Міліндер Лев Максович
Лев Максович Міліндер (нар. 31 грудня 1930, Ленінград, РРФСР, СРСР — пом. 8 березня 2005, Санкт-Петербург, Росія) — радянський і російський актор театру і кіно, автор театральних « капустників». Заслужений артист РРФСР (1991)[1][2].
Міліндер Лев Максович | |
---|---|
Дата народження | 31 грудня 1930 |
Місце народження | Ленінград, РРФСР, СРСР |
Дата смерті | 8 березня 2005 |
Місце смерті | Санкт-Петербург, Росія |
Поховання | Преображенський єврейський цвинтар (Санкт-Петербург)d |
Громадянство | СРСР → Росія |
Alma mater | Російський державний інститут сценічних мистецтв (1953) |
Професія |
актор, автор театральних «капустників» |
Кар'єра | 1953—2005 |
Нагороди | |
IMDb | ID 1474244 |
Біографія
Лев Міліндер народився 31 грудня 1930 року в Ленінграді, в єврейській сім'ї, яка жила на Заміському проспекті, будинок № 12, кв. 63[3]. Під час німецько-радянської війни з молодшою сестрою Нелею[4], бабусею[5] та дідусем[6] був евакуйований до Троїцька[7] . Батько — Макс Якович Міліндер (1907-?), був призваний в діючу армію 2 липня 1941, служив у штабі 39-ї армії, капітан, нагороджений орденом Червоної Зірки (1942), медаллю «За бойові заслуги»[8].
1953 року закінчив Ленінградський державний театральний інститут імені О. Островського (клас Бориса Зона, Тетяни Сойникової та Володимира Честнокова), після чого разом із дружиною — актрисою Ніною Миколаївною Ургант — був направлений на роботу за розподілом до Ярославського драматичного театру імені Федора Волкова[9][10].
Протягом п'ятдесяти років, з квітня 1954[10] і до кінця життя, служив у трупі Ленінградського (згодом Санкт-Петербурзького) державного академічного театру комедії імені Миколи Акімова . Здобув популярність у 1960 році після ролі тіні вченого в постановці режисера Миколи Акімова «Тінь» за однойменною п'єсою-казкою Євгена Шварца. Ця роль принесла Леву Міліндеру успіх та стала вершиною його творчого шляху. Пізніше він зіграв чимало гідних ролей: князя Сержа Ветринського у водевілі «Лев Гурич Синічкін» за адаптованим текстом Олексія Бонді (за Дмитром Ленським), Жана в «Силуетах Парижа» Франсуази Саган, Дубровського в «Дзвінку у порожню квартиру» Дмитра Угрюмова, — але вони помітно поступалися образу, створеному ним у п'єсі Шварца[11][12].
Багато років Міліндер був беззмінним автором акимівських «капустників», присвячених ювілеям працівників театру[13]. На основі цих заходів, що викликали великий суспільний резонанс, 1987 року було поставлено концерт-огляд «Давайте говорити один одному компліменти»[11].
Лев Максович Міліндер помер у святковий день 8 березня 2005-го[14] в Санкт-Петербурзі, на 75-му році життя[15] . Похований на Преображенському єврейському цвинтарі в Санкт-Петербурзі[16].
Родина
- Мати — Іда Марківна (Мордківна) Шевець, померла в Ізраїлі .
- Сестра — кандидат медичних наук[17] Нінель Максівна Міліндер (нар. 1936), фтизіатр.
- Дружина (1950-і) — Ніна Миколаївна Ургант (1929—2021), актриса театру та кіно, народна артистка РРФСР (1974), лауреат Державної премії СРСР (1976). Лев Максович та Ніна Миколаївна прожили у шлюбі чотири роки, після розлучення одружився ще чотири рази[14].
- Син — Андрій Львович Ургант (нар. 28 листопада 1956), актор театру та кіно, телеведучий[18] .
- Онук — Іван Андрійович Ургант (нар. 16 квітня 1978), актор театру та кіно, шоумен, теле- та радіоведучий, співак, музикант, продюсер[14].
- Син — Андрій Львович Ургант (нар. 28 листопада 1956), актор театру та кіно, телеведучий[18] .
- Донька від передостаннього шлюбу.[14]
Творчість
Ленінградський (Санкт-Петербурзький) державний академічний театр комедії імені Миколи Акімова
Лев Міліндер прослужив у трупі театру понад п'ятдесят років, з квітня 1954 року і до кінця життя, і в різні роки був зайнятий у спектаклях[10][11]:
- 1954 — «Суддя в пастці» — перехожі, жебраки та інші
- 1954 — «Помпадури і помпадурші» — офіцер
- 1959 — «Четверо під одним дахом» — громадянин напідпитку
- 1959 — «Трихвилинна розмова» — бухгалтер
- 1960 — «Тінь» за однойменною п'єсою-казкою Євгена Шварца (режисер — Микола Акімов) — тінь (Теодор-Христиан) вченого (Християна-Теодора)[11][12]
- 1962 — «Фізики» — Уве Сіверс, старший санітар
- 1963 — «Дон Жуан» — іноземні посли / лорд Амандевілл / Джонсон / негр Баба / султан / Ламбро
- 1964 — «Дело» — Чибісов, підпорядкованості
- 1964 — «Дванадцята ніч» — Фесте, блазень Олівії
- 1966 — «Весілля Кречинського» — Ніканор Савич Бек, лихвар
- 1968 — «Циліндр» — Родольфо
- 1968 — «Силуети Парижа» — Жан
- 1970 — «Хай живе король!» — Володимир Миколайович, заступник начальника інюрколегії Міністерства закордонних справ СРСР / Посадіон, надовго міністр внутрішніх справ Б.
- 1970 — «Село Степанчиково та його мешканці» — Прим
- 1972 — «Маленьке вікно на великий океан» — поет / художник / хор
- 1972 — «Візок з яблуками» — Король Магнус / Памфілій / Пліній, міністр фінансів
- 1973 — «Троянської війни не буде» — Геометр, сенатр
- 1974 — «Романтики» — Страфорель
- 1974 — "Концерт для. . . " — кларнет
- 1976 — «Ремонт» — людина в шльопанцях
- 1977 — Баня — Моментальников
- 1977 — «Сваха» — Корнелій Хекл
- 1980 — «Тьоркін-Тьоркін» — перший критик
- 1980 — «Зрада» — Гліб Олексійович Валетов
- 1981 — «Казка Арденського лісу» — Жак-меланхолік
- 1984 — «Все можуть королі» — Рибаков, член комісії
- 1985 — «День Перемоги серед війни» — кларнет
- 1986 — «Дванадцята ніч» — Антоніо, капітан корабля, друг Себастьяна
- 1990 — «Ромул Великий» — Аполліон, антиквар
- 1992 — «Планета кохання» — сенатор
- 1993 — «Тартарен з Тараскона» — буфетник
- 1997 — «Пристрасті за Мольєром» — вчитель танців
Фільмографія
- 1961 — «Строкаті оповідання» (телеспектакль) — Гранський, наречений Лізи
- 1965 — «Велика котяча казка» — Хватачок, детектив
- 1979 — «Отелло» — Лодовіко
- 1990 — «Захід» — Ейхбаум
- 1993 — «Ти в мене одна» — колега Євгена Тимошина з НДІ
- 1995 — «Зимова вишня 3» — епізод
- 1995 — «Дебюссі, або Мадемуазель Шу-Шу» («La musique de l'amour: Chouchou»)— "перша скрипка
- 2001 — «На ім'я Барон» (серія № 10) — старий раввин у синагозі
- 2004 — «Агент національної безпеки 3» (серія № 32 «Падишах») — архиваріус
- 2004 — «Іванов та Рабинович» — професор славістики
Озвучування
- 1966 — «Поема двох сердець» — кривтй емір (роль Р. Пірмухамедова)
- 1979 — «Пригоди принца Флорізеля» — злочинець в інвалідному візку (роль Іллі Рєзніка)
- 1981 — «Всім чортам на зло»
Визнання
Примітки
- Указ Президиума Верховного Совета РСФСР от 13 мая 1991 года «О присвоении почётных званий РСФСР работникам искусства». Сайт «Сейчас.ру» // lawmix.ru
- Лев Максович Милиндер. Заслуженный артист РСФСР. Краткая биография. Официальный сайт Санкт-Петербургского театра комедии имени Н. П. Акимова (старый) // komedia.spb.ru
- Весь Ленинград (1935): Макс Яковлевич Милиндер (предприятие «Вагрест»)
- Неля Милиндер в эвакуационных списках (1942)
- Бруха Лейбовна Сапожник (инженер) в эвакуационных списках (1942)
- Марк Моисеевич Сапожник (слесарь) в эвакуационных списках (1942)
- Лев Милиндер в эвакуационных списках (1942)
- Милиндер Макс Яковлевич на сайте Память народа
- И. Жукова. «Нас знают, как Милиндера». — «Новости Петербурга», № 44, 2-8 ноября 2004 года. Официальный сайт Санкт-Петербургского театра комедии имени Н. П. Акимова (старый) // komedia.spb.ru
- Беседовала Екатерина Щербацкая. Интервью со Львом Максовичем Милиндером. — Журнал «Театральный Петербург», № 10, май 2004 года. Официальный сайт Санкт-Петербургского театра комедии имени Н. П. Акимова (старый) // komedia.spb.ru
- Лев Милиндер (1930—2005). Творческая биография, спектакли прошлых лет. Официальный сайт Санкт-Петербургского театра комедии имени Н. П. Акимова // akimovkomedia.ru
- Спектакль «Тень» по одноимённой пьесе-сказке Евгения Шварца в постановке Николая Акимова. Премьера — 19 ноября 1960 года (спектакль возобновлён с постановки 1940 года). Официальный сайт Санкт-Петербургского театра комедии имени Н. П. Акимова // akimovkomedia.ru. Архів оригіналу за 2 лютого 2014. Процитовано 27 січня 2014.
- Светлана Мазурова. «Прощёный вечер: знаменитые актёрские капустники проходят в Театре комедии с 1948 года». — «Российская газета. Неделя», № 83, 22 апреля 2005 года. Официальный сайт Санкт-Петербургского театра комедии имени Н. П. Акимова (старый) // komedia.spb.ru
- Виктория Катаева. Тайна родового проклятья Ивана Урганта. — Накануне 35-летнего юбилея Ивана Урганта о нём рассказывает близкий друг его дедушки, Льва Максовича Милиндера, сослуживец по Театру комедии, народный артист России Валерий Никитенко. Газета «Собеседник» // sobesednik.ru (15 апреля 2013 года)
- Умер король капустников. — На 75-м году жизни скончался заслуженный артист России Лев Милиндер. Газета «Комсомольская правда» в Санкт-Петербурге // spb.kp.ru (11 марта 2005 года)
- Надгробный памятник на могиле Льва Милиндера и его деда (участок 3/2 старый, могила № 373). Официальный сайт Еврейской религиозной общины Санкт-Петербурга // jekl.ru
- Российская государственная библиотека: Диссертация «Интенсивная этиопатогенетическая терапия больных распространённым фиброзно-кавернозным туберкулёзом лёгких в условиях стационара» (1979)
- Беседовала Елена Добрякова («Невское время») (23 августа 2011 года). Андрей Ургант: «Страстей не люблю». Глобальный еврейский онлайн-центр // jewish.ru. Архів оригіналу за 2 лютого 2014. Процитовано 27 січня 2014.
- Указ Президента Российской Федерации В. Путина от 29 октября 2004 года № 1375 «О награждении государственными наградами Российской Федерации работников Санкт-Петербургского государственного учреждения культуры „Академический театр комедии имени Н. П. Акимова“». Официальный сайт Президента Российской Федерации // kremlin.ru
Посилання
- Валерий Никитенко. Памяти Льва Милиндера. «Петербургский театральный журнал», № 2 (40), май 2005 года. // ptj.spb.ru