Муха морквяна

Імаго розміром 4—5 мм, блискучочорна із зеленуватим полиском; голова округла, жовто-коричнева з чорною трикутною плямою на тім'ї; вусики й ноги жовті; крила широкі, прозорі, з зеленуватим відтінком. Яйце розміром 0,6 мм, молочнобіле, овальне, з довгастими реберцями, звужене на задньому кінці у вигляді стебельця. Личинка 6—7 мм завдовжки, блідожовта, блискуча, із загостреним переднім кінцем і округленим заднім. Несправжній кокон розміром до 5 мм, видовженоовальний, бурий.

Зимують лялечки в колисочках у поверхневому шарі ґрунту, а також в овочесховищах. Виліт мух відбувається у травні при прогріванні ґрунту до 15—17 °С, що збігається з цвітінням яблуні та горобини. Мухи тримаються у затінених вологих місцях. Додатково живляться нектаром квіток зонтичних рослин. Яйця самки відкладають увечері групами на ґрунт поблизу кормових рослин. Плодючість — 100–120 яєць. Відкладання яєць триває 20—25 діб. Через 5—10 діб відроджені личинки вбуравлюються в коренеплід і проточують у ньому звивисті ходи. Живлення триває 20—25 діб, після чого личинки залишають коренеплід і заляльковуються в ґрунті у несправжньому коконі на глибині 4—10 см. Через 12—15 діб вилітають мухи другої генерації. Розвиток личинок другого покоління розтягується до 40—50 діб. Личинки, що завершили живлення, заляльковуються в колисочках у поверхневому шарі ґрунту, де й залишаються до весни. За рік розвивається дві генерації, на півночі ареалу, зокрема в Українському Поліссі, лише 1 покоління.[1] Розвиток личинок залежить від температури. В лабораторних умовах личинки розвивалися від 60 діб при 20°C до 80 діб при 15°C, а при температурі менше 12,5°C впадали в діапаузу.[2]

Вид поширений у Європі. У 1885 році випадково завезений до США, звідки поширився по помірній зоні Північної Америки на північ від 40° північної широти. Також випадково завезений до Нової Зеландії

Морквяна муха є важливим сільськогосподарським шкідником, що атакує моркву. Вид зареєстрований як шкідник у Великій Британії, Ірландії, Франції, Швеції, Швейцарії, Німеччині, Австрії, Росії, Україні.[3] В Україні на експериментальних посівах цей вид був найбільш економічно важливим пошкоджуючим фактором для коренеплодів моркви у 2006 і 2008 роках[4]. Листя пошкоджених рослин набуває фіолетово-червоного відтінку і в міру загнивання коренеплоду жовтіє і засихає. Поточені личинками другого покоління коренеплоди моркви втрачають смакові якості й стають непридатними для вживання. Частина шкідника з урожаєм моркви потрапляє в овочесховища.