Міжнародна міграція робочої сили
Мігра́цією робо́чої си́ли називається переміщення працездатного населення із одних країн в інші терміном більше ніж на один рік, викликане причинами економічного, політичного чи іншого характеру.
Види міжнародної міграції робочої сили
Міграція робочої сили проявляється в двох основних різновидах: еміграції та імміграції.
Еміграцією називається переселення громадян в іншу країну на постійне або довготривале тимчасове проживання. Імміграція – в'їзд в країну громадянина іншої країни на постійне чи довготривале проживання. Явище, коли іммігранти виїжджають з країни, в яку вони іммігрували, або емігранти повертаються на батьківщину називають рееміграцією.
Різниця між імміграцією з країни та еміграцією в країну називається міграційне сальдо.
Ринок робочої сили
У результаті міграції робочої сили був сформований світовий ринок праці. Пропозиція на цьому ринку керується ситуаціями на внутрішніх ринках праці країн-експортерів та країн-імпортерів робочої сили.
Ринок робочої сили виконує низку функцій: здійснює визначення вартості робочої сили, регулює попит і пропозицію робочої сили, зводить продавців робочої сили з покупцями, забезпечує конкуренцію між найманими працівниками (що означає мотивацію робітників до підвищення їх кваліфікаційного рівня та здешевлює ціну робочої сили), прискорює міграційні процеси в національному та інтернаціональному масштабах, сприяє виявленню шляхів та розробці заходів соціального захисту робочої сили та інші[1].
Оскільки міжнародна міграція робочої сили набула масового характеру, то у світі сформувалися чотири основних ринки робочої сили: США та Канада (трудові ресурси склалися завдяки іммігрантам), країни Західної та Північної Європи (використання іноземної робочої сили відбувається переважно завдяки взаємній інтеграції країн, велику роль у цьому процесі відіграло створення ЄС), країни Близького Сходу (ринок праці тут забезпечують емігранти з Єгипту, Іраку, Сирію, Йорданію, Палестини), країни Латинської Америки (рух робочої сили у цьому регіоні забезпечується завдяки взаємному переміщені робочої сили між країнами).
Роль, характерні риси та способи визначення масштабів міграції
Необхідність міграції робочої сили зумовлена нерівномірністю нагромадження капіталу, існуванням відносного перенаселення (безробіття) як постійного джерела надлишкових робочих рук в одних країнах і недостача дешевої робочої сили в інших.
Характерною рисою міжнародної міграції робочої сили в сучасних умовах є рух двох різних типів мігрантів з відсталих країн у розвинуті. Один тип – це наукові кадри та спеціалісти (так званий "відтік мізків", інший тип – це некваліфікована або малокваліфікована робоча сила, основною сферою зайнятості якої є галузі, де переважає важка ручна праця[2].
Для визначення масштабів міграційних процесів використовують три основні кількісні показники: трудовий дохід (виплата зайнятим), переміщення мігрантів та перекази робітників; котрі, через незручність обрахування, виражаються переважно у платіжному балансі.
Трудовим доходом називаються зарплати та інші виплати готівкою чи натурою, отримані приватними особами-нерезидентами за роботу, виконану для резидентів і оплачену ними[3]. Переміщення мігрантів являє собою оцінку майна, яке перевозять з собою в іншу країну мігранти, у грошовому еквіваленті. Перекази робітників – це загальна сума пересланих грошей чи майна емігрантів своїм родичам, що залишились на батьківщині.
Міграційна політика держави
У сучасному світі міграція робочої сили є важливою частиною економічного життя країн, адже цей процес є практично неконтрольованим, хаотичним, з нього важко вилучити конкретні кількісні показники. Саме тому держава має забезпечувати певний набір заходів щодо упорядкування міграційних процесів.
Міграційна політика – політика держави у сфері міграції населення. Оскільки основний поділ міжнародної міграції є за напрямком руху населення, тобто еміграція та імміграція, то політика держави у сфері міграції населення також поділяється на еміграційну та імміграційну. Імміграційна політика – регламентація правил і норм прийняття іноземних громадян в країну. Еміграційна політика – регламентація правил і порядку виїзду громадян країни за кордон і захист їх прав у країнах, що їх приймають[4].
Основними інструментами (за А. Кірєєвим) регулювання імміграційних процесів є обмеження особистого характеру (контроль за здоров'ям іммігрантів, недопущення іммігрантів-наркоманів, людей з психічними розладами, ВІЛ-інфікованих), кількісне квотування (у більшості країн існує певна кількісна межа іммігрантів, зазвичай регулюється законами і відбувається за наглядом правоохоронних органів), економічне регулювання (введення певних фінансових обмежень, наприклад, сплата іммігрантами певного внеску в державну казну країни, в яку вони іммігрують), часові обмеження (введення обмежень на максимальний строк перебування іноземних робітників у країні), географічні пріоритети (установлення географічної та національної структури еміграції, тобто надання переваги іммігрантам з певної країни), заборони (тобто законодавчі акти, котрі забороняють іноземцям займати певні посади).
Примітки
- Ділова хроніка // Діловий вісник. – 2005. - №7 (38).
- Козик В.В., Панкова Л.А., Григор'єв О.Ю., Босак А.О. Міжнародна економіка та міжнародні економічні відносини: Практикум. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К.: Вікар, 2006.
- Киреев А.П. Международная экономика. В2-х ч. – Ч. І. Международная микроэкономика: движение товаров и факторов производства. Учебное пособие для вузов. – М.: Междунар. отношения, 1999.
- За загальною редакцією Ю.В. Ніколенка. Політекономія: Підручник. – Київ: ЦУЛ, 2003.
Див. також
Література
- В. С. Будкін. Міжнародна міграція робочої сили // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т./Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К.:Знання України, 2004 — Т.2 — 812с. ISBN 966-316-045-4
- О. І. Ступницький. Світовий ринок робочої сили // Українська дипломатична енциклопедія
- Міжнародна міґрація: теорія та практика: моногр. / О. А. Ровенчак, В. В. Володько. — Львів: ЛНУ ім. І. Франка, 2015. — 412 с. — ISBN 978‐617‐10‐0069‐8