Нафтопровід Баку — Тбілісі — Джейхан

Нафтопровід БакуТбілісіДжейхантрубопровід для транспортування каспійської нафти до турецького порту Джейхан, розташованому на березі Середземного моря. Офіційне урочисте відкриття всього нафтопроводу пройшло 13 липня 2006 у Джейхані.

Технічні характеристики

  • Довжина 1760 кілометрів[1]. Нафтопровід проходить по території трьох країн — Азербайджану (445 км), Грузії (245 км) і Туреччини (1070 км)[2].
  • Проєктна пропускна потужність — 50 мільйонів тонн нафти на рік, або один мільйон барелів на добу[2]. У 202т року вдалося досягти підвищення пропускної потужності до 1,2 млн. барелів на добу[3].
  • Вартість - 3,7 млрд доларів[2].
  • Власником нафтопроводу є міжнародний консорціум BTC Co, його акціонери - BP (30 %), Державна нафтова компанія Азербайджану (SOCAR) (25 %), Unocal (8,9 %), Statoil (8,71 %), TPAO (6,53 %), ENI (5 %), Itochu (3,4 %), ConocoPhillips (2,5 %), Inpex (2,5 %), Total-FINA-ELF (5 %) і Amerada Hess (2,36 %[2]).
Маршрут трубопроводу Баку - Тбілісі - Джейхан

Історія

Будівельні роботи почалися у квітні 2003 року. Нафтопровід вступив у дію 25 травня 2005 року, коли була відкрита його азербайджанська ділянка. 12 жовтня 2005 року відбулося урочисте відкриття грузинської ділянки.

Передбачається, що надалі нафтопровід буде продовжений до східного узбережжя Каспійського моря й по ньому буде перекачуватися нафта й з Казахстана[4].

У липні 2006 відбулося перше прокачування нафти. З тих пір щоденна кількість транспортованої по трубах нафти становить 1,2 млн барелів. 5 серпня 2008 року через вибух трубопроводу й наступної великої пожежі в районі компресорної станції в селищі Рефахйя провінції Ерзинджан подача нафти була припинена й відновлена тільки 25 серпня[5][6].

Геополітичне значення

З геополітичної точки зору, основна мета будівництва нафтопроводу полягала у створенні незалежного від Росії шляху транспортування нафти з Азербайджану (а згодом і Казахстана) на світові ринки. США і Велика Британія, що лобіювали й фінансували проєкт, як його обґрунтування висунули ідею про необхідність диверсифікованості маршрутів експорту енергоносіїв і стабілізації світового енергетичного ринку[джерело?].

Це перший нафтопровід в СНД, прокладений в обхід Росії і при безпосередній участі США і Великої Британії. З початком його роботи в черговий раз істотно змінилося геополітичне розміщення сил у великому регіоні, що охоплює Середню Азію, Кавказ і акваторію Каспійського моря. Транспортування значних обсягів нафти, що могло б здійснюватися через територію Росії існуючим нафтопроводом Баку - Новоросійськ, тепер здійснюється в обхід Росії, що знижує її вплив у регіоні[джерело?]. Натомість США не тільки одержують альтернативне Перській затоці джерело нафти, але й розширюють зону свого впливу[джерело?].

Уведення в експлуатацію нафтопроводу дає можливість більш активно освоювати ресурси Каспійського басейну. В Азербайджані це в першу чергу освоєння блоку родовищ Азери-Гюнешли, у Казахстані - Кашаган[2].

Економічні втрати Росії від появи нового шляху транспортування каспійської нафти деякі експерти[які?] оцінюють у 200 млн доларів на рік[джерело?]. Можливо, саме це стало причиною того, що офіційні державні особи Росії не були присутні на урочистій церемонії відкриття в Джейхані[джерело?].

Див. також

Посилання

Примітки

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.