Мохаммад Аслам Ватанджар

Мохаммад Аслам Ватанджар народився в 1946 році в кишлаку Чаун волості Мота-хан повіту Зурват провінції Пактія в селянській родині Алам-хана, що належить до пуштунського племені Андар гільзайского племінного союзу[1][2][3]. Ватанджар отримав початкову освіту в рідному селі, потім в 1965 році закінчив кабульського військову школу, а в 1968 році - Кабульське військове училище за фахом танкіст[1].

З 1968 року Аслам Ватаджар служив в різних частинах 4-ї бронетанкової бригади. В 1971 році був підвищений до звання старший лейтенант[4]. Брав активну участь у безкровному державному перевороті 17 липня 1973 року, в результаті якого було повалено монархію, а до влади в країні прийшов двоюрідний брат короля Мохаммад Дауд. У тому ж році він став членом Народно-Демократичної партії Афганістану (фракція «Хальк»). З 1975 року в званні майора був командиром батальйону 4-го бронетанкової бригади[1].

До квітня 1978 року ситуація в Афганістані вкрай загострилася. 17 квітня був убитий член фракції парчі Мір Акбар Хайбар, похорон якого вилилися в демонстрацію проти режиму Дауда. У ніч на 26 квітня були заарештовані лідери НДПА. Функціонери і керівники НДПА, що залишилися на волі, вирішили почати збройне повстання проти Дауда.

О 9 годині ранку 27 квітня в штабі 4-ї такої бригади командир 1-го танкового батальйону майор Мохаммад Аслам Ватанджар оголосив про початок збройного виступу[5]. На своєму танку він одним з перших прибув до президентського палацу і першим відкрив вогонь по ньому[6]. Рівно о 12 годині дня Ватанджар наказав провести перший постріл по президентському палацу, після чого в атаку пішли танки під командуванням Фатеха і Маздурьяра. Він також відкрив вогонь по будівлі Міністерства оборони[7]. Запеклі бої розгорнулися навколо палацу «Арг». На допомогу повсталим прийшла авіація, яка завдала удару по президентському палацу. До ранку опір вірних президенту сил був придушений, а сам Дауд і члени його сім'ї вбиті під час штурму палацу. Ватанджар разом з підполковником Абдул Кадиром виступив по радіо, зачитавши на пушту текст звернення до народу про перемогу Саурської революції в Афганістані[7]. Танк, в якому Ватанджар штурмував палац, після перевороту був встановлений на постаменті на площі перед будівлею палацу[8].

Влада в країні виявилася в руках Військової Революційної ради, що передав незабаром свої повноваження вищому органу державної влади — Революційніц раді на чолі з Нур Мухаммедом Таракі. 1 травня Ватанджар був призначений заступником прем'єр-міністра і міністром зв'язку, а 8 липня — міністром внутрішніх справ Афганістану. З 19 березня по 1 квітня 1979 року був начальником Генерального штабу, потім очолив міністерство оборони і 28 липня знову був призначений міністром внутрішніх справ[1].

Під час конфлікту між лідерами «Хальк» Нур Мохаммадом Таракі і Хафізуллою Аміном підтримав першого. В середині вересня резидентура КДБ СРСР отримала достовірну інформацію про намір Аміна фізично розправитися зі своїми політичними опонентами Ватанджаром, Гулябзоєм і Сарварі[9]. A. M. Пузанову доручалося надати притулок прихильникам Таракі (Сарварі, Ватанджару, Маздурьяру і Гулябзою); вони прибули в посольство, де були взяті під опіку радянських спецслужб, а потім нелегально вивезені з країни в Москву[7]. Разом з тим 14 вересня Таракі був звільнений від усіх посад і пізніше убитий (офіційно помер в результаті серйозного захворювання). Генеральним секретарем ЦК НДПА і главою країни став Х. Амін. 16 вересня під головуванням Шах Валі пройшов надзвичайний пленум ЦК НДПА, на якому було прийнято рішення виключити з партії Ватанджара разом з Сарварі, Маздурьяром і Гулябзоем як «терористичну групу, що діяла під керівництвом Н. М. Таракі, за вчинення антинародних діянь»[3]. У жовтні на нараді послів соціалістичних країн міністр закордонних справ Шах Валі заявив, що четвірка членів ЦК НДПА (Сарварі, Ватанджар, Маздурьяр і Гулябзой) з весни 1979 року стала вести змову проти Аміна, намагаючись спочатку домогтися його усунення з поста глави уряду і виведення його зі складу Політбюро ЦК НДПА, а потім фізично усунути його, влаштувавши кілька замахів на його життя. Шах Валі також розповів, що змовники після провалу змови сховалися в радянському посольстві і звідти намагалися встановити контакт з деякими частинами кабульського гарнізону з метою підняти їх проти Аміна але ним це не вдалося зробити[10].

В ніч з 24 на 25 грудня 1979 року Ватанджар, Сарвар і Гулябзой таємно повернулися до Афганістану[3]. 27 грудня Х. Амін був повалений і загинув під час штурму президентського палацу Тадж-Бек. Його змінила адміністрація Кармаля. З 10 січня 1980 року Ватанджар — знову член Реввійськради і її Президії, член ЦК НДПА. У тому ж місяці зайняв пост міністра зв'язку, а з липня одночасно був уповноваженим РВС по зоні «Центр» (провінції Кабул, Баміан, Парван)[1]. 11 червня 1981 на VI пленумі ЦК обраний членом політбюро ЦК НДПА[3].

19 серпня 1987 року був підвищений до звання генерал-майора[1]. У серпні 1988 року був присутній при запуску космічного корабля «Союз ТМ-6» з радянсько-афганським екіпажем[11] (в їх числі перший афганський космонавт А. А. Моманд). 15 листопада того ж року призначений міністром внутрішніх справ і перебував на цій посаді до березня 1990 року. З 20 лютого 1989 року — член «Вищої ради оборони Батьківщини»[1].

Під час збройного виступу «халькістів» міністра оборони Шахнаваза Таная проти Наджібулли зберіг вірність президенту, в зв'язку з чим 6 березня 1990 року очолив міністерство оборони.

11 березня 1990 був проведений в генерали армії[1]. У червні того ж року на II з'їзді НДПА був обраний членом Виконавчого бюро Центральної ради партії Ватан (Вітчизна)[3].

У квітні 1992 року моджахеди взяли Кабул. При падінні останнього прорадянського режиму Наджибулли Ватанджар перейшов на сторону Гульбуддіна Хекматіяра, але незабаром покинув його і перебрався в Росію[1]

Згодом Мохаммад Аслам Ватанджар переселився в Україну, де помер від раку 24 листопада 2000 року в Одесі.