Мироненко Віктор Арсентійович

Миро́ненко Ві́ктор Арсе́нтійович (нар. 11 жовтня 1919 — пом. 7 липня 1943) — командир 461-го артилерійського дивізіону 1-ї механізованої бригади 3-го механізованого корпусу 1-ї танкової армії Воронезького фронту, Герой Радянського Союзу.

Віктор Арсентійович Мироненко
Народження 11 жовтня 1919(1919-10-11)
Полтава
Смерть 7 липня 1943(1943-07-07) (23 роки)
Івнянський район, Курська область, РРФСР, СРСР
Поховання Івнянський район
Країна  СРСР
Рід військ  артилерія
Роки служби 1936—1943
Звання капітан
Війни / битви Німецько-радянська війна
Нагороди
 Мироненко Віктор Арсентійович у Вікісховищі

Біографія

Народився 11 жовтня (за іншими даними 18 жовтня[1]) 1919 року в Полтаві в сім'ї службовців. Закінчив середню школу № 16 (за іншими даними № 2[1]) і два курси механіко-технологічного технікуму[2].

У 1936 році призваний до лав Червоної армії. У 1939 році закінчив 1-ше Київське Червонопрапорне артилерійське училище імені Кірова[3]. Брав участь у польській і фінській кампаніях[1].

У боях Великої Вітчизняної війни з червня 1941 року. Воював на Брянському, Калінінському і Воронезькому фронтах.

З березня 1942 року брав участь у формуванні 1-го танкового корпусу, як начальник штабу 461-го артилерійського дивізіону 1-ї механізованої бригади[4]. З 461-м дивізіоном пов'язаний подальший бойовий шлях Віктора Арсентійовича, командиром якого він був призначений на початку липня 1943 року, перед самим початком битви на Курській дузі.

7 липня 1943 року командир 461-го артилерійського дивізіону капітан В. А. Мироненко відзначився при відбитті наступу противника на Бєлгородсько-Курському напрямку: протягом години німці пробивали пролом на двадцятикілометровому рубежі між селами Луханіна і Яковлево. 40 танків противника завдали удару по позиціям 3-ї механізованої бригади в районі селища Сирцево. З висоти по ним вів згубний вогонь 461-й артдивізіон 1-ї мехбригади. Близько 30 танків пішли на позиції дивізіону. Вісім машин підбили батарейці, але й гармати дивізіону були ушкоджені. Коли бойові обслуги загинули, капітан сам став стріляти. Його тіло потім знайшли біля розбитої гармати…[4]

Про цей бій згадував маршал Катуков[5]:

Дивізіон відкрив влучний вогонь. Кілька машин було підбито. І раптом з правого флангу, десь з-за гори, гуркочучи гусеницями, виповзло кілька «тигрів». Вони рухалися прямо на батарею. Ще кілька хвилин — і гармати разом з обслугами будуть розчавлені. Мироненко покинув свій СП і став на чолі однієї з обслуг. Але в цю хвилину поруч розірвався снаряд. Вся обслуга була вбита. Тоді Мироненко зайняв місце навідника, сам заряджаючи гармату, взявся в упор розстрілювати танки. Йому вдалося підбити шість ворожих машин. Але коли він зловив в перехресті прицілу сьому, поруч з ним розірвався снаряд. Мироненко загинув.

Оригінальний текст (рос.)
Дивизион открыл меткий огонь. Несколько машин было подбито. И вдруг с правого фланга, откуда-то из-за бугра, грохоча гусеницами, выползло несколько «тигров». Они двигались прямо на батарею. Ещё несколько минут — и орудия вместе с расчётами будут раздавлены. Мироненко покинул свой НП и стал во главе одного из расчётов. Но в эту минуту рядом разорвался снаряд. Весь расчёт был убит. Тогда Мироненко занял место наводчика, сам заряжая орудие, принялся в упор расстреливать танки. Ему удалось подбить шесть вражеских машин. Но когда он поймал в перекрестке прицела седьмую, рядом с ним разорвался снаряд. Мироненко погиб.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 3 червня 1944 року за зразкове виконання бойових завдань командування і проявлені при цьому мужність і героїзм капітану Віктору Арсентійовичу Мироненку присвоєно звання Героя Радянського Союзу (посмертно).

Похований в районі села Сирцево Івнянського району Бєлгородської області[2].

Вшанування пам'яті
Будинок у Полтаві в якому до війни жив Віктор Мироненко
(нині вул. Мироненка, 7)

На честь Героя Радянського Союзу у повоєнні роки названа вулиця у Київському районі Полтави (колишня Степова, пролягає від вулиці Ватутіна до вулиці Половки). На фасаді будинку № 7 по вулиці Мироненка, у якому жив Віктор Арсентійович, у 1968 році встановлено меморіальну дошку.

Ще одна меморіальна дошка на честь Героя встановлена на корпусі Полтавського технікуму харчових технологій. Ім'я Віктора Арсентійовича Мироненка носить полтавська середня школа № 19. В школі функціонує музей славетного земляка.

Примітки
  1. Біографія Віктора Арсентійовича Мироненка на сайті Полтава історична
  2. Біографія Віктора Арсентійовича Мироненка на сайті Історія Полтави (рос.)
  3. Сайт Асоціації ветеранів Київського вищого зенітного ракетного інженерного училища ім. Кірова (рос.)
  4. Демидов П. М. На службе у бога войны. — М.: Яуза, Эксмо, 2007. (рос.)
  5. Цит. по: Катуков М. Е. На острие главного удара. — М.: Воениздат, 1974. (рос.)

Література
  • Демидов П. М. На службе у бога войны. — М.: Яуза, Эксмо, 2007. — 320 с. — ISBN 978-5-9955-0294-4 (рос.)
  • Герои Советского Союза: Краткий биографический словарь / Пред. ред. коллегии И. Н. Шкадов. — М.: Воениздат, 1988. — Т. 2. — 863 с. — ISBN 5-203-00536-2 (рос.)
  • Волосков В. Ф. Полтава: 100 памятных мест. — Харків : «Прапор», 1987. — 185 с. (рос.)
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.