Внутрішня міграція

Вну́трішня мігра́ція — переміщення людей з одного регіону в інший у межах однієї країни. Внутрішня міграція є однією з форм міграції населення. Основними причинами внутрішньої міграції є, як правило, економічні фактори — рівень доходів і витрат, а також якість життя, тоді як у зовнішньої міграції крім економічних значимі також політичні чинники. Одним із прикладів внутрішньої міграції, характерною для багатьох країн, є урбанізація — переміщення населення зі сільської місцевості в міста.

Приклади

Історія багатьох країн включає приклади значних внутрішніх міграцій населення:

  • Велика Британія — в історії Великої Британії було кілька міграцій з півночі Англії на південь, а також із Шотландії, Ірландії (зовсім недавно в Північній Ірландії) і Уельсу в Англію. Найістотнішими переміщення людей були за часів промислової революції, а також у зв'язку з наслідками голоду в Ірландії 1845—1849 років.
  • США
    • В середині XIX століття була значна внутрішня міграція зі східних штатів до західного узбережжя, яка істотно зросла після будівництва 1869 року трансконтинентальної залізниці.
    • У період від 1910-х до 1970-х років відбулося масове переселення афроамериканців із сільськогосподарських південних штатів у промислові міста півночі, північного сходу і заходу США.
    • Депопуляція сільських Великих рівнин від початку XX століття, у багатьох сільських округах сьогодні проживає менше 40 % населення 1900 року.
    • Постійна міграція всіх етнічних груп, що почалася під час «Пилового казана» 1930-х років, але прискорилася після Другої світової війни, до Сонячного поясу півдня та заходу США.
    • Постійна міграція з Каліфорнії в інші штати приблизно від 1990 року, переважно робочого та середнього класу всіх етнічних груп, але особливо білих, яку називають Каліфорнійським виходом.
  • У Новій Зеландії, внаслідок "дрейфу на північ" Південний острів поступово втрачає населення на користь основного міського регіону, Окленда, на крайній півночі країни.
  • На Філіппінах, через централізованість і нерівномірність розподілу державних повноважень і коштів, люди з провінцій прямують до Манільської агломерації в пошуках кращої роботи та можливостей. Ці процеси тривають, хоча зараз у значно меншій кількості, оскільки серед внутрішніх мігрантів зростає популярність Себу та Давао.
  • В Італії, під час економічного дива в країні 1950—1960-х років, так званий «промисловий трикутник» Північно-Західної Італії зазнав напливу іммігрантів з Південної Італії, оскільки південна частина країни залишалася недорозвиненою та бідною. Пік припав на період від 1955 до 1963 років, коли 1 300 000 робітників переїхали з півдня до північних промислових міст. Після паузи 1980-х роках міграція з півночі на південь відновилася, цього разу спрямована в інші райони півночі та Центральної Італії.
  • СРСР — для забезпечення трудовими ресурсами будівництв на Крайній Півночі Росії, в Сибіру і на Далекому Сході людей залучали високими зарплатами, романтикою ударних будівництв організаційними заходами, наприклад, комсомольський заклик.

Вторинна міграція

Підвидом внутрішньої міграції є міграція груп іммігрантів, яку часто називають вторинною або подальшою міграцією. Вторинною міграцією також називають міграцію іммігрантів у межах Європейського Союзу.

У США завдання керувати вторинною міграцією переселених біженців покладено на Управління з переселення біженців, програму Управління у справах дітей та сімей Міністерства охорони здоров'я та соціальних служб США[1][2]. Проте інформації про вторинну міграцію та пов'язані з нею програмні структурні зміни мало[3]. Вторинна міграція вважається однією з рушійних сил розподілу переселенців у Сполучених Штатах[4].

Вторинна міграція сомалійців у США

Сомалійці, група біженців, спочатку широко розсіяна в Сполучених Штатах, сформувала значні громади в Міннесоті, Огайо та Вашингтоні[5]. Вторинна міграція до Міннеаполіса, штат Міннесота та Колумбуса, штат Огайо, зробила ці два регіони, відповідно, першим і другим серед американських сомалійців[5]. Географиня Тамара Мотт стверджує, що основною причиною міграції сомалійців до Колумбуса, штат Огайо, було бажання перебувати поруч із сім'єю, друзями та іншими сомалійцями[6].

До Льюїстона, штат Мен, сомалійці стали мігрувати після того, як у лютому 2001 року соціальні служби переселили туди кілька сімей[7]. У період від 1982 до 2000 роки агентства з переселення розмістили біженців, серед них 315 сомалійців, у районі Портленда, штат Мен[7]. Високий рівень завантаженості орендованого житла в Портленді призвів до перших переїздів до Льюїстона[7]. Сомалійцям притаманне кочування, вони підтримують контакти, часто через мобільний телефон, із великою родиною, членами клану та друзями[7]. Коли про Льюїстон дізналися інші сомалійці, їх привабили якість життя, низька вартість житла, хороші школи, безпека та більший соціальний контроль над дітьми в маленькому місті[7]. У період від лютого 2001 року до серпня 2002 року понад 1000 сомалійців переїхали до Льюїстона[8]. Більшість із цих ранніх вторинних мігрантів прибули з Кларкстона, штат Джорджія, передмістя Атланти[7]. До 2007 року сомалійці, які приїхали до міста з усіх куточків США та принаймні трьох інших країн[7], становили вже 6,5 % населення Льюїстона[9].

Див. також

Примітки
  1. 96th Congress (17 березня 1980). Public Law 96-212. United States Government Publishing Office. Процитовано 12 лютого 2017.
  2. 1980 Refugee Act. Pub. L. 96-212. 94 Stat. 102. 17 березня 1980.
  3. Ott, Eleanor (September 2011). Get up and go: Refugee resettlement and secondary migration in the USA. New Issues in Refugee Research. No 219.
  4. Forrest, Tamar Mott; Brown, Lawrence A (7 квітня 2014). Organization-Led Migration, Individual Choice, and Refugee Resettlement in the US: Seeking Regularities. Geographical Review 104 (1): 10–32. doi:10.1111/j.1931-0846.2014.12002.x.
  5. Forrest, Tamara Mott; Brown, Lawrence A. (Jan 2014). Organization-Led Migration, Individual Choice, and Refugee Resettlement in the U.S.: Seeking Regularities. Geographical Review 104 (1): 10–32. doi:10.1111/j.1931-0846.2014.12002.x.
  6. Mott, Tamara E. (Feb 2010). African refugee resettlement in the US: the role and significance of voluntary agencies. Journal of Cultural Geography 27 (1): 1–31. doi:10.1080/08873631003593190 — через MasterFILE Elite.
  7. Huisman, Kimberly A., ред. (2011). Somalis in Maine: Crossing Cultural Currents. Berkeley, CA: North Atlantic Books. с. 23–56. ISBN 978-1-55643-926-1.
  8. Mott, Tamara E. (Feb 2010). African refugee resettlement in the US: the role and significance of voluntary agencies. Journal of Cultural Geography 27 (1): 1–31. doi:10.1080/08873631003593190 — через MasterFILE Elite.
  9. Nadeau, Phil (Summer 2007). The New Mainers: State and local agencies form partnerships to help Somali immigrants. National Civic Review 96 (2): 55–57. doi:10.1002/ncr.180 — через Advanced Placement Source.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.