Редактор

Беручи участь у всіх процесах створення книги, редактор стає її проєктувальником. Він:

• аналізує й оцінює авторський оригінал твору, працює над його вдосконаленням;
• за участю художника-оформлювача вирішує питання ілюстрування та оформлення книги;
• визначає склад апарату і веде його підготовку;
• систематизує елементи видання і формує видавничий оригінал (оригінал-макет), залучаючи до цієї роботи відповідних технічних співробітників;
• здійснює контрольно-аналітичну роботу на етапах тиражування видання та випуску у світ[1].

Ще 1963 року Б. Кобрин у своїй статті «Редактор галузевої літератури» запитував: «Хто він, редактор — контролер, інспектор, зовнішній наглядач за якістю?». Справді, можна сказати, що редактор сьогодні — це «контролер», менеджер, управлінець, який відповідає не лише за стилістичну правку тексту, а й за роботу всіх ланок видавничого процесу. Звичайно, потрібно враховувати також і рівні керування редакційним колективом. Спектр управлінських обов'язків редактора буде залежати від того яку редакторську ланку він займає у видавництві. У світовій практиці виділяють три основні рівні управління в організаціях: нижчий, середній і вищий[1].

Нижчий рівень управління. Керівниками нижчої ланки зазвичай є:

• редактор випуску;
• технічний редактор;
• літературний редактор.

Великий обсяг робочого часу керівників відведений на спілкування зі співробітниками (підлеглими) для визначення та формування першочергових завдань робочого дня та пошуку методів їх вирішення в процесі виробничого циклу.

Середній рівень управління. Сюди входять, як правило, менеджери виробничих процесів (керівники відділів), функціональних служб, керівники цільових програм, проєктів. Їхнім обов'язком є управління та координація діяльности всередині редакційної роботи. Вони отримують інформацію з першоджерела, фільтрують її, а вже потім передають підлеглим. Це дає змогу ефективно використовувати робочий час та оптимізувати виробничий цикл видавництва.

Вищий рівень управління — головний редактор і його заступник. Керівники цього рівня формують цілі, політику, фінансові перспективи та стратегію розвитку редакції. В їхні повноваження входить прийняття таких рішень: освоєння нових ринків збуту; вибудова взаємин з конкурентами, партнерами, аудиторією; адаптація організації до змін у зовнішньому середовищі[6].

Існує думка, що «найкраще книжка продається до своєї появи на ринку». Лише невеликий відсоток книжок досягає найвищих місць у списках бестселерів без волі видавця. Зате багато позицій, які потенційно могли б стати відомими, залишаються безповоротно «зарізані» видавцями ще на етапі редакційно-видавничого опрацювання. Тому одним із завдань редактора є ще й доцільне планувати й організація просування книги на ринку, що закладається на етапах виникнення її задуму та текстотворення.

Важливим елементом роботи редакційно-видавничого процесу є взаємини тісно пов'язаних його учасників — редактора й автора, які не можна розглядати як однобічний процес впливу одного учасника цього процесу на іншого, оскільки автор не є пасивним стосовно редактора — він впливає на нього за допомогою зворотного зв'язку, опосередковано вносячи при цьому корективи через текст під час усього редакційного процесу. В. Різун якось сказав «Правка тексту — справа не стільки редактора, як автора. Редактор — це порадник, помічник у нелегкій справі творення тексту автором»[3].

Редактор займається перевіркою граматики, орфографічних та пунктуаційних помилок; звіряє цитати й перевіряє інший фактичний матеріал; встановлює посилання в тексті з малюнками, таблицями та бібліографічними довідками; виявляє повтори в тексті; нерідко бере участь у зчитуванні й т. д.[4]