Монастирські жестові мови
Монастирські жестові мови вперше зафіксовані в Х столітті, і з того часу використовувалися у християнських споглядальних монастирях. Сьогодні продовжують використовуватися в бенедиктинських, траппістських та цистерціанських монастирях. При цьому в окремих орденах використовуються різні мови.
| Монастирські жестові мови | |
|---|---|
| Поширена в | Європа, США |
| Класифікація | Мова жестів |
| Офіційний статус | |
| Державна | немає |
| Офіційна | немає |
| Коди мови | |
| ISO 639-3 | mzg[1] |
Особливості
У чернечому середовищі жестові мови є основним засобом спілкування, але при цьому їхня граматика рудиментарна, а кількість жестів вкрай обмежена (деякі жести залишаються незмінними впродовж століть). Хоча ченці практично не користуються звуковою мовою, в однонаціональних монастирях вона робить значний вплив на мову жестів. Так, серед цистерціанців США для позначення прийменників for 'для' і to 'до' використовуються знаки для схожі співзвучних числівників four 'чотири' і two 'два'[2].
Діалекти
- бенедиктинський діалект
- клюнійський варіант
- англо-саксонська монастирська мова жестів (мертва)
- августинська діалект (мертва)
- дублінський варіант (мертва)
- ранньокатедральний варіант (мертва)
- паризький варіант (мертва)
- цистерціанський діалект
- траппістський діалект