Мирон Сич

Мирон Сич (пол. Miron Sycz; *3 січня 1960, Остре Бардо, Вармінсько-Мазурське воєводство) — польський політик українського походження, посол до польського Сейму (від 5 листопада 2007 р.), учитель за фахом, активіст Об'єднання Українців у Польщі (ОУП).

Мирон Сич
пол. Miron Sycz
Народився 3 січня 1960(1960-01-03) (62 роки)
Остре-Бардо, Ґміна Семпополь, Бартошицький повіт, Вармінсько-Мазурське воєводство, Польща
Країна  Польща
Діяльність політик
Alma mater Wyższa Szkoła Pedagogiczna w Olsztynied
Знання мов польська
Посада член Сейму Польщі
Партія Громадянська платформа і Польська об'єднана робітнича партія
Нагороди

Біографія

Закінчив Вищу педагогічну школу у Ольштині (Польща). Засновник Об'єднання шкіл із українською мовою навчання у м. Горово Ілавецьке, у 2007 році був директором. У 1998—2007 рр. — голова Вармінсько-Мазурського сеймику. Був активним сподвижником в побратимстві польських міст з українськими, та долучився до втілення в місті Ольштин Вулиці Тараса Шевченка.

Був членом партій PZPR, KLD i UW. Від 2006 року, безпартійний. 2007 року пройшов до польського сейму за списком партії Громадянська Платформа (РО), здобувши у ельблонґському окрузі 9 075 голосів.

Заступник голови комісії національних меншин Сейму Республіки Польща, а також заступник голови польсько-української парламентської групи. Претендує на посаду радника уряду Дональда Туска з українських питань.

Родина

Батько, Сич Олександр (*1914, с. Ляшки Ярославського повіту), з 1937 до 1939 року був у польському війську, з 1938 року — членом ОУН, з осені 1945 року бійцем сотні «Месники-4» куреня «Месники» в УПА, схоплений солдатами ВП весною 1947 року та засуджений польською владою до страти, згодом покарання було змінене на 15-річне ув'язнення, під кінець 50-х років вийшов з тюрми[1].

Сестра Дарія — директор української школи в Торонто.

Нагороди
  • Хрест Заслуги (Польща) (2001)[2];
  • орден «За заслуги» ІІІ ступеня (2001) за вагомий особистий внесок у піднесення міжнародного авторитету України, зміцнення співробітництва і дружніх зв'язків з історичною Батьківщиною та з нагоди 10-ї річниці незалежності України[3];
  • орден «За заслуги» ІІ ступеня (2007) за вагомий особистий внесок у зміцнення авторитету України у світі, популяризацію її історичних і сучасних надбань та з нагоди 16-ї річниці незалежності України[4];
  • орден «За заслуги» І ступеня (2009)[джерело?]

Примітки
  1. Партизанськими дорогами з командиром «Залізняком» Словникова частина Архівовано 17 грудня 2014 у Wayback Machine. — Дрогобич: Видавнича фірма «Відродження», 1997.- 359 с., ISBN 966-538-009-5
  2. Postanowienie Prezydenta Rzeczypospolitej Polskiej z dnia 27 lutego 2001 r. o nadaniu orderów i odznaczeń.. prawo.sejm.gov.pl. Процитовано 27 травня 2019.
  3. УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 639/2001 - Офiцiйне представництво Президента України. web.archive.org. 8 липня 2014. Процитовано 27 травня 2019.
  4. УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ №739/2007. Офіційне інтернет-представництво Президента України (ua). Процитовано 27 травня 2019.

Посилання

Джерела


This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.