Нагір'я

Нагір'я, нагірне плато (англ. high plateau, highland; нім. Hochgebirgsplateau n, Hochland n) — значні за площею ділянки земної поверхні з характерним поєднанням гірських масивів, плоскогір'їв, хребтів і долин, які чергуються з широкими плоскими котловинами[1][2]. Для більшості нагір'їв характерне широке розповсюдження древніх вирівняних поверхонь у вигляді сходинок[3]. У картографії під нагір'ям розуміють рівнинні ділянки земної поверхні абсолютні висоти над рівнем моря яких перевищують 500 м[4].

Топоніміка

Родове поняття «нагір'я» у складі топонімів не завжди тотожне фізико-географічному, що вносить плутанину в класифікацію форм рельєфу, часто воно синонімічне поняттю «гори» і має невірне, але традиційне застосування відносно гірських країн[3].

Генезис

Нагір'я формуються внаслідок тектонічних рухів, що супроводжуються одночасно з вигином більш високих гірських хребтів, інколи вулканізмом (Вірменське нагір'я)[3]. Рівнинні ділянки нагір'їв утворюються найчастіше за рахунок заповнення знижень гірського рельєфу продуктами руйнування гір в умовах пустельного клімату або продуктами вулканічних вивержень (попіл, лава) — сибірські трапи Середньосибірського плоскогір'я[1].

Поширення

Найбільші нагір'я планети: Середньосибірське плоскогір'я, Вірменське й Іранське нагір'я, Східний Памір, внутрішні райони Малої Азії, Тибет, Центральний Тянь-Шань, Станове нагір'я, Скандинавські гори, Альтіплано, Мексиканське нагір'я[2][3]. В Україні до нагір'їв відносяться пологі північні схили Кримських гір — яйли[5].

  • Іранське нагір'я
  • Вірменське нагір'я
  • Східнопамірське нагір'я
  • Тибетське нагір'я

Див. також

Примітки
  1. (рос.) Нагорье // Краткая географическая энциклопедия : [у 5 т.] / гол. ред. А. А. Григорьев та ін. — М. : Советская энциклопедия, 1962. — Т. 3 : Милос — Союз ССР. — 580 с.
  2. Нагір'я // Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
  3. Нагорье // Большая советская энциклопедия / главн. ред. А. М. Прохоров. — 3-е изд. — Тома 1–30. — М.: «Советская энциклопедия», 1969–1978. (рос.).
  4. (рос.) Подобедов Н. С. Общая физическая география и геоморфология. — М.: Недра, 1973.
  5. Географічна енциклопедія України : [у 3 т.] / редкол.: О. М. Маринич (відповід. ред.) та ін. — К., 1989—1993. — 33 000 екз. — ISBN 5-88500-015-8.

Література
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.