носівського міського будинку культури. Листопад 2017
Колектив «Горлиця» Носівського міського будинку культури.
  • З 1932 року виходить районна газета, яка нині носить назву «Носівські вісті»[18].
  • В 1961 році відкрито районний будинок культури, нині Носівський міський будинок культури.
  • Діють храми ПЦУ, УПЦ МП[19]. У 2012 в Носівці заклали капсулу під будівництво храму Великомученика Анастасія УПЦ КП.[20]
  • 17 жовтня 2015 у Носівці відкрили пам'ятник воїнам-афганцям.

Населення

15966 на (2001).

Люди

Історичні особи

Старости

Сучасники

Галерея
  • Пам'ятник Тарасові Шевченку біля залізничного вокзалу
  • Пам'ятник невідомому солдату
  • Оновлена хата на Кобизькому шляху
  • В'їзд до міста з боку Кобижчі

Див. також

Примітки
  1. Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2017 року (PDF(zip))
  2. Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2017 року (PDF(zip))
  3. Мапа Шуберта // аркуш 21-10-3 // м. Носовка (рос.).
  4. Павленко С. О. Мікротопоніми Чернігово-Сіверщини. — Чернігів: ПАТ "ПВК «Десна», 2013 р. — 600 с., ISBN 978-966-502-543-6. Посилання
  5. І. Буняк, А. Буняк, О. Комар. Сторінки історії Носівки: до 850-річчя першої літописної згадки про місто.— Київ: Бібліотека українця, 1997.— С. 25.
  6. Василенко Н. П. Очерки по истории западной Руси и Украині.— Киев, 1916.— С. 396
  7. Переписні книги 1666 року / Приготував до друку і зредагував В. О. Романовський. Всеукраїнська академія наук, Археографічна Комісія. — Київ, 1933. — с. 225-230.
  8. «Носівці більше тисячі років — розповіді про рідний край», — сторінка 4
  9. «Славні імена Носівщини». «Розумовські».— С. 137
  10. І. Я. Буняк, А. І. Буняк. Сторінки історії Носівки. Частина друга. — Ніжин: Аспект, 2003. — 129 сторінок.
  11. СПОГАДИ НОСІВЧАН ПРО ГОЛОДОМОР 1932-33 РОКІВ.
  12. arhizhkgnosadm.at.ua Василь Кияниця. «В Носівці будуть почесні громадяни!»
  13. Пам'ятник Т. Г. Шевченку в Носівці. Електронна колекція «Т. Г. Шевченко».
  14. Інга Рисюк. Переведи мене через Майдан // Комсомольское знамя. — № за 4 червня 1991.
  15. М. Вавіровський. В Носівці на площі // Іменем Закону. — № за 23 червня 1991.
  16. Носівське печиво смакують за кордоном. 15 травня 2017. Процитовано 7 червня 2018.
  17. http://uacity.net
  18. Відзначення ювілею «Носівських вістей»[недоступне посилання з липня 2019]
  19. На Чернігівщині свободівці підтримують Українську церкву. Архів оригіналу за 23 вересня 2015. Процитовано 29 лютого 2012.
  20. Сніжана Божок. У Носівці збудують новий храм / «Чернігівщина» № 46 (347), 15 листопада 2012
  21. 40 років директором СЮТ

Посилання

Література
  • Сторінки історії Носівки: до 850-річчя першої літописної згадки про місто / І. Буняк, А. Буняк, О. Комар. — Київ: Бібліотека українця, 1997. — 60 с. ; 19,5 см.
  • І. Я. Буняк, А. І. Буняк. Сторінки історії Носівки. Частина друга. — Ніжин: Аспект, 2003. — 129 с.
  • Encyclopedia of Jewish Life (2001), p. 900: «Nosovka».
  • Shtetl Finder (1989), p. 62: «Nosovka».
  • Фурса В. М. Славні імена Носівщини. — 2-ге видання, доповнене, перероблене. — Ніжин : ТОВ «Аспект-Поліграф», 2012. — 384 сторінки : ілюстрації. ISBN 978-966-340-493-6.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.