Мохаммад Натсір

Мохаммад Натсір (індонез. Mohammad Natsir; 17 липня 1908 6 лютого 1993) індонезійський політичний, релігійний і громадський діяч, прем'єр-міністр країни у 1950—1951 роках, двічі очолював міністерство інформації (1946—1947, 1948—1949).

Мохаммад Натсір
індонез. Mohammad Natsir
Мохаммад Натсір
Прапор
5-й Прем'єр-міністр Індонезії
5 вересня 1950  26 квітня 1951 року
Президент: Сукарно
Попередник: Абдул Халім
Наступник: Сукіман Вірьосанджойо
 
Народження: 17 липня 1908(1908-07-17)
Алахан-Панджанг, Солок, Західна Ява, Голландська Ост-Індія
Смерть: 6 лютого 1993(1993-02-06) (84 роки)
Джакарта, Індонезія
Країна: Індонезія
Релігія: Іслам
Партія: Машумі (від 1945)
Батько: Мохаммад Ідріс Султан Саріпано
Мати: Хадіджа
Нагороди: Національний герой Індонезії

 Медіафайли у Вікісховищі

Життєпис

Ранні роки

Народився 17 липня 1908 року у захднояванському селі Алахан-Панджангу родині державного службовця[1][2]. 1916 року вступив до нідерландської школи для корінного населення у Паданзі. За місяць перевівся до аналогічної школи у Солоку, під час навчання в якій, у вільний від занять час, займався самостійним вивченням ісламу[1]. 1919 року разом зі своєю дружиною перевівся назад у Паданг, де 1923 року продовжив навчання у середній школі.

У 1920-их роках Натсір почав займатись громадською діяльністю, вступивши до Союзу молодих мусульман. У той же час він брав уроки гри на скрипці[3].

Після закінчення школи переїхав до Бандунга, де продовжив навчання у звичайній середній школі. Від 1928 до 1932 року обіймав посаду керівника Асоціації молодих мусульман у Бандунзі[4]. Пройшовши дворічне навчання в педагогічному коледжі для корінних жителів, розпочав педагогічну діяльність.

У молодому віці Натсір активно займався журналістикою. Від 1929 до 1935 року був одним з редакторів газети «Пембела Іслам» («Захисникіи ісламу»), писав статті на релігійну тематику для газет «Панджі Іслам» («Прапор ісламу»), «Педоман Машаракат» («Провідник народу») й «Аль-Манар» («Смолоскип»). 1930 року він заснував школу «Пендідікан Іслам» («Ісламська освіта»), що існувала до 1942 року, коли Індонезія була окупована Японією[5].

Політична кар'єра

Натсір і міністри його кабінету з президентом Індонезії Сукарно й віце-президентом Хаттою

1938 року Натсір вступив до лав Індонезійської ісламської партії, від 1940 до 1942 року очолював її відділення у Бандунзі[6]. Під час японської окупації вступив до партії Машумі, 1945 року був обраний одним з її лідерів, залишаючись на посту до заборони партії 1960 року[6].

Після проголошення незалежності Індонезії Натсір увійшов до складу Центрального національного комітету Індонезії. Займав пост міністра інформації в урядах Шаріра й Хатти. 3 квітня 1950 року за ініціативою Натсіра в Індонезії розпочався процес, в результаті якого федеративна Республіка Сполучені Штати Індонезії, утворена за підсумками Гаазької конференції круглого стола та яка складалась з 17 державних утворень, була перетворена на унітарну Республіку Індонезію[7]. Від вересня 1950 до квітня 1951 року Натсір очолював індонезійський уряд[8].

За часів так званої «спрямованої демократії» Натсір перейшов в опозицію до президента Сукарно, входив до складу Революційного уряду Республіки Індонезії (РУРІ). Після розгрому сил РУРІ урядовими військами Мохаммад був заарештований та перебував в ув'язненні у Малангу від 1962 до 1964 року. У липні 1966 року був звільнений[9].

Подальша діяльність

Пізніше брав активну участь у діяльності ісламських організацій, таких як Majlis Ta'sisi Rabitah Alam Islami и Majlis Ala al-Alami lil Masjid у Мецці, Оксфордський центр ісламських досліджень і Всесвітній мусульманський конгрес у Карачі[5]. Був засновником фонду «Рада з поширення ісламу в Індонезії». Критикував політику нового Сухарто, зокрема, підписав звернення 50 відомих державних і громадських діячів до уряду, що містило критику дій президента.

Звання та нагороди

1967 року Натсір отримав почесний докторський ступінь з літератури від Ісламського університету Лівану, а 1980 року Міжнародну премію короля Фейсала. 1991 року став почесним доктором двох малайзійських університетів — Національного університету Малайзії та Наукового університету Малайзії[10]. 1998 року Указом президента Індонезії Натсір був посмертно нагороджений Орденом «Зірка Республіки Індонезії» 2-го ступеню. 10 листопада 2008 року отримав звання Національного героя Індонезії[11].

Примітки

  1. Ma'mur, 1995, с. 29.
  2. Luth, 1999, с. 21-23.
  3. Dzulfikriddin, 2010, с. 19-20.
  4. Luth, 1999, с. 23-24.
  5. Ma'mur, 1995, с. 30–33.
  6. Ma'mur, 1995, с. 34.
  7. Luth, 1999, с. 24-25.
  8. Khouw, 2008, In search of Mohammad.
  9. Luth, 1999, с. 25-26.
  10. Luth, 1999, с. 27.
  11. Tempo, 2008, Sumatra Barat Sambut.

Джерела

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.