Навроцький Осип

О́сип Навро́цький (24 березня 1890 с. Голгоча, Підгаєцький район, Тернопільська область — 6 серпня 1972, Вінніпег, Канада) — український громадський і політичний діяч.

Осип Навроцький
 Четар (лейтенант),
 Сотник
Загальна інформація
Народження 24 березня 1890(1890-03-24)
с. Голгоча, Підгаєцький район, Тернопільська область
Смерть 6 серпня 1972(1972-08-06) (82 роки)
Вінніпег,  Канада
Alma Mater Юридичний факультет Львівського національного університету імені Івана Франка
Псевдо «Юно»
Військова служба
Приналежність  ЗУНР
Війни / битви Перша світова війна
Українсько-польська війна 1918—1919
Нагороди та відзнаки
Медаль за хоробрість (Австро-Угорщина)
«Воєнний хрест» (УНР)

Життєпис

Народився 24 березня 1890 в селі Голгоча тепер Підгаєцького району Тернопільської області.

Освіта

У 1900–1908 навчався у Бережанській гімназії, тут склав матуру в липні 1908. 1913 року закінчив юридичний факультетт Львівського університету. Очолював Український Студентський Союз (1912–1913).

Перша світова війна

Учасник Першої світової війни, служив у Легіоні Українських Січових Стрільців. З 1914 — стрілець у сотні Василя Дідушка, брав участь у боях УСС в Карпатах. У 1915 — хорунжий, командант чоти в сотнях Омеляна Левицького і Дмитра Вітовського.

У вересні 1916 як командант сотні потрапив у російський полон під Потуторами. Після звільнення з полону повернувся в Галичину. Брав участь в польсько-українській війні 1918—1919, був поручником, згодом сотником Української Галицької Армії, пізніше-квартирмейстером 5-ї Херсонської дивізії Армії УНР.

Політична й громадська діяльність

У вересні 1920 — один із трьох співзасновників Української Військової Організації. До часу приїзду до Львова у травні 1921 полковника Євгена Коновальця і переняття ним команди — виконувач обов'язків голови Колегії УВО. У роках 1920–1926 — член Начальної Команди УВО.

З вересня 1920 — член головної управи Української радикальної партії. За головства Лева Бачинського — генеральний серетар; за головства Івана Макуха (до 31 грудня 1933) — заступник голови.

У роках 1923–1926 — член Головного виділу Товариства «Просвіта» і член Головної управи Українського педагогічного товариства «Рідна Школа» у Львові. Редактор місячника «Службовик».

Від листопада 1920 до 17 вересня 1939 — завідувач член управи Військово-історичного видавництва «Червона Калина» у Львові.

Ув'язнений у польській тюрмі на вулиці Баторія у зв'язку з атентатом Степана Федака (жовтень 1920 — лютий 1921); у зв'язку з атентатом на професора Сидора Твердохліба (жовтень 1922 — травень 1923).

Друга світова війна

У роки гітлерівської окупації західноукраїнських земель — голова Українського Допомогового Комітету в Криниці на Лемківщині (березень 1940-квітень 1942); заступник голови Українського Допомогового Комітету у Львові (січень-квітень 1943).

Квітень 1943 — квітень 1945 — начальник канцелярії Військової Управи Дивізії «Галичина».

Еміграція

Від жовтня 1948 жив у Канаді (Вінніпег). Від 1948 до 1962 очолював канцелярію Комітету українців Канади (КУК).

Автор нарису «Зустріч батька з сином» у збірнику «Бучач і Бучаччина» про о. Володислава Носковського та його сина Зенона.[1]

25 вересня 1960 нагороджений Воєнним Хрестом.

Помер у Вінніпегу.

Примітки
  1. О. Навроцький. Зустріч батька з сином // Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник / ред. колегія Михайло Островерха та інші. — Ню Йорк — Лондон — Париж — Сидней — Торонто : НТШ, Український архів, 1972. — Т. XXVII. — С. 380–381.

Джерела

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.