Моторний Іван Порфирович

Народився 29 серпня 1918(19180829) року в селі Мішково-Погорілове (нині Вітовський район Миколаївської області) в сім'ї робітника. Українець. Член ВКП(б) з 1942 року.

Після закінчення 8 класів працював токарем на заводі в Миколаєві, навчався в аероклубі.

До лав РСЧА призваний у 1937 році. У 1938 році закінчив Одеську військову авіаційну школу льотчиків.

Учасник німецько-радянської війни з червня 1941 року. Воював у складі 512-го винищувального авіаційного полку на Південно-Західному, Північно-Західному, Сталінградському, Центральному, Донському, 1-у Білоруському, 2-у Прибалтійському та Ленінградському фронтах. Пройшов шлях від командира ланки до командира полку. Сам полк за бойові подвиги став 53-м гвардійським Сталінградським ордена Леніна полком.

З січня 1945 року — інспектор-льотчик з техніки пілотування 185-ї винищувальної авіаційної дивізії.

Всього за роки війни здійснив 479 бойових вильотів, у 214 повітряних боях особисто збив 19 та в складі групи — 7 літаків супротивника.

По закінченні війни у 1946 році майор І. П. Моторний звільнився у запас. Мешкав у місті Рига, працював головним механіком підприємства.

Помер 11 липня 1973 року.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 28 січня 1943 року за зразкове виконання бойових завдань командування на фронті боротьби з німецькими загарбниками та виявлені при цьому відвагу і героїзм, Моторному Івану Порфировичу присвоєне звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка» (№ 695)[1].

Нагороджений двома орденами Леніна (09.11.1942, 28.01.1943), двома орденами Червоного Прапора (06.11.1941, 19.07.1942), орденами Олександра Невського (15.09.1943), Вітчизняної війни 1-го ступеня (14.05.1945), медалями.

• І. П. Моторний на сайті «Герои страны»(рос.)
• І. П. Моторний на сайті «Повітряні аси»(рос.)