Несвоя
Несво́я — село в Україні, у Мамалигівській сільській територіальній громаді Дністровський район Чернівецької області.
село Несвоя | |
---|---|
Країна | Україна |
Область | Чернівецька область |
Район/міськрада | Дністровський район |
Рада | Мамалигівська сільська громада |
Облікова картка | картка |
Основні дані | |
Засноване | 1516 |
Населення | 1330 |
Поштовий індекс | 60361 |
Телефонний код | +380 8 – 03733 |
Географічні дані | |
Географічні координати | 48°20′07″ пн. ш. 26°34′27″ сх. д. |
Середня висота над рівнем моря |
196 м |
Водойми | річки Бадана, Пацапуле. |
Місцева влада | |
Адреса ради | 60361, Чернівецька обл., Новоселицький р-н, с.Несвоя |
Карта | |
Несвоя | |
Несвоя | |
Мапа | |
|
Назва
Навколо села було багато ставків, ручаїв. Під час дощів до села було майже неможливо добиратися, тому назва була від болотистої місцевості, багна[1]. Село назвали Багнівка (Глодоаса). Зараз про ставки, ручаї, багнюки не залишилося й сліду.
Історія
За історичними джерелами село Несвоя було засновано у 1516 році і було розташовано в західній частині місця, яке займає сьогодні село. Воно було дуже маленьким — 18-20 сімей. Зараз на цій землі городи несвоян.
Мешканці села, як і сам Сумарок (боярин) за національністю були молдованами. Люди жили бідно. Власної землі у селян не було, тільки городи біля хати. Працювали здебільшого на землях хазяїна. Виводив їх наглядач. За кожну провину він бив селян батогом.
Основним заняттям селян на той час були землеробство і скотарство. Найдавніші документи, що дійшли до наших днів, розповідають про поля, ниви, оранку, жнива, свійських тварин. Найбільше сіяли зернові культури: жита, пшеницю, ячмінь. Перероблювали зерно у млинах.
В господарстві села вирощувались вівці, свині, велика рогата худоба. Волів розводили для продажу, бо вони дуже дорого коштували. Їх купували поляки на ярмарку в Хотині.
Згодом населення почало вирощувати кукурудзу. В XVI ст.. з'явився виноград, росли фруктові сади.
Хоча село і належало молдавським господарям, та селяни на той час були вільним людьми. Вони платили власнику села десятку частину врожаю за те, що користувались орною землею, пасовищами, лісами, річками і ставками.
В селі продовжувало розвиватися ремесло. Серед жителів села були вправні ковалі, столярі, муляри, гончарі, бондарі, кожухарі. Звідси і з'явилися нові прізвища: Коваль, Боднар, Кожокар та ін..
Жили в маленьких мазанках, вкриті соломою. Хатня утвар була дерев'яна. Одягалися у білі довгі сорочки з витканого полотна. З нього шили й штанці. У холода носили кожухи, свитки.
Так названий «понт» — селяни відпрацьовували 4 дні на поміщика, а 2 дні працювали на своїх городах.
При Сумароку в селі була збудована дерев'яна церква, біля якої знаходиться і цвинтар. Церковна служба велася старослов'янською мовою. Залишки церкви є й зараз на кладовищі.
Через Несвою пролягав тоді торговий шлях з Молдови у Хотин і у місто Кам'янець–Подільський. Біля села було засновано митницю-пункт, на якому збирали гроші за різнітовари, які перевозилися територією цієї землі. Найбільше потрібно було заплатити за коней. Купці сплачували за коня по два гроші.
Галерея
- Хата
- Вулиця села
Примітки
- Янко М. Т. Топонімічний словник України: Словник-довідник. — К.: «Знання», 1998.