Мустафін Олексій Рафаїлович

1993 — закінчив педагогічний університет ім. М. Драгоманова (історичний факультет).

З листопада 1993 року — працював журналістом у виданні «УНІАН-тижневик», газетах «Пост-Поступ», «День», був автором публікацій в часописах «Вісті з України»[1] та «Eurazja»[2].

З листопада 1994 до кінця 1997 р. — в журналістській команді, яка створювала інформаційно-аналітичну телепрограму «Післямова».

У 1997 — працював завідувачем відділу міжнародних новин у Телевізійній службі новин (ТСН) на телеканалі 1+1.

З 1998 року — заступник шеф-редактора, у 2001–2005 р— шеф-редактор служби новин телеканалу «Інтер».

Автор програми «Післязавтра» (2003—2005).

У 2006–2011 роках — заступник голови правління з інформаційного мовлення телеканалу СТБ, головний редактор, керівник програми новин «Вікна».

За цей час «Вікна» чотири рази — у 2007, 2009, 2010 і 2011 роках — отримували премію «Телетріумф» як найкраща новинна програма на українському телебаченні. У 2007 році «Вікна» стали володарем премії «Фаворит телепреси», а в 2008 році цю премію отримала програма «За Вікнами».

З травня 2011 року — очолював департамент документальних і публіцистичних проектів СТБ.

Автор фільмів «2004» і «Майже доросла. Щоденник двадцятирічної» (останній здобув премію «Телетріумф» як найкращий телевізійний документальний фільм 2011 року).

Про роботу на «СТБ» і на «Інтері» журналіст зізнався в 2010 році в одному із своїх інтерв'ю інтернет-виданню «Медианяня»:

"Це дуже різні канали. У «Подробиць» з певного часу з'явилося гасло «Головні новини країни. Але насправді вони завжди грали роль «головних новин» - з моменту запуску «Подробиць» на місці програми «Час». Я це добре пам'ятаю, оскільки сам при цьому був присутній. Тому ставлення трошки інше до цих новин. Це офіціозніші новини, які повинні розповідати про все, що сталося в країні важливого, серйозного. Це просто жанр такий. І в ньому потрібно працювати, тому що аудиторія цього просить. І не тільки «широка аудиторія», я б сказав. Ось ви питали про спілкування з політиками ... На «Інтері» це завжди було по-особливому. «Що ви мали на увазі, коли сказали вчора то-то і те-то?». «Та нічого не мали на увазі». «Не може бути, на« Інтері »не може бути, щоб нічого не мали на увазі». Коли Кучма був президентом, він дивився «Подробиці». Відповідно, все те, на що в інших новинах він міг не звернути уваги - тому що просто їх не дивився, на «Інтері» він бачив. І реакцію це викликало відповідну. Більш безпосередню, я б сказав. Специфіка новин СТБ в тому, що це новини для людей, які не чекають офіційних повідомлень. І розуміють, про що ми їм розповідаємо. У них легше і вільніше до життя. Це люди, які сприймають іронію. А іронія починається з самоіронії. Що стосується особистих відчуттів, то СТБ для мене досить комфортний канал. Тут немає такої тривожної напруги, як на «Інтері». Хоча б, в силу статусу: ми, насправді, і не претендуємо на звання статусного каналу, ми "менш понтовий" канал, якщо хочете. І тому тут працюєш з великим задоволенням. Є, звичайно, проблеми, але на якому каналі їх немає? І, до того ж, на СТБ новини «відпочивають» по суботах і неділях. Це дуже незвично для новин. Для новинника це взагалі може здатися дивним. Пам'ятаю, коли я прийшов на СТБ з «Інтера», на мене це справило просто незабутнє враження. Я повинен був звикнути до цього. Але з іншого боку - це показує інше ставлення до життя..."

Як журналіст співпрацював з часописами «Дзеркало тижня», «Профіль», «Лівий берег», публікувався в «Українській правді»[3]

У 2013–2016 роках — генеральний директор телеканалу «Мега».

У 2016–2017 роках — генеральний продюсер новин «Медіа Групи Україна». На базі ресурсів групи (новинної редакції телеканалу «Україна», сайту Segodnya.ua і газети «Сегодня») створив єдину інформаційну платформу під спільним брендом «Сьогодні»[4].

У 2020-2021 роках — генеральний продюсер телеканалу «Еспресо»[5][6].

У 2021 році — керівник проекту «Медіа Групи Україна» «Україна, яку будуємо ми», присвяченого 30-річчю незалежності України[7].

Академік Української телевізійної академії. Член спостережної ради журналістської премії «Честь професії»

Автор науково-популярних статей з історичної тематики[8][9][10][11][12][13][14][15][16][17][18][19][20][21][22][23][24][25] та книжок:

«Справжня історія стародавнього світу» (2013),

«Справжня історія середніх віків» (2014),

«Справжня історія раннього нового часу» (2014),

«Влада майдану. Хто і навіщо винайшов демократію» (2016),

«Справжня історія пізнього нового часу» (2017),

«Справжня історія стародавнього часу» (2018),

«Hot Story. Неймовірні пригоди прянощів у світі людей» (2018),

«Напій змін. Як кава створила сучасний світ» (2018),

«Золоте руно. Історія, заплутана в міфах» (2019),

«Цікаві факти з історії давніх часів» (2019),

«Смачні пригоди. Екскурсії власною кухнею» (2020),

«Смачні мандри. Нові екскурсії кухнею» (2020),

«Халепи, що визначили долю народів» (2021),

«Злам: кризи політичних режимів» (2021).

У лавах СДПУ(О) — з часу заснування партії.

У травні 1990 р. обраний до Ради (згодом — Центральної Ради, Політради) СДПУ(О), з жовтня 1991 до вересня 2010 р. — член Правління (згодом — Політбюро).

1992—1994 — був «політичним редактором» партії.

Про участь партії у виборах 1998 року він казав в інтерв'ю:

"Вибори 1998 були дуже складними для партії (СДПУ(О)). Приходить один протокол з округу - партія долає бар'єр. Приходить другий - ні. За округу 4 до кінця підрахунку Григорій Михайлович Суркіс навіть сказав: "Якщо ми не пройдемо, то я їм влаштую таку опозицію, що вони пошкодують". Але в підсумку соціал-демократи пройшли. У цей складний для партії період в штабі взагалі не було Онопенко, який очолював партію. Його не було ні перед виборами, ні після. Потім він не прийшов на загальні збори, а в "Голосі України" вийшло інтерв'ю, в якому він заявив, що "результат був не дуже гарним, тому що першим був не я, а Кравчук". Звичайно, після цього спалахнув скандал і конфлікт. Я таких слів від Кравчука ні до, ні після не чув. З Онопенко розійшллися. І тоді виникла кандидатура Медведчука. Він дуже неоднозначно сприймався в партії, у всякому разі в її ідейній частини, тому що, як я вже говорив, це була спочатку напівдисидентська тусовка і люди, які в неї входили, відмінно знали історію зі Стусом. Ми домовилися, що будуть дані публічні пояснення по цій історії. І дійсно, з'явилося кілька матеріалів в пресі. А вже після цього він очолив партію. Але заголом і після цього в партії завжди було два крила - одне орієнтувалося на Медведчука і Суркіса, а друге групувалося швидше навколо Плужникова. Я завжди був ближче до другого крила. Власне, саме тому я потрапив на "Інтер". "Інтер" був проектом Плужникова. І, звичайно, замислювався в в тому числі і як політичний інструмент. Хоча навіть для журналістів СДПУ(О) була спочатку чимось невідомим. Був навіть випадок, коли Онопенко протитрували як "Онопрієнко". В усю шир розгорнулися вже на виборах київського мера. Коли Суркіс боровся з Омельченком... "

[26]

З квітня 2005 по вересень 2010 р. — заступник голови СДПУ(О).

З жовтня 1991 р. був заступником голови спілки «Українська соціал-демократична молодь», у 1992—1998 рр. очолював УСДМ.

У 2012–2013 рр. — консультував Партію регіонів з питань взаємодії із ЗМІ[27].

Був засновником і першим керівником дослідницької групи «Аргис»[28].

В 2018–2020 рр. був медіа-консультантом партії «Батьківщина»[29].

• Довідник «Хто є хто в Україні», видавництво «К. І.С»
• mustafin-o — блог у LiveJournal, який веде Олексій Мустафін.
• Сторінка у соціальній мережі Facebook