Митрофан (Соколинський–Друцький)

Був сином полоцького підвоєводи Ярослава Соколинського-Друцького і Мар'яни Обринської, яка походила з родини кальвіністів. Один із братів Соколинського Ян, був смоленським каноніком, а пізніше віленським, а сестра Гелена, в монашестві Євфросинія — ігуменею полоцьких василіянок. Соколовський мав родинні зв'язки з Колендами і Селявами, з яких походили Київські унійні митрополити[1]. Після вступу до Василіянського Чину і складення вічних обітів, Соколинський був висланий на навчання до Єзуїтської колегії в Браунсбергу (студіював граматику в 1635―1636 роках)[2]. 30 серпня 1647 став Браславським архимандритом.

Герб Друцьк

Під час московського вторгнення у Велике князівство Литовське в 1654 році, Соколинський потрапив у полон, проте вдалося йому звідти втекти. Його брат Юрій, схоплений у Смоленську, прийняв московське підданство і перейшов на православ'я, змінивши ім'я на Атанасій. Пізніше холмський єпископ Яків Суша оскаржував Соколинського, що той теж ніби-то прийняв православ'я. Боронив його тогочасний полоцький архієпископ Кипріян Жоховський, але остаточно його вірність Унії підтвердив апостольський нунцій Анджело Марія Рануцці. По повороті з московської неволі Соколинський перебував деякий час при дворі митрополита Гавриїла Коленди. За сприяння Коленди отримав він у 1671 році номінацію на смоленську унійну архієпархію[3].

Обряд єпископської хіротонії мав відбутися в Новогрудку в митрополичій резиденції 16 травня 1671. Головному святителеві Коленді, мали співслужити двоє єпископів: пінський Маркіян Білозор і володимирський Венедикт Глинський. Обоє, одначе, знову закидали Соколинському, що будучи в московському полоні, він перейшов на православ'я. За розпорядженням митрополита співсвятителі (Білозор і Глинський), як це пізніше описали, отримали «замість пасторалів мітли для чищення печей», і коли під час Літургії піднесли питання відходу Соколинського від Унії, розгніваний Коленда перервав богослужіння і вигнав їх з церкви «образливими і згіршуючими словами». Іншу версію представив митрополит, згідно з якою обидва єпископи образилися, коли в часі церемонії їх посадили після єпископа-суфрагана Кипріяна Жоховського. Наступного дня єпископи відмовилися від участі в свяченнях, у відповідь на що, Соколинський вніс проти них позов до гродського суду, а митрополит їх екскомунікував і остаточно уділив Соколинському та Іванові Малаховському[4] єпископських свячень у співслужінні двох інших єпископів у Вільно 21 червня того ж року[3].

Оскільки після Андрусівського перемир'я (1667) майже вся смоленська архієпархія дісталася Москві, а її єпархи, позбавлені архієпископських дібр, отримали для забезпечення різні архимандрії. Соколинський 1671 року отримав Онуфрейську архимандрію, а в 1675 ― Гродненську, а перед 1684 також Пустинську (Мстиславське воєводство). Архимандрію в Гродно він віддав у оренду родичеві Флоріанові Соколинському. Погане управління і судові процеси дуже знищили її майно[3].

В 1679 році підтримував реформу василіян і їхні нові чернечі конституції. В 1683 вже був на стороні митрополита Жоховського в справі його притензій про зверхність над Василіянським Чином. В листі до папи Інокентія ХІ від 12 серпня 1679 року висловив надію на церковну унію з московським православ'ям. В січні 1680 прибув до Любліна на унійно-православний колоквіум, наради якого так і не відбулися й були перенесені на інший термін. В 1686 році брав участь у василіянській капітулі в Новогрудку[3].

Точна дата смерті Митрофана Соколинського-Друцького ― невідома, а загальноприйнята дата ― 1690 рік. Похований у парафіяльній церкві в Камені[3].