Неаполітанська школа
Неаполітанська школа — європейські композитори XVII—XVIII століть, які працювали в Неаполі переважно в жанрі опери. Засновником школи вважається Алессандро Скарлатті (1660—1725), а передтечею нового стилю — Франческо Провенцале (1627—1704).
Стиль неаполітанської школи відрізняється від венеціанської, віденської та флорентійської шкіл красою мелодії. Центральну роль в творах неаполітанської школи грає голос, а інструментування і драматургія займають другорядне становище. Це на деякий час зробило Неаполь центром італійської опери, проте незабаром наступила реакція на шаблонний характер творів, що складалися в основному з речитативів і арій, що реалізувалася в появі пародійної опери-буфа.
Видатними представниками неаполітанської школи були Франческо Дуранте, Леонардо Лео, Франческо Фео, Нікола Порпора, Леонардо Вінчі, Нікколо Йоммеллі, Йоганн Адольф Хассе, Томмазо Траетта.
Див. також
Література
- Неаполитанская школа. Музыкальный словарь, 2008. Архів оригіналу за 9 квітня 2013. Процитовано 26-03-2013.
Посилання
- Соловьёв Н. Ф. Неаполитанская школа в музыке // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)