Муза (вірш)
Муза — вірш Тараса Шевченка, що входить до ліричного циклу «Доля», «Муза», «Слава» 1858 року, у якому автор створив універсальну формулу покликання поета і суті поезії.
Історія створення і публікації
"Муза" — другий вірш триптиха «Доля», «Муза», «Слава». Цей ліричний цикл Шевченко написав 9.ІІ.1858 у Нижньому Новгороді, повертаючись із заслання. Тут поет був змушений затриматись на кілька місяців після отримання звістки про те, що йому заборонено в'їзд до столиць. Збереглося 4 автографи триптиха: у «Щоденнику» (запис 9.ІІ.1858), у листі до М. С. Щепкіна 10.ІІ.1858, у листі до М. Лазаревського 22.ІІ.1858, та в «Більшій книжці». Переписуючи текст "Музи" до "Більшої книжки" в Петербурзі, Шевченко доопрацював його. Уперше вірш надруковано в російському перекладі М. Курочкіна в журналі "Народное чтение" (1860, № 5), в оригіналі — в журналі "Основа" (1862, № 5).
Ідейно-тематичний зміст
У центральному вірші триптиха Шевченко розкриває, чим була в його житті поезія — покликанням, долею і славою ("Моя порадонько святая! // Моя ти доле молодая!"). Раніше в Шевченка персоніфікований образ творчості, поетичного натхнення реалізувався в образах "зорі", "думи пречистої", ("Невольник", "Княжна","Марина"), "дум" ("Думи мої, думи мої" та ін.). У вступі до поеми "Царі" ("Старенька сестро Аполлона") образ музи має бурлескно-іронічний характер. У "Музі" вперше створено ліричний образ музи, який безпосередньо передує образові музи у вірші "Чи не покинуть нам, небого". Муза тут не посестра, а божествена покровителька; вона не веде за руку, а пеленає, колихає і "чари діє" "на могилі серед поля", що є центральним топосом Шевченкової поезії: могила як запечатана скарбниця національної пам'яті, поле — як простір історичної долі.
"... вранці 9 лютого протягом кількох годин у піднесенні... написав натхненний триптих «Доля», «Муза» і «Слава», і не дурно в ньому «Муза» стояла посередині: вона була і його долею, і його славою. День цей був великим днем у його житті — це був день пророчо-творчого самопрозріння. Кликав свою долю-музу,... Радів, що вона "Із казарми нечистої // Чистою, святою // Пташечкою вилетіла..." і в формі звернутої до музи просьби — "Витай зо мною, і учи,
// Учи неложними устами // Сказати правду! Поможи // Молитву діяти до краю!" — відкривав і своє творче покликання, і релігійну природу своїх творчих емоцій".
Література
- Дзюба І. Загальмоване повернення // Тарас Шевченко. Життя і творчість. — К., 2008.— с. 489—490.
- Зайцев П. Життя Тараса Шевченка . Нью-Йорк – Париж – Мюнхен, 1955. - с. 358.
- Ненадкевич Є.О. Творчість Т. Г. Шевченка після заслання (1857—1858).— К., 1956.
- Шевченківський словник. Том другий. — К., 1977, с.11.
Посилання
- «Муза» // Шевченківська енциклопедія: — Т.4:М—Па : у 6 т. / Гол. ред. М. Г. Жулинський.. — Київ : Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка, 2013. — С. 346-349.