Могила Лесі Українки

«Моги́ла поете́си і грома́дської дія́чки Ле́сі Украї́нки» — пам'ятка історії національного значення, 1913 року, охоронний номер 260003/80-Н.[1] Розташована в Києві на Байковому кладовищі (старому), дільниці № 3.

Могила Лесі Українки

50°24′57″ пн. ш. 30°30′45″ сх. д.
Країна  Україна
Розташування Голосіївський район
Тип могила
 Медіафайли у Вікісховищі
Загальний вигляд

Спільна огорожа охоплює також надгробки Михайла Косача (1869—1903) — математика, письменника, брата Лесі, Петра Косача (1841—1909) — батька Лесі і Ольги Косач (Олени Пчілки) (1849—1930) — письменниці, матері Лесі.

Леся Українка (справжнє ім'я: Лариса Косач-Квітка; 1871—1913) — українська письменниця, перекладач, культурний діяч.

Похорон

1 серпня 1913 між першою і другою годиною ночі Леся Українка померла. У той же день, 1 серпня, мати письменниці, телеграфувала з Сурамі у Київ, до редакції «Ради»:[2]

Тяжко прибиті великим горем мати й інша родина посилають звістку на Україну, що 19 липня [за старим стилем] вдосвіта померла на Кавказі в Сурамі Леся Українка /Лариса Квітка, урождена Косачівна/. Поховають у Києві. Олена Пчілка.

6 серпня Михайло Кривинюк заплатив 3 руб. за копання могили за № 1447, яка була придбана у третій дільниці цвинтаря ще 9 жовтня 1903 року для поховання Михайла Косача, брата письменниці.[2]

7 серпня близько 11 години ранку на Київський вокзал прибув поїзд з домовиною Лесі Українки. Близько третьої години труну з її прахом встановили на катафалк і траурна процесія рушила з вокзалу до Байкового кладовища по вулицях Безаківській, Маріїнсько-Благовіщенській, Кузнечній і Діловій[2].

Поліція не дозволила ні промов, ні співів і супроводжувала похоронну процесію нарядом кінноти. За труною йшов багатотисячний натовп.

Могила

Поет Павло Тичина 30 травня 1920 писав у своєму щоденнику[3]:

Торік хоч хрест був на могилі Лесі Українки, — цього ж року й його хтось на дрова зніс. Зате яка шовкова трава в ограді! Вирвав собі трохи додому.

У 1939 на могилі встановлений надгробний бронзовий пам'ятник на гранітному постаменті, скульптор Галина Петрашевич[4].

На пам'ятнику є напис із некролога в більшовицькій газеті російською мовою: «Стоя близко к освободительному движению вообще и пролетарскому в частности, отдавала ему все силы, сеяла разумное, доброе, вечное. „Рабочая Правда“, 1913 год.»

З 1951 могила є пам'яткою історії національного значення.

В 1971 встановлені меморіальні плити Михайлу, Петру і Ользі Косачам.[5]

25 лютого 2008, у день народження Лесі Українки, біля її надгробка відбулися меморіальні читання «Теперішні вірші для вічно живих». Організував акцію поет Сергій Пантюк, свої вірші читали також Світлана Поваляєва, Анатолій Дністровий, Борис Гуменюк і Роман Скиба.[6]

Примітки
  1. Постанова КМУ від 3 вересня 2009 р. N 928 «Про занесення об'єктів культурної спадщини національного значення до Державного реєстру нерухомих пам'яток України»
  2. Тамара Скрипка. Останні три місяці у житті Лесі Українки.
  3. Тичина Павло. Із Щоденникових записів. Київ, «Радянський письменник», 1981. Сторінка 23.
  4. Київ: Енциклопедичний довідник / за редакцією А. В. Кудрицького. — К. : Головна редакція Української Радянської Енциклопедії, 1981. — 736 с., іл.
  5. Памятники истории и культуры Украинской ССР. — К.: 1987 г., с. 21
  6. Лєра Лауда (26 лютого 2008). На могилі Лесі Українки поети читали вірші (ФОТО). Gazeta.ua. Процитовано 5 березня 2015.

Література
  • Жадько Віктор Байковий некрополь. — К.,2004.-С.53-54
  • Жадько Віктор Український некрополь. — К.,2005.- С.315
  • Жадько Віктор У пам'яті Києва. — К.,2007. — С. 11, 23, 47, 75, 305
  • Жадько Віктор. Некрополь на Байковій горі. — К.,2008.-С.12,24.37,48, 254
  • Жадько Віктор. Енциклопедія некрополезнавства. — К.,2013.-С.655
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.