Мирча (Ужгородський район)

Ми́рча село в Україні, у Закарпатській області, Великоберезнянському районі. Населення — 686 чоловік. Підпорядковане Малоберезнянській сільській раді. Село розташоване в правобережній частині долини річки Уж.

село Мирча
Країна  Україна
Область Закарпатська область
Район/міськрада Великоберезнянський район
Рада Малоберезнянська сільська рада
Код КАТОТТГ UA21100070050014552
Основні дані
Засноване 1599[1]
Населення 686
Площа 4,186 км²
Густота населення 163,88 осіб/км²
Поштовий індекс 89040
Телефонний код +380 03135
Географічні дані
Географічні координати 48°49′36″ пн. ш. 22°27′41″ сх. д.
Середня висота
над рівнем моря
209 м
Водойми р. Уж
Відстань до
обласного центру
34 км
Відстань до
районного центру
8 км
Найближча залізнична станція Мирча
Місцева влада
Адреса ради 89040, с. Малий Березний, вул.Центральна, 60
Карта
Мирча
Мирча
Мапа

Історія

Заснував село у XVI столітті шолтес на прізвище Мирча. Можливо, село назване на його честь. Також є легенда, що перед переселенням на ці території нових переселенців всі місцеві жителі вимерли від так званої хвороби мірчи (достеменно невідомо, що то була за хвороба, але можна припустити що це була жовтяниця).

Перша згадка у 1551-році як Merche у 1739-Mércse, 1768-Mircse, 1800 Merse, 1851-Mircse, 1913-Mércse.

У 1567 тут проживали 6 родин. У 1599 тут мешкало вже 21 господарство.

Наприкінці XVII — на початку XVIII століть кількість населення раптово зменшилася, а у 1715 тут проживали 7 господарств.

З джерел відомо, що у селі на рубежі 1630-х років існувала православна церква. У 1751 році тут існувала дерев'яна церква, яка мала два дзвони і образи. Біля церкви стоїть дерев'яна дзвіниця.

16 березня 1939 року при наближенні окупаційних угорських військ евакуювались до Словаччини студенти і викладачі Торговельної академії зі Сваляви, у селі Мірча були обстріляні чеськими жандармами.[2]

Церква Покрови пр. богородиці. 1820.

У 1549 р. село належало до володінь ужгородських Друґетів, а потім перейшло до Друґетів гуменських. Серед зібраних ученим Іваном Панькевичем «покрайніх» записів є згадка про записи на рукописному Євангелії з Мирчі, що зберігалося в бібліотеці Національного музею в Будапешті.

Серед багатьох цікавих для історії села заміток, ішлося і про те, що цю книгу купив за 12 золотих Демко Романчин Василевят за останнього пана з Друґетів Яноша Гомоная і дав її до церкви св. Козьми і Даміана в селі Мирча ієрею Луці, про що той зробив запис 12 квітня 1634 р. Книгу дав поправити 20 травня 1666 р. Іван Балаж з дружиною Федею та братом Матієм. У церкві зберігається «Апостол», у якому поряд з іншими записами півцевчитель Іоан Ревай записав у 1888 р., що вже 22 роки служить у селі. За спогадами, найдавніша церква (а також село) була в урочищі Мерицьке, а наступна стояла в місцевості За Чоколавським (тепер — за залізницею).

У 1751 р. в Мирчі була дерев'яна церква Покрови в доброму стані з двома дзвонами, забезпечена всіма місцевими образами і старими апостолами, мальованими на полотні. Мабуть, ця споруда стояла в селі аж до 1820 p., коли було збудовано муровану церкву добрих пропорцій зі стрункою вежею, що й нині прикрашає центр села. Як розповідає церківник Василь Данко (1923 р. н.), церкву будували за священика Сича (дотепер зберігся Сичув сад, де була фара), якого люди утримували, почергово харчуючи по хатах. Бічні апсиди і вівтарну апсиду прибудували за Чехословаччини. Договір щодо розширення церкви уклав з громадою у 1937 р. Бейла Уйгелі, а вартість робіт становила 20 тисяч корон.

У 1939 р. запланували ремонтні роботи, до яких входило і спорудження хорів. Кошториси склали майстри Г. Павлович та Й. Бем, перевагу віддали Павловичу. Старого іконостасу, на жаль, уже немає. У 1960 р. за куратора Пудгородського ікони перемалювали, а в кінці 1980-х років поставили новий іконостас з новими іконами роботи В. Павліщука, а також розмальовано інтер'єр. Залишки старого іконостасу спалили в листопаді 1997 р.

Вціліла перемальована ікона «Зняття з хреста», на звороті якої 1 жовтня 1960 р. зроблено запис про перемалювання, а також видніється старий напис по латині: «Малювали Ґ. та І. Жолнаї за кураторів Симона Слов'янича та Степана Балажа 180… року». Друга збережена ікона — «Покрова пр. богородиці».

Біля церкви стоїть простенька одноярусна каркасна дерев'яна дзвіниця з двома дзвонами. Великий дзвін виготовив дзвонар Ф. Еґрі в 1920-х роках, а менший відлив у М. Ґеївцях у 1832 р. майстер Ласло Шандор Немеш за кураторів Андрія Балажа та Михайла Ількулича.

Населення

Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 685 осіб, з яких 331 чоловік та 354 жінки.[3]

За переписом населення України 2001 року в селі мешкали 674 особи.[4]

Мова

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:[5]

МоваВідсоток
українська 99,71 %
російська 0,15 %
словацька 0,15 %

Відомі люди

Примітки

Посилання


This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.