Мюнстерський собор

Собор Святого Павла (нім. St.-Paulus-Dom) — одна з найзнаковіших церковних споруд в Вестфалії, знаходиться на площі Домплац, у місті Мюнстері ( федеральна земля Північний Рейн-Вестфалія). Поряд з історичною ратушею собор Святого Павла є одним з найзначніших пам'яток архітектури історичного центру міста та його символом. У соборі знаходиться кафедра Мюнстерського єпископа.

Собор Святого Павла
Південний фасад
51°57′47″ пн. ш. 7°37′32″ сх. д.
Тип споруди собор
Розташування  Німеччина, Мюнстер
Початок будівництва 1225
Кінець будівництва 1264
Зруйновано 1945
Відбудовано 1956
Стиль Готичний з елементами романського стилю
Належність католицизм
Єпархія Roman Catholic Diocese of Münsterd
Стан пам'ятник архітектури NRWd
Адреса Мюнстер
Оригінальна назва нім. St.-Paulus-Dom
Епонім Павло
Вебсайт paulusdom.de
Мюнстерський собор (Німеччина)
 Мюнстерський собор у Вікісховищі

Нині в соборі проводиться зовнішня реставрація.

Історія

Собор Святого Павла — це третій за рахунком собор Мюнстерського єпископства. Зведення першого собору, відомого як собор Святого Людгера, почалося в 805 році.

Перший собор (805–1377 роки)

В 799 - 800 роках Людгер, проводячи місіонерську діяльність, засновує у містечку Верден на нижньому Рурі, монастир ордену бенедиктинців, як центр місіонерської християнської діяльності в західній Саксонії, здійснивши свою давню мрію, а саме створити на новонавернених землях монастир та спонукати до розвитку чернечого суспільства. В цей же час, його діяльність була спрямована на створення Мюнстерського єпископства. 30 березня 805 року Людгер був посвячений Кельнським архієпископом Хільдебольдом (787- 818) на першого Мюнстерського єпископа.

Собор Святого Людгера був трьохнефною базилікою. В ході розкопок, які в 1936 році проводив колишній директор Єпископського музею доктор Вішебрінка, з'ясувалося, що собор Святого Людгера перебував на тому ж місці, де зараз знаходиться крита галерея та цвинтарний дворик собору Святого Павла. Базиліка мала розміри 27,6×31,2 м. З північно-західної сторони базиліки знаходилася вежа зі сторонами 8,3×8,3 м.

Собор Святого Людгера одночасно виконував три функції: в ньому розташовувалася кафедра Мюнстерського єпископа, він був церквою яка живе за статутом Святого Кродегана Метцського монастиря, і, нарешті, був парафіяльною церквою для мешканців міста Мюнстер.

Другий собор (990–1225 роки)
Романський вестверк

Другий собор виник в безпосередній близькості від першого. Ніяких точних відомостей про його будівництво не збереглося. За офіційними даними Мюнстерського єпископства будівництво другого собору почалося в 1071 році, але за оцінками ряду фахівців, наприклад, Макса Гайсберга, будівництво собору почалося під час єпископа Додо, тобто в період з 969 до 993 року. Перше ж документальне підтвердження існування другого собору відноситься до 1090 року, де повідомляється про те, що собор постраждав під час пожежі. Оскільки собор був побудований під час правління Саксонської династії, то він отримав назву собору Оттонідів.

Так як третій собор був побудований на тому самому місці, де знаходився другий собор, то робити розкопки для вивчення собору Оттонідів неможливо. Однак, оскільки окремі частини другого собору увійшли до складу собору Святого Павла. Наприклад, східна стіна західного поперечного нефу, південна стіна бокового поздовжнього нефу і велика частина північної стіни. Відповідно, можна приблизно оцінити ширину собору Оттонідів в 36,6 м. Що стосується довжини собору, то дати їй навіть імовірну оцінку немає ніякої можливості.

При єпископі Германа II фон Катценельбогена орієнтовно в 1192 році до собору з західного боку був прибудований вестверк — масивна споруда з двома романськими вежами, яка практично без змін увійшла в склад собору Святого Павла. Північна вежа має розмір 12,05 м в напрямку північ-південь і 13,6 м в напрямку захід-схід. Висота північної вежі становить 57,7 м. Південна башта має розміром 11,5 × 12,95 м і висоту — 55,5 м.

Протягом більш ніж двохсот років собор Святого Людгера і собор Оттонідів існували разом, тому перший собор майже сто років не використовувався.

Третій собор (1225 рік — наші дні)
План собору 1761 року
Готичний вестибюль і романська південна вежа
Собор Святого Павла в 1784 році
Фрагмент критої галереї

Закладка третього собору відбулася в 1225 році. Будівництво велося майже 40 років. Урочисте освячення собору було проведено єпископом Герардом фон Марком 30 вересня 1264 року. Базиліка з подвійним поперечним нефом була побудована в готичному стилі. Її довжина становить 108,95 м, ширина західного поперечного нефу, включаючи вестибюль, становить 52,85 м, без вестибюля — 40,53 м. У проміжку між поперечними нефами головний неф має ширину 28,3 м, східний поперечний неф має ширину 43,3 м. При будівництві частково використовувалися фрагменти собору Оттонідів. В соборі Святого Павла проявляється яскраво виражене змішання романського і готичного архітектурних стилів.

Функцію парафіяльної церкви собор втратив ще на етапі свого будівництва, коли на місці нинішньої площі Domplatz була побудована церква Святого Якова. Після знесення церкви в 1812 р. собору Святого Павла були повернуті функції парафіяльного храму.

Аж до 1377 р. поруч з собором Святого Павла існував і старий собор Святого Людгера. 18 серпня 1377 єпископ Флоренц фон Вефелінгхофен прийняв рішення про його знесення. В 1390 - 1395 роках на його місці створюється внутрішній дворик, який оперізувала крита галерея. Зі східного боку до критої галереї примикає каплиця Богоматері. В 1516 році собор був частково перебудований в піздньоготичному стилі. Це була остання перебудова собору. В незмінному вигляді він проіснував майже 450 років — аж до руйнування під час однієї з численних бомбардувань союзницької авіації під час Другої Світової війни. Під час Мюнстерської комуни 1534 - 1535 років собор Святого Павла був розграбований. Були знищені єпископська кафедра, багато ікон і скульптур, в тому числі скульптури Генріха Брабендера. Також було зруйновано астрономічний годинник - 1408 року. Витвори мистецтва були прикрашені зображеннями біблійних сюжетів. Після придушення повстання анабаптистів для собору створюються нові ікони (в тому числі ікони роботи відомого вестфальського художника Германа том Ринга) і скульптури (частину скульптур створив син Генріха Брабендера)

В ході другої світової війни собор був зруйнований під час бомбово-штурмової атаки прямим попаданням. Практично весь церковний інвентар і художні цінності, які зберігалися в соборі, не постраждали, оскільки були завчасно евакуйовані. Проте було зруйновано весь настінний і плафоний живопис Германа том Ринга середини XVI століття.

Відновлення тривало з 1946 по 1956 роки. При цьому багато частин собору реконструювалися в точній відповідності оригіналу. Однак, настінний живопис відновлений ​​не був. В 1981 році був відкритий новий зал собору. Він знаходиться на північ від критої галереї. В ньому виставлені предмети мистецтва та культурні цінності, що збереглися протягом більш ніж 1200 років з часу заснування єпископства. Деякі з виставлених там предметів і зараз ще використовуються під час проведення богослужінь у соборі. В 1985 - 1990 роках Георг Майстерманн створив 17 вітражів з абстрактно-геометричними фігурами і символічними біблійними мотивами[1].

Оздоблення собору

Астрономічний годинник
Астрономічний годинник

Перший астрономічний годинник, встановлений в соборі в 1408 р., був знищений анабаптистами в 1534 році. Новий годинник створювався в 1540 - 1542 роках. Розрахунок годин виконав математик Дітріх Цвівель та францисканський монах Йоганн фон Аахен. Годинниковий механізм виготовив слюсар Ніколаус Віндемакер, а художнє оформлення виконав Людгер том Ринг Старший[2].

У зв'язку з тим, що в результаті календарної реформи в католицьких країнах, коли замість старого юліанського календаря був введений папою Григорієм XIII новий Григоріанський календар, наступним днем ​​після четвергу 4 жовтня 1582 року стала п'ятниця 15 жовтня. Також було змінено правило високосного року (як і раніше високосним залишався рік, номер якого кратний чотирьом, але виняток робився для тих, які були кратні 100, відтепер такі роки були високосними тільки тоді, коли ділилися ще й на 400). Це призвело до того, що тепер Пасхалія, що визначається за допомогою астрономічних годин собору Святого Павла стала неточною[2].

В 1696 році був оновлений годинниковий механізм, додані фігури бога Хроноса і Смерті. В 1818 році в годинах був встановлений новий 4-х метровий маятник, через що збільшилась гучність механізму і призвело до постійних скарг віруючих[2].

В 1927 році годинник демонтували для капітального ремонту. Розрахунки для нового годинникового механізму виконали Ернст Шульц та Еріх Хюттенхайн. Роботи виконувалися на годинниковому заводі Генріха Еггерінгхауза в 1929 -1932 роках.

Під час другої світової війни годинник був евакуйований і запущений знову 21 грудня 1951 року[2]. На даний момент,

годинник показує не тільки час, але і фази Місяця, положення планет, має вічний календар до 2071 року. Щогодини на трубі грає механічний чоловічок, жіноча фігура б'є у дзвін. Смерть відбиває кожні чверть години, при цьому Хронос перевертає пісочний годинник. Щодня опівдні фігури трьох волхвів оточують фігури Діви Марії з Немовлям на колінах.

Технічні дані годинника
  • Висота — 7,8 м
  • Ширина — 4,1 м
  • Діаметр циферблату — 3,0 м
  • Вага — 110 кг

Тріумфальний хрест
Тріумфальний хрест
Головний орган

Дубовий хрест висотою 3,55 м і шириною 2,62 м був виготовлений в XIII столітті. Він спочатку перебував на стіні. Фігура Христа на ньому має висоту 2,22 м. У 1973 році було прийнято рішення підвісити хрест над вівтарем. Для цього хрест, який перебував на той час у поганому стані, був відреставрований в Оснабрюці. Можливо, в минулому хрест і фігура були розфарбовані, але зараз вони коричневого кольору.

Органи

У соборі встановлено 3 органи. При відновленні собору після руйнування в 1956 році був змонтований новий головний орган роботи Ханса Клайса перед південним вікном східного поперечного нефу в хорі святого Якова. Два допоміжних органи, які розміщені в вестверці (1987 рік) і в західному хорі (1650, реставровано в 2009 році).

Дзвони

До руйнування собору в південній башті вестверку перебувала група дзвонів 1911, 1890, 1856, 1675, 1638, 1538 років і один дзвін XIII століття. При руйнуванні собору жоден із дзвонів не зберігся. В 1956 році були встановлені 8 дзвонів виробництва заводу «Feldmann & Marschel»[3]. Однак, звукова послідовність нових дзвонів не відповідала старим, тому в 1979 році була зроблена звукова корекція. У вежі-сігнатурці розміщені два барокових дзвони, які автоматично відбивають кожну чверть години, при цьому дзвоновий механізм управляється астрономічним годинником[4].

Галерея
  • Головний неф
  • Вітражі
  • Внутрішній дворик
  • Циферблат астрономічного годинника

Література
  • Ralf van Bühren: Kunst und Kirche im 20. Jahrhundert. Die Rezeption des Zweiten Vatikanischen Konzils, Paderborn: Verlag Ferdinand Schöningh 2008 (ISBN 978-3-506-76388-4)
  • Bernd Haunfelder, Edda Baußmann, Axel Schollmeier: «Ein wunderherrliches Werk». Die Feierlichkeiten zum Wiederaufbau des Domes in Münster 1956. Aschendorff, Münster 2006 (ISBN 978-3-402-00428-9)
  • Domkapitel der Kathedralkirche zu Münster: Den Dom zu Münster virtuell erleben, 1200 Jahre Glaubensgeschichte in Bauwerken, in Kunstschätzen, in Gottesdiensten — DVD mit 8-seitigem Beiheft, Dialogverlag Münster 2005 (ISBN 3-937961-07-0)
  • Alexandra Pesch: Der Dom zu Münster. Das Domkloster. Archäologie und historische Forschung zu Liudgers honestum monasterium in pago Sudergoe. Die Ausgrabungen 1936–1981 am Horsteberg in Münster (Denkmalpflege und Forschung in Westfalen Bd. 26, 4), Mainz 2005 (ISBN 3-8053-3515-6)
  • Simone Epking, Christoph Hellbrügge, Uwe Lobbedey, Juliane Moser, Kristin Püttmann-Engel, Ulrike Rülander, Ulrich Schäfer und Peter Schmitt: Der Dom zu Münster 793-1945-1993. Die Ausstattung (Denkmalpflege und Forschung in Westfalen Bd. 26, 2), Mainz 2004 (ISBN 3-8053-3416-8)
  • Martin Goebel: Das Domgeläut zu Münster in Westfalen, CD mit Beiheft, Münster (2. Auflage) 2000
  • Uwe Lobbedey: Der Dom zu Münster 793-1945-1993. Der Bau (Denkmalpflege und Forschung in Westfalen Bd. 26, 1), Bonn 1993 (ISBN 3-7749-2571-2)
  • Max Geisberg: Die Bau- und Kunstdenkmäler von Westfalen, Band 41: Die Stadt Münster Teil 5: Der Dom. Münster 1977 (ISBN 3-402-05094-3)
  • Géza Jászai / Rudolf Wakonigg: Der Dom zu Münster und seine Kunstschätze, Dialogverlag Münster (ISBN 3-933144-28-0)
  • Domkapitel der Kathedralkirche zu Münster: Weg der Hoffnung, Kreuzweg im St.-Paulus-Dom Münster, Dialogverlag Münster (ISBN 3-933144-05-1)

Примітки
  1. Werner Thissen: Einsichten in Unsichtbares. Die Fenster Georg Meistermanns im Dom zu Münster, Freiburg im Breisgau 1992 (2. Auflage: Dialogverlag Münster 1998) ISBN 3-933144-12-4, Бюрен, 2008, стор. 617.
  2. Otto-Ehrenfried Selle:Die Astronomische Uhr im Dom zu Münster. Інформаційний бюлетень собору (2008).
  3. Kurt Kramer:Die Glocke und ihr Geläute. Geschichte, Technologie und Klangbild vom Mittelalter bis zur Gegenwart. Deutscher Kunstverlag, 3. Aufl., Мюнхен, 1990, стор 51.
  4. Claus Peter und Jan Hendrik Stens: Das Münstersche Domgeläute in Geschichte und Gegenwart. In: Konrad Bund u.a.: Jahrbuch für Glockenkunde. Bd. 9/10, MRV, Брюль, 1998, стор. 62-63.

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.